Як зберегти психіку під час постійних повітряних тривог: експерти НМУ радять
Затяжні тривоги, обстріли та життя в укриттях стали буденністю для українців. Однак здатність продовжувати роботу й навчання – не тотожна психологічному здоров’ю. Хто у групі особливого ризику та як підтримати себе в умовах тривалої війни, розповідає завідувачка кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, професорка Олена Хаустова.
Особливість затяжного воєнного стресу полягає в тому, що людина змушена адаптуватися не до однієї надзвичайної події, а до повторюваних загроз, тривалість і наслідки яких неможливо передбачити. Як наслідок, за зовнішньою зібраністю, професійною активністю та академічною успішністю можуть приховуватися поступове виснаження адаптаційних ресурсів, порушення емоційної регуляції та зниження когнітивної працездатності.
Для університетської спільноти це має особливе значення: навчання та викладання потребують концентрації уваги, пам’яті, гнучкості мислення, емоційної залученості та здатності до міжособистісної взаємодії. Саме ці функції можуть погіршуватися в умовах хронічного стресу.
Межа витривалості: чому сирени виснажують не всіх однаково
Психологічна реакція на небезпеку формується внаслідок складної взаємодії біологічних, психологічних і соціальних чинників. Коли людина стикається із загрозою, активуються системи стресового реагування, зокрема симпатична нервова система та гіпоталамо-гіпофізарно-надниркова вісь. Ці механізми забезпечують мобілізацію організму: підвищують пильність, сприяють швидкому реагуванню та тимчасово перерозподіляють ресурси на користь виживання.
За короткочасної небезпеки така реакція є адаптивною. Проте повторювані загрози, особливо в поєднанні з дефіцитом сну та недостатнім відновленням, можуть призводити до накопичення фізіологічного й психологічного навантаження.
Водночас не існує універсальної реакції на війну. На індивідуальну вразливість впливають попередній травматичний досвід, психічне та соматичне здоров’я, особливості емоційної регуляції, соціальна підтримка, поточні життєві втрати та доступність ресурсів відновлення.
Одна людина після нічної тривоги відносно швидко повертається до звичного ритму, інша протягом наступного дня відчуває виражену втому, труднощі концентрації або емоційну нестабільність. Ця відмінність не свідчить про більшу чи меншу силу характеру.
Психологічна стійкість – це не вроджена незмінна властивість і не здатність безмежно витримувати навантаження. Це – динамічний процес адаптації, який залежить також від умов життя, доступної підтримки та можливостей відновлення.
Хто перебуває в зоні підвищеного ризику?
Особливої уваги потребують люди, які вже мають підвищене психологічне або фізіологічне навантаження. До чинників вразливості належать попередній досвід травматичних подій, наявність тривожних, депресивних та інших психічних розладів, хронічні соматичні захворювання, тривалі порушення сну, переживання втрати, соціальна ізоляція та відсутність достатньої підтримки.
Важливе значення може мати й дитячий досвід. Люди, які зростали в умовах непередбачуваності, насильства або емоційної нестабільності, іноді виявляють підвищену чутливість до ситуацій, пов’язаних із невизначеністю та втратою контролю. Однак несприятливий дитячий досвід не визначає неминуче подальшу реакцію людини: захисні чинники та позитивні стосунки здатні істотно змінювати її адаптаційні можливості.
Окремої уваги заслуговують люди, які звикли підтримувати високий рівень самоконтролю, брати на себе надмірну відповідальність і не дозволяти собі відпочинку. Прагнення все передбачити та контролювати може бути корисним у звичайних умовах, але під час війни воно нерідко стає додатковим джерелом напруження. Адже значна частина обставин об’єктивно перебуває поза межами індивідуального контролю.
У студентському середовищі додатковими чинниками ризику можуть бути академічне перевантаження, невизначеність професійного майбутнього, фінансові труднощі, вимушене переміщення та переживання за членів родини.
Серед викладачів важливу роль відіграють поєднання професійної відповідальності з особистими переживаннями, необхідність постійно адаптувати навчальний процес і додаткове емоційне навантаження, пов’язане з підтримкою студентів.
Водночас належність до групи ризику не означає обов’язкового розвитку психічного розладу.
Психологічна стійкість – це не життя без страху
Одним із найважливіших завдань сьогодення є відмова від уявлення, що психологічно стійка людина повинна завжди залишатися спокійною, продуктивною та емоційно незворушною.
Страх перед реальною небезпекою, втома після безсонної ночі, тимчасове зниження концентрації чи потреба в підтримці не є свідченням особистої неспроможності. Водночас не слід романтизувати виснаження або вважати постійне перенапруження обов’язковою умовою професійної відданості чи академічної успішності.
Справжня психологічна стійкість проявляється не у здатності безмежно терпіти, а в умінні гнучко адаптуватися, розпізнавати межі власних ресурсів, відновлюватися та своєчасно звертатися по допомогу.
Для університетської спільноти це означає необхідність поєднувати академічну відповідальність із повагою до людських можливостей. Ми не можемо усунути всі загрози, з якими стикаємося під час війни. Проте можемо підтримувати одне одного, формувати більш передбачуване й безпечне освітнє середовище та зберігати здатність навчатися, працювати й будувати майбутнє.
Турбота про психічне здоров’я не ознака слабкості, а необхідна умова особистої стійкості, професійної спроможності та життєздатності університетської спільноти.
Центр комунікацій, організаційної і редакційної роботи
за інформацією кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії
