НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

НАШ ЮВІЛЯР – ЗАВІДУВАЧ КАФЕДРИ ФТИЗІАТРІЇ ТА ПУЛЬМОНОЛОГІЇ, ПРОФЕСОР ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ ПЕТРЕНКО

12.01.2022

12 січня 2022 року виповнюється 70 років від дня народження відомому фтизіатру, вдумливому клініцисту, досвідченому педагогу, науковцю, члену Міжнародного союзу боротьби з туберкульозом і легеневими хворобами, Заслуженому лікарю України, академіку НАНУ ВО, завідувачу кафедри фтизіатрії та пульмонології, доктору медичних наук, професору В.І. Петренку. Шлях до професії лікаря Василь Іванович розпочав у тринадцятирічному віці, коли вступив до Чорнобильського медичного училища. Тоді хлопчик з українського Полісся раз і назавжди обрав справою свого життя медицину, про що жодного разу не пошкодував.

“З медициною я знайомий з дитинства, моя мама була медичною сестрою. Саме вона вплинула на мій вибір професії, бо я досі чудово пам’ятаю її розповіді про хворих, яким вона допомагала швидше одужати. Так у 13 років ми разом із моїм шкільним товаришем вступили до Чорнобильського медичного училища, закінчивши яке, я пішов служити до армії у зенітно-ракетні війська.

 

Про роки армійської служби я маю добрі спогади. Тоді мені, зовсім молодому фельдшеру, дуже довіряло військове медичне керівництво. В армії я був старшиною полкового медичного пункту. Доводилося і зуби лікувати, і невеличкі операції робити, але найбільше я запам’ятав випадок, який дуже часто згадував у наш ковідний час. Це — спалах  холери. Тоді на практиці я швидко і дуже добре вивчив та запам’ятав на все життя, що таке санітарно-епідеміологічні заходи і чому додержання їх є життєво важливим. Військові медики помітили мене і запропонували надати рекомендації для вступу до Ленінградської військово-медичної академії імені С.М. Кірова, однак я хотів повернутися до дому, в Україну. Так і сталося.

Повернувшись до Києва 1973 року, я вступив на вечірнє відділення лікувального факультету Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця (нині Національний медичний університет імені О.О. Богомольця), той вечірній набір мого курсу став останнім. Вдень я працював на кафедрі гістології та ембріології, а з 17.00 до 20.00 навчався. Робота подарувала мені зустрічі з прекрасними, високоосвіченими, інтелігентними людьми, які навчили мене не лише любити наукову роботу, а й по-справжньому — свою професію. Часто згадую завідувача кафедри, заслуженого діяча науки і техніки, члена-кореспондента АМН СРСР, професора Миколу Івановича Зазибіна. Він створив взірцеву кафедру, одну із найкращих у колишньому Радянському Союзі.

Такий самий великий вплив на моє формування мав і професор Костянтин Степанович Кабак, а також професори А.К. Коломійцев, Г.А. Константиновський, В.П. Яценко та багато інших співробітників кафедри, серед яких практично всі були учнями М.І. Зазибіна. Дуже добре пам’ятаю молодого аспіранта Ю.Б. Чайковського. Сьогодні Юрій Богданович є членом-кореспондентом НАМН України, професором і очільником моєї улюбленої кафедри гістології та ембріології, з ним нас поєднують не лише теплі спогади про роки нашої молодості, а добрі взаємини. 1980 року я з відзнакою закінчив Київський медичний інститут  і був рекомендований на наукову роботу.

 

З 1980 року почалася моя трудова діяльність на кафедрі фтизіатрії НМУ. На мій вибір професії лікаря-фтизіатра вплинула зустріч із видатним українським фтизіатром та фтизіохірургом, заслуженим діячем науки і техніки України, лауреатом Державної премії України, академіком Академії Наук Вищої школи України, протягом багатьох років завідувачем кафедри фтизіатрії та пульмонології НМУ імені О.О. Богомольця, проректором з лікувальної роботи, моїм учителем М.С. Пилипчуком. Микола Степанович запросив мене на кафедру фтизіатрії на посаду старшого лаборанта.

Під його керівництвом розроблялися нові способи діагностики захворювань легень, удосконалювалися хірургічні методи лікування туберкульозу, що підвищувало ефективність антимікобактеріальної терапії хворих на туберкульоз легень, вивчалася бар’єрна функція легень при туберкульозі та неспецифічних захворюваннях органів дихання, зокрема в зоні радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС, досліджувалася роль системи ейкозаноїдів при туберкульозі. Микола Степанович створив широку оригінальну школу, був вимогливим, але справедливим провідником і лідером, якого я щиро любив і поважав.

Працюючи на кафедрі, я організував роботу на міжнародному напрямку, зокрема зав’язав контакти із Університетом Брауна (Провіденс, Род-Айленд, США), співробітницю якого Наташу Рибак було обрано почесним професором нашого Університету і Гарвардської медичної школи (Бостон, Массачусетс, США). Пожвавлення міжнародних контактів позитивно вплинуло на професійне зростання працівників кафедри, сприяло постійним контактам між університетами і спеціалістами та обміну досвідом.

 

Цікавою для мене була також робота зі створення у 2007-2008 рр. Комітету з питань протидії ВІЛ інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним хворобам, який я згодом очолив, а також активна співпраця з ВООЗ, USAID з питань організації профілактики та боротьби з туберкульозом в Україні. Ця діяльність спонукала мене до створення журналу “Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція”, головним редактором якого я є.

Важливою і вкрай потрібною вважаю свою педагогічну роботу, до якої мене залучили ще під час навчання в аспірантурі. З 2010 по 2015 роки я був деканом медичного факультету №3 (педіатричний). Горджуся тим, що ми готували і продовжуємо навчати висококваліфіковані медичні кадри. Сьогодні я є автором 10 підручників: національного підручника «Фтизіатрія» українською, англійською та російською мовами; підручника “Педіатрія”; 5 навчально-методичних посібників; понад 300 наукових праць та 18 методичних рекомендацій; 10 патентів та 5 нововведень з основних питань туберкульозу і респіраторної патології; типового навчального плану і програми підготовки магістрів медицини зі спеціальності “Фтизіатрія”; навчальних програм по фтизіатрії для студентів вищих медичних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації та типового навчального плану і програми підготовки лікарів-інтернів.

НМУ імені О.О. Богомольця — велика і дуже вагома частина мого життя, незабутні студентські роки, робота на кафедрі гістології та ембріології, а з 1980 року — на кафедрі фтизіатрії та пульмонології, яку я очолюю вже 25 років. Наш чудовий колектив має попереду багато планів та задумів щодо наукової, педагогічної, лікувальної та громадської роботи”.

 

Прес-центр