“ІСНУЄ БАГАТО ЗАХВОРЮВАНЬ, ЩО ЗНИЖУЮТЬ РІВЕНЬ ЖІНОЧОГО РЕПРОДУКТИВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ, ПРОТЕ ЖОДНЕ З НИХ НЕ Є ТАКИМ ПОШИРЕНИМ, ЯК ЕНДОМЕТРІОЗ”, – ПРОФЕСОР В.О.БЕНЮК ДО ВСЕСВІТНЬОГО ДНЯ ОБІЗНАНОСТІ ПРО ЕНДОМЕТРІОЗ

Всесвітній день обізнаності про ендометріоз, поширене гінекологічне захворювання, яким страждають приблизно 200 мільйонів жінок усього світу, щороку відзначають у другій декаді березня. Цього разу він припав на 13 березня. Підвищення поінформованості про недугу, яка є основною причиною безпліддя жінок дітородного віку,  небезпеку захворювання й необхідність її лікування є головною метою його проведення.

Докладно про ендометріоз, методи діагностики та лікування, досягнення кафедри  акушерства і гінекології №3 у боротьбі із цією хворобою нам розповів її завідувач, професор Василь Олексійович Бенюк:

“Ендометріоз – це гормонально залежне захворювання, що розвивається на тлі порушень імунного та ендокринного гомеостазу, суть якого полягає в розростанні тканини, подібної за морфо-функціональними властивостями до ендометрію, локалізованого поза межами нормального розташування слизової оболонки матки. Характерні ознаки ендометріозу було описано ще за часів античності. Перші спроби вивчення цієї недуги сягають XVII ст. Зокрема у 1690 році симптоми захворювання описав німецький лікар Daniel Shroen як «жіночий розлад, пов’язаний зі статевим дозріванням». У 1885 році von Recklinghausen першим запропонував термін «ендометріоз», а чеський патологоанатом Carlvon Rokitansky вперше оприлюднив ґрунтовний пато-гістологічний аналіз цього стану і описав ендометріоз яєчника.

Попри те, що історія цієї недуги дуже давня, ендометріоз і дотепер вважається актуальною і остаточно невирішеною проблемою сучасної гінекології. Це пояснюється багатьма чинниками, зокрема високою частотою ендометріозу у жінок фертильного віку, яка за даними різних авторів коливається від 10 до 59%, а серед оперованих – від 12 до 27%. Основну частину всіх локалізацій становить генітальнийендометріоз (92-94%), значно рідше зустрічаються екстрагенітальні форми захворювання (6-8%). Таку розбіжність пояснюють безсимптомним перебігом хвороби та труднощами діагностики. Загалом, безсимптомний перебіг ендометріозу виявлено у 2-19 % жінок, серед яких у 5-50% пацієнток з непліддям, у 5-21% зі скаргами на хронічний тазовий біль. Варто зазначити, що у 49% випадків ендометріоз діагностовано у дівчат підліткового віку за наявності стійкого больового синдрому з локалізацією в малому тазу.

Поширеними є понад 10 теорій виникнення і розвитку ендометроїдних гетеротопій, однак жодна з них повною мірою не може пояснити різноманіття форм проявів та локалізації цієї патології. А щодо механізмів розвитку існують взагалі діаметрально-протилежні погляди, які по-різному трактують суть патологічного процесу.

Зважаючи на такі клінічні симптоми ендометріозу, як хронічний тазовий біль, дисменорея, дисуричні порушення, сексуальна дисфункція та непліддя, зрозуміло, що ендометріоз суттєво впливає на фізичний та психоемоційний стан жінки,  призводить до негативних соціальних наслідків.

Проблема ендометріозу визначала пріоритетні напрямки досліджень кафедри акушерства і гінекології №3 НМУ імені О.О. Богомольця. Завдяки наполегливій роботі колективу кафедри, починаючи з 1987 року, визначено особливості виникнення і перебігу ендометріозу, фактори ризику ендометріозу і доброякісної патології матки, встановлено нові ланки патогенезу за рахунок дисфункції імунної системи, що визначалось в показниках зниження цитотоксичного індексу NK-клітин. Розроблено і впроваджено шкалу оцінки ступеня тяжкості доброякісної патології матки у жінок репродуктивного віку, що обумовило тактику ведення даної категорії хворих та визначило диференційований підхід до методу лікування зазначеної патології. На кафедрі вдосконалено діагностично-лікувальну тактику, вивчено соціальні наслідки ендометріозу з метою розроблення та впровадження в клінічну практику діагностичного і лікувального алгоритму щодо систематизації прогнозів. Розроблено комплексну поетапну гормональну терапію для жінок репродуктивного віку з поєднаною доброякісною патологією матки та проведено оцінку її впливу на показники онкомаркерів, імунного статусу, стероїдних гормонів, гематологічні, ехографічні, морфологічні показники в динаміці спостереження.

Уперше в Україні, в 1991 році, завдяки плідній співпраці із французькими колегами, на кафедрі започатковано метод консервативної терапії ендометріоїдних гетеротопій із застосуванням агоністів гонадотропін-рилізинг-гормонів (аГРГ), який на сьогодні широко застосовується клініцистами у повсякденній практиці. Механізм дії препаратів цієї групи обумовлений зниженням чутливості рецепторів клітин передньої частки гіпофізу до ГРГ. Це призводить до зменшення виділення гонадотропінів, зниження вмісту естрогенів до рівня, що відповідає такому при менопаузі і призводить до регресії ендометріоїдних гетеротопій.

Результатом наукових досліджень і творчого потенціалу кафедри щодо проблеми ендометріозу є докторська і 5 кандидатських дисертацій, виконаних під моїм керівництвом.

Сьогодні колектив кафедри бере участь у міжнародних мультицентрових рандомізованих плацебо-контрольованих дослідженнях, присвячених проблемі удосконалення діагностики та лікування ендометріозу.

Діагностика ендометріозу і на сьогодні нестандартизована і вкрай складна, оскільки кореляція між стадією хвороби, симптомами та відповіддю на лікування відсутня. Однак з розвитком генетичних досліджень діагностика відкрила нові можливості, що доводить вірогідність спадковості захворювання (26%), зв’язок генних мутацій у клітинах залозистого епітелію з тяжкістю перебігу захворювання. Саме тому колектив кафедри впроваджує генетичне обстеження пацієнток з ендометріозом. З методів візуалізації ендометріозу найчутливішим для діагностики глибокого ендометріозу виявилась МРТ (94%), а для виявлення ендометріом – ультрасонографія.

На кафедрі використовуються і постійно вдосконалюються сучасні методи діагностики як генітального, так і естрагенітального ендометріозу. Так гістероскопія при діагностиці внутрішнього ендометріозу забезпечує чутливість до 83%. Одним з найбільш точних методів діагностики ендометріозу в наш час вважається лапароскопія. При діагностиці ендометріозу яєчників цей метод дав змогу забезпечувати точність до 96%. При локалізації гетеротопій на поверхні очеревини точність лапароскопічної діагностики сягає 100%.

У результаті багаторічних досліджень на кафедрі доведено необхідність визначення в крові пухлинних маркерів – СА 19-9, СЕА, СА-125  для діагностики ендометріозу і моніторингу його перебігу, а також диференційованої діагностики зі злоякісними процесами.

На особливу увагу заслуговують підходи до лікування ендометріозу. Сучасна терапія ендометріозу є комплексною і передбачає хірургічне втручання з метою максимального видалення осередків ендометріозу, з наступною гормономодулюючою терапією. Вибір тактики лікування хворих на генітальний ендометріоз чітко визначається в залежності від віку пацієнтки, локалізації і ступеня поширеності процесу, наявності симптомів і тривалості захворювання, стану інших органів і систем, що забезпечують гомеостаз, і необхідності відновлення репродуктивної функції у разі непліддя.

Співробітники кафедри переконані, що консервативне лікування доцільно призначати молодим пацієнткам, у разі аденоміозу, безсимптомному перебігу захворювання, неплідді. Медикаментозне гормональне лікування при невеликих кістах дає змогу зберегти оваріальний і фолікулярний резерв, а отже, фертильність жінки. Саме тому рання діагностика ендометріозу має принципове значення.

При хірургічному лікуванні жінок репродуктивного віку надзвичайно важливим завданням є збереження фертильності. Тому, в таких випадках, зазвичай доцільно дотримуватися принципів міні-інвазивних методик з використанням щадних хірургічних технологій для максимального збереження оваріального резерву. Колектив кафедри широко імплементує принципи реконструктивно-пластичної консервативної хірургії навіть  при поширених формах даного захворювання. Застосування радикальних операцій є виправданим тільки в тих випадках, коли вичерпані всі інші можливості як оперативного, так і медикаментозного лікування. Це особливо важливо для пацієнток підліткового та репродуктивного віку, зацікавлених у збереженні та/або відновленні генеративної функції.

Враховуючи високу поширеність ендометріозу серед жінок фертильного віку, накопичувальний негативний вплив хвороби на здоров’я, соціальні наслідки, а також високі супутні економічні витрати і необхідності у стандартизованому підході до діагностики та лікування, колектив кафедри розробив комплексний патогенетично обґрунтований діагностично-лікувальний алгоритм для жінок репродуктивного віку з ендометріоїдними гетеротопіями, що дозволяє створити індивідуалізований підхід до лікування та прогнозування наслідків захворювання, профілактики рецидивування.

Дійсно, існує багато захворювань, що знижують рівень жіночого репродуктивного потенціалу, проте жодне з них не є таким поширеним, як ендометріоз, від якого страждає близько 200 млн. жінок у всьому світі.

Незважаючи на збільшення кількості наукових і клінічних досліджень щодо різних аспектів ендометріозу, значна кількість питань щодо діагностики, частоти виникнення, особливостей перебігу та лікування залишаються суперечливими і неоднозначними, що мотивує колектив кафедри до подальших досліджень та інноваційних розробок”.

 

Прес-центр за матеріалами кафедри акушерства і гінекології №3