ДО 180-РІЧЧЯ НМУ ІМЕНІ О.О. БОГОМОЛЬЦЯ. УКРАЇНСЬКИЙ ВЧЕНИЙ, ЛІКАР – КЛІНІЧНИЙ І ЛАБОРАТОРНИЙ ІМУНОЛОГ, ПЕДАГОГ, ЗАСНОВНИК І ПЕРШИЙ КЕРІВНИК КАФЕДРИ КЛІНІЧНОЇ ІМУНОЛОГІЇ ТА АЛЕРГОЛОГІЇ З СЕКЦІЄЮ МЕДИЧНОЇ ГЕНЕТИКИ ГЕОРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ ДРАННІК

16.03.2021

Георгій Миколайович Драннік народився 16 березня 1941 року в Умані, що на Черкащині, в родині кадрового військового. 1965 року із відзнакою закінчив лікувальний факультет Харківського медичного інституту, де вперше відчув інтерес до науки. Отримавши пропозицію від академіка Л.Т. Малої залишитися в аспірантурі на кафедрі госпітальної терапії, Георгій Миколайович вирішив спочатку набути практичного досвіду і три роки пропрацював на посаді начальника біохімічної лабораторії у клінічному санаторії «Конча-Заспа» (Київ). У 1968 році Г.М.Драннік став аспірантом нещодавно створеного НДІ захворювань нирок і сечовивідних шляхів МОЗ УРСР (нині Інститут урології НАМН України). Під керівництвом професора А.В. Соколова Георгій Миколайович був залучений до розробки і впровадження у клінічну практику в Україні пересадки нирки. Теми захищених ним як кандидатської, так і докторської дисертацій були присвячені трансплантаційній імунології: «Алотрансплантація нирки на фоні аутоімунного гломерулонефриту» та «Механізми відторгнення алогенної нирки й можливості диференційованого на них впливу» (1980).

Окремий науково-практичний інтерес Г.М. Дранніка полягав у з’ясуванні особливостей дії імуносупресорів, розрахунків їх доз та алгоритму моніторингу адекватності і ефективності імуносупресії. В ході роботи було використано першу вітчизняну панель HLA-типуючих сироваток, що згодом дало змогу  започаткувати в Україні дослідження проблеми HLA-фенотипу і схильності до захворювань.

Із 1980 року Г.М. Драннік став завідувачем лабораторії імунології Інституту урології НАМН України, а у 1986 році йому присвоїли звання професора. Із 1984 року він одночасно у співпраці із Інститутом молекулярної біології й генетики (ІМБІГ) розпочав дослідження імунотропних властивостей інтерферону.

Після аварії на ЧАЕС з 1986 року Г.М. Драннік разом із співробітниками з власної ініціативи протягом 3 років здійснював епідеміологічні виїзди у Чернігів і прилеглі зони, де обстежував ліквідаторів аварії, що дало змогу отримати унікальні докази імунокомпроментуючого впливу іонізуючої радіації та психоемоційного стресу на організм людини. Аналіз вже перших даних дав підставу Г.М. Дранніку звернутися до академіка Б.Є. Патона з питанням щодо необхідності розвитку клінічної імунології в Україні.

У липні 1987 було створено Республіканський міжвідомчий науково-дослідний центр клінічної імунології, директором якого був призначений Г.М. Драннік. Центр очолив роботу зі створення республіканської служби клінічної імунології у практичній охороні здоров’я. З того часу було багато зроблено для просвітництва медичної спільноти і виховання спеціалістів – майбутніх клінічних імунологів. Особисто Г.М. Драннік прочитав сотні лекцій для лікарів та науковців по всій країні, які надихали, зацікавлювали і одночасно ознайомлювали із найновітнішими здобутками, пов’язаними із сучасною клінічною та лабораторною імунологією. У результаті наукових досліджень 1989 року було виявлено у більшості здорових киян ознаки синдрому підвищеної стомлюваності та імунної дисфункції, котрий є зоною ризику розвитку імунопатології та імунозалежних хвороб. Пізніше, в 1992 році, схожі зміни було зафіксовано під час експедиційних виїздів до 5 областей України.

З 1992 по 2004 рік Г.М. Драннік, як головний спеціаліст МОЗ України з питань клінічної та лабораторної імунології, активно розробляв та просував накази щодо створення і вдосконалення в країні служби клінічної і лабораторної імунології, затвердження нових медичних спеціальностей «лікар-імунолог клінічний» і «лікар-лаборант імунолог», а також підготував програму «Захист і реабілітація імунної системи населення України», яка у 1992 році виграла конкурс програм Державного комітету з науки і техніки.

Георгій Миколайович брав активну участь у створенні наукової школи імунологів: під його керівництвом захищено 11 докторських і 31 кандидатська дисертації з різних питань клінічної та лабораторної імунології. Поряд із цим, він призначається Головою проблемної комісії АМН та МОЗ України «Клінічна імунологія та алергологія» (2001-2010). У науковому доробку Г.М. Дранніка 15 монографій. Серед них «Система імунітету при захворюваннях внутрішніх органів», «Імунітет та інфекція при пересадці нирки», 1986 (співавтор), «Імунефрологія», 1989, «Генетичні системи крові людини та хвороби», 1990 (співавтор), «Імунотропні препарати», 1994 (співавтори Ю.А. Гриневич, Г.М. Дизик), «Дослідження впливу препаратів „Ербісолу“ на функціональну активність T-хелперів II типу за продукцією ІЛ-4 та ІЛ-10 in vitro», 2003, співавтори В.Є. Дріянська, О.В. Назар, О.М. Ніколаєнко та ін., «Основні принципи діагностики та лікування інфекцій, викликаних a-герпесвірусами І-ІІІ типів», 2004, співавтори Л.М. Білянська, С.О. Крамарев, М.А. Мазепа, Г.О. Потьомкіна, В.В. Чоп’як, «Вплив ербісолу ультрафарм при рецидивуючій герпетичній інфекції на продукцію ІЛ-4, ІЛ-10 та експресію активаційних молекул», 2006 (співавтор).

До 100-річчя з дня народження І.І. Мечникова Г.М. Драннік підготував посібник «Введение в клиническую иммунологию». В цілому Г.М. Драннік є автором більш, ніж 800 друкованих статей, 10 патентів і 10 авторських посвідчень.

Велику увагу професор Г.М. Драннік приділяв і приділяє питанням викладання і безперервної медичної (професійної) освіти. Він — засновник і перший керівник (з 1994 р.) кафедри клінічної імунології та алергології з курсом дитячої клінічної імунології (нині – кафедри клінічної імунології та алергології з секцією медичної генетики) Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Вона стала першою профільною кафедрою в Україні для викладання на додипломному рівні. Багато часу і зусиль Г.М. Драннік приділяв підготовці викладацьких кадрів, розбудові клінічних баз і їхньому оснащенню, становленню наукової проблематики кафедри. Під його керівництвом розроблено перші програми з викладання дисципліни, які постійно оновлювалися. Видано перші навчальні посібники (1999, 2003, 2006, 2010) і перший підручник державною мовою (2006).

Особливого, приязного, відкритого до дискусії лектора в особі Г.М. Дранніка пам’ятатимуть тисячі студентів. Його лекції були наповнені новими даними, завжди були живими і цікавими. Вони демонстрували важливість опанування певною сумою знань з клінічної імунології та алергології для кожного майбутнього лікаря незалежно від обраного фаху.

З 1997 році, очолюючи опорну кафедру, Г.М. Драннік брав безпосередню участь у створенні кафедр (курсів) клінічної імунології та алергології практично в усіх вищих медичних навчальних закладах України.

У 2012 році Георгій Миколайович, залишившись професором кафедри, передав завідування нею своєму учневі — доктору медичних наук, професору Андрію Ігоровичу Курченку. Але продовжував брати участь у житті колективу кафедри, приділяв увагу студентській науці, завдяки чому на Всеукраїнських олімпіадах з клінічної імунології та алергології багато років поспіль саме студенти-кружківці НМУ імені О.О. Богомольця отримували перші місця.

Продовжуючи лінію на удосконалення професійного рівня і об’єднання зусиль спеціалістів, які працюють у профільному напрямі, у 1998 р. Г.М. Драннік організував І Національний конгрес з імунології та алергології, на якому ухвалили рішення про створення Українського товариства фахівців з імунології, алергології та імунореабілітації (УТІАІ). Г.М. Дранніка обрали першим його президентом. Із 2000 року УТІАІ стало колективним членом Європейської академії алергології та клінічної імунології (ЕААСІ). Під егідою товариства проводилися конгреси, десятки науково-практичних конференцій та семінарів, а також була організована міжнародна Літня школа (Summer Course) для молодих учених імунологів-алергологів.

1998 року Г.М. Драннік заснував і став головним редактором першого в Україні спеціалізованого журналу «Імунологія та алергологія», який одержав статус ВАКівського і видається до сьогодні під назвою «Імунологія та алергологія. Наука і практика».

Здобутки Г.М. Дранніка відображено у низці нагород: знак «Відмінник охорони здоров’я» (1979), Почесна грамота Президії НАМН України (2002, 2015), а також грамота Всесвітньої організації алергологів (2006), лауреат Державної премії України з науки і техніки (2018).

 

Кафедра клінічної імунології та алергології з секцією медичної генетики