9 БЕРЕЗНЯ – ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА, ВЕЛИКОГО УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА, ХУДОЖНИКА І МИСЛИТЕЛЯ

9 березня 2021 року відзначається 207-а річниця від дня народження Тараса Григоровича Шевченка – великого поета, художника, мислителя і, без перебільшення, батька української нації. А днем пізніше, 10 березня, коли у православних храмах поминатимуть ім’я святителя-патріарха Тарасія Константинопольського, – 160-і роковини від дня відходу нашого пророка у вічність.

Так, Тарас Шевченко, проживши всього 47 років, з них 24 провівши у кріпацтві, 10 – у засланні і лише 13 – у плідній творчій роботі, залишив цей світ саме в день свого небесного покровителя. Він не дожив навіть до оприлюднення царського указу про відміну кріпосного права, який давно лежав на письмовому столі імператора Олександра ІІ і який той вирішив притримати до початку посту, бо боявся, що народ від радості занадто «гулятиме».

Тарас Шевченко народився в російській імперії, за часів кріпацтва і саме в родині селян кріпаків. За родинними переказами, батьків рід походив від козака Андрія, який на початку XVIII століття прийшов на Черкащину із Запорозької Січі. Батьки матері – в дівоцтві Катерини Бойко – переселенці із Прикарпаття. Був серед Шевченків і довгожитель – 103-річний дід Іван, який застав Коліївщину і спогади якого значною мірою лягли в основу знаменитої поеми «Гайдамаки».

За два століття багато чого змінилося у світі. Йдуть у небуття імперії, гримлять і чадять війни та революції, змінюються формації і влада, а постать Шевченка ніби стоїть над усім цим. Раніше дослідники його творчості більше зосереджували увагу на його підвищеній чутливості до людського горя і соціальної несправедливості, на його бунтівній вдачі – ні-ні, та й проскакували означення: «революціонер-демократ» чи просто «революціонер». Нині стає зрозуміло, що Тарас Шевченко був значно більшою мірою поетом і художником, тобто творчою людиною. А ще він був просто людиною, яка мріяла про затишну хатинку десь біля Канева і сім’ю. З якою теплотою він писав у щоденнику про те, як в останні відвідини України побачив на Пріорці в Києві хатинку, що втопала у садку, а прямо перед нею, на мотузку – розвішану дитячу білизну, і, не вагаючись, оселився тут як квартирант.

У поезії Шевченка можна знайти і відчути богоборчі мотиви. Богоборчі, але не богохульні. Ґрунтовні дослідження текстів у цьому плані, які за радянських часів приховувались, переконують у тому, що Тарас Григорович був глибоко віруючою людиною, православним християнином. Тому на 160-і роковини його вічного спочинку варто всім, хто його пам’ятає і шанує, зайти до храму, поставити свічку і помолитися за його небайдужу до Бога і України душу.

Прес-центр