29 ВЕРЕСНЯ — 79 РОКІВ ТРАГЕДІЇ БАБИНОГО ЯРУ
29 вересня 1941 року увійшло в історію як страхітливе за своїми масштабами, жорстокістю і цинізмом вбивство мирних жителів на окупованій території.
З вересня 1941 і до кінця вересня 1943 року урочище Бабин Яр у Києві було місцем регулярних масових страт різних категорій населення – євреїв, ромів, українських націоналістів, військовополонених, пацієнтів психіатричної лікарні та інших національних або соціальних груп, яких окупанти вважали ворогами рейху або просто «зайвими».
Зайнявши 19 вересня Київ, нацисти чекали на привід розпочати масові репресії і страти. І дочекались: радянські підпільні диверсійні групи влаштували пожежі і руйнацію будівель на Хрещатику. У підривах німецька окупаційна влада звинуватила євреїв, і вже 28 вересня по Києву було розвішано оголошення з наказом всім євреям міста зібратися з речами на розі вулиць Мельникова і Дегтярівської. Що було далі, відомо всім. Людей гнали, мов худобу, відбирали цінні речі, одяг і холоднокровно вбивали. 29 вересня було розстріляно близько 22 тисяч людей. Інших приречених загнали в порожні гаражі на вулиці Табірній (нині вул. Дорогожицька) і стратили наступного дня. Всього, за даними німецьких документів, 29-30 вересня 1941 року фашисти стратили 33771 особу. Але масові вбивства тривали. У «Донесенні про події в СРСР» за №111 від 12 жовтня 1941 року зазначено: «Загальне число страчених зондеркомандою 4-а перевищило 51000». У розстрілах в Бабиному Яру, крім СС, безпосередню брали участь поліцаї підрозділу «Росія-Південь».
Переважна більшість жертв Бабиного Яру були євреї. Але загинуло й багато українських патріотів. Читаємо «Донесення про події в СРСР» за № 164 від 4 лютого 1942 року: «У Київській області боротьба проти комуністів все більше трансформується в боротьбу проти національних українських формувань… Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних арештованих доводять, що прихильників Бандери неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому лишається тільки повністю знищити цей рух». Нацисти знищували не тільки бандерівців, а й представників інших націоналістичних течій. Загалом у Бабиному Яру загинув 621 патріот, зокрема й українська поетеса, член ОУН(мельниківців) Олена Теліга.
Трагедія Бабиного Яру яскраво демонструє, до чого можуть призвести людиноненависницькі ідеології, а також ілюструє різницю між нацизмом і націоналізмом, між поліцаями «Росії-Південь» і українськими патріотами.
За радянських часів про Бабин Яр воліли мовчати. Одними з перших табуйовану тему порушили письменники Віктор Некрасов, Анатолій Кузнецов, а також дисидент Іван Дзюба, який 29 вересня 1966 року виступив з промовою перед учасниками скорботної церемонії, назвавши Бабин Яр «спільною трагедією єврейського і українського народів».
Трагедія Бабиного Яру відзначається в Україні на державному рівні та є свідченням того, що в колективній пам’яті народу подібні скорботні події не мають жодних часових проміжків і будь-яких термінів.
Прес-центр
