Що насправді каже сучасна неврологія про головний біль: експерти НМУ радять

Головний біль – найбільш «побутовий» неврологічний симптом: майже кожен хоч раз казав «у мене просто голова болить» і йшов до аптечки, а не до лікаря. І це часто виправдано, але іноді за цією фразою ховається хвороба, яку можна й треба лікувати системно, а не глушити щоразу новою таблеткою. До Міжнародного дня дій проти мігрені та головного болю, що відзначається щороку 12 вересня, лікарка-неврологиня Університетської клініки, асистентка та аспірантка кафедри неврології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Ольга Ільїна чесно відповідає на найпоширеніші запитання пацієнтів.

Терпіти не можна пити знеболювальне: де кома?

Порада «не терпіти, але й не зловживати» звучить як суперечність, але межа насправді досить чітко визначена і вона вимірюється не силою болю, а частотою прийому ліків. Згідно з Міжнародною класифікацією головного болю (ICHD-3) головний біль, спричинений надмірним прийомом знеболювальних (так званий абузусний головний біль), розвивається, якщо людина регулярно, довше 3 місяців поспіль, приймає прості анальгетики й НПЗЗ (парацетамол, ібупрофен, аспірин) – 15 і більше днів на місяць, триптани, комбіновані анальгетики або опіоїди – 10 і більше днів на місяць.

Це і є практичний орієнтир: разовий прийом знеболювального при нападі – нормально й правильно, приймати його краще навіть на ранній стадії болю, а не «перетерпіти якомога довше». А от якщо ви регулярно, тиждень за тижнем, п’єте знеболювальне частіше двох разів на тиждень – це вже привід не шукати «сильнішу» таблетку, а йти до невролога.

«Червоні прапорці»: коли не в аптеку, а до лікаря негайно

У світовій неврології є систематизований перелік тривожних ознак головного болю – мнемонічна абревіатура SNNOOP10 (Do T.P. et al., Neurology, 2019), яку використовують для швидкого скринінгу вторинного (небезпечного) головного болю. Українською головні пункти можна сформулювати так:

• головний біль, що досяг максимальної інтенсивності за секунди-хвилини («громоподібний», найгірший у житті);
• нові неврологічні симптоми: слабкість у кінцівці, порушення мови, зору, сплутаність свідомості;
• лихоманка, незрозуміла втрата ваги, ознаки системного захворювання;
• біль, що виник уперше після 50 років, або суттєво змінив звичний для вас «малюнок»;
• біль, що посилюється в положенні лежачи, під час кашлю, чхання чи натужування;
• біль після травми голови;
• біль на тлі вагітності чи післяпологового періоду;
• біль у людини з онкологічним анамнезом або ослабленим імунітетом;
• поступово наростаючий біль без полегшення.

Наявність хоча б однієї з цих ознак – привід звернутися по невідкладну медичну допомогу, а не підбирати препарат самостійно.

Міф про спазмолітики і «судинні» препарати при головному болі напруги

Це, мабуть, найпоширеніша звичка з часів пострадянської медицини: болить голова – приймаємо но-шпу («знімає спазм») або щось «для судин» (вінпоцетин, цинаризин). Проблема в тому, що найпоширеніший тип головного болю – головний біль напруги – не має судинної чи спазматичної природи. Переважно це м’язово-фасціальний і центральний механізм (напруга навколочерепних м’язів і підвищена чутливість больових шляхів), а не спазм судин.

Європейська настанова з лікування головного болю напруги (EFNS, Bendtsen L. et al., European Journal of Neurology, 2010) прямо називає препаратами першої лінії для гострого нападу прості анальгетики й НПЗЗ (парацетамол, ібупрофен, аспірин), а для профілактики хронічного головного болю напруги – амітриптилін. Судинних препаратів і спазмолітиків у цих рекомендаціях немає, доказової бази під них для лікування головного болю просто недостатньо, а самолікування «навмання» відтягує момент, коли варто розібратися в справжній причині болю.

Мігрень: що сьогодні вважають золотим стандартом лікування

Мігрень – не «сильний головний біль», а окреме неврологічне захворювання зі своїм механізмом (ключову роль у ньому відіграє білок CGRP – Сalcitonin Gene-Related Peptide).

Сучасний підхід до лікування складається з трьох компонентів:

Купірування нападу. Раннє (на початку болю) застосування мігрень-специфічних препаратів – триптанів, а за протипоказань або неефективності – гепантів чи дитанів.

Профілактика, коли вона показана. Тут є і «класичні» препарати (бета-блокатори, деякі протиепілептичні засоби, кандесартан, амітриптилін, ботулотоксин при хронічній мігрені), і новіший клас – препарати, що діють на CGRP (моноклональні антитіла та гепанти). У березні 2024 року Американська асоціація головного болю (AHS) оновила свою позицію: CGRP-препарати тепер розглядають як один із варіантів терапії першої лінії, а не «останній засіб» після невдачі двох інших препаратів, як вимагалося раніше (Charles A.C. et al., Headache, 2024).

Модифікація способу життя. Регулярність сну, харчування, гідратації та фізичної активності. Без цього компонента навіть найсучасніші ліки працюють гірше.

Щоденник головного болю: як вести, щоб він справді допомагав

Щоденник – це не формальність «для галочки», а інструмент діагностики: саме за характером і частотою болю лікар відрізняє мігрень від головного болю напруги, оцінює ризик абузусного болю та ефективність лікування.

Що варто фіксувати щодня (або принаймні в дні болю):

• дата, час початку й закінчення нападу;
• інтенсивність болю за шкалою 0–10;
• супутні симптоми – нудота, світлобоязнь, звукобоязнь, аура;
• що приймали (препарат, доза) і чи допомогло;
• сон напередодні, стрес, для жінок – фаза циклу;
• наскільки біль вплинув на працездатність.

Головна порада: не намагайтеся одразу фіксувати все й ідеально. Почніть із частоти й тривалості нападів. Це вже дає лікарю багато інформації, а деталі можна додавати поступово. Вести щоденник варто мінімум 2-3 місяці. Саме на такому проміжку можна побачити реальні патерни, а не випадкові збіги.

Профілактичне лікування: коли призначають, навіть якщо сьогодні не болить

Це питання отримало дуже свіжу й конкретну відповідь. Згідно з оновленою спільною настановою AAN і AHS (опублікована 31 серпня 2026 року в журналах Neurology та Headache), профілактичне лікування мігрені варто пропонувати, якщо є хоча б одна з умов: 4 або більше днів мігрені на місяць, або 4 або більше днів помірного/сильного головного болю на місяць, або мігрень заважає працювати, навчатися чи виконувати повсякденні справи, навіть попри лікування нападів.

Це доволі суттєве розширення показань порівняно з попередньою практикою – автори настанови прямо кажуть, що профілактику варто пропонувати більшій кількості людей, ніж отримує її зараз. Окремо профілактику розглядають і тоді, коли є протипоказання, неефективність чи ризик зловживання препаратами для зняття гострого нападу.

Три звички, які реально впливають на частоту нападів

У доказовій неврології для способу життя при мігрені є мнемоніка SEEDS (Sleep, Exercise, Eat, Diary, Stress). Її описано, зокрема, в огляді Cleveland Clinic Journal of Medicine (2019). Із трьох, про які запитували, найбільше доказів мають:

Сон. Не стільки «спати більше», скільки мати стабільний режим – лягати й прокидатися приблизно в один час щодня, включно з вихідними. Мозок людини з мігренню погано переносить різкі зміни ритму.

Регулярність харчування. Пропуски прийомів їжі й тривале голодування – один із найчастіше підтверджених тригерів: за деякими даними понад 40% людей із мігренню повʼязують напади саме з пропущеним прийомом їжі. Тут працює не конкретний продукт, а регулярність – краще їсти невеликими порціями частіше, ніж рідко й багато.

Питний режим. Достатня гідратація протягом дня – простий, але недооцінений фактор зниження частоти нападів.

Усі три пункти обʼєднує одна ідея: мозок при мігрені погано переносить різкі коливання – «дефіцити» сну, їжі чи води знижують поріг, після якого починається напад.

Шоколад, сир, вино: реальні тригери чи перебільшення?

Тут наука за останні роки суттєво змінила погляд. Класичний приклад – шоколад: систематичний огляд 25 досліджень (Nutrients, 2020) показав, що зв’язок між шоколадом і мігренню підтверджувався лише в невеликої частки учасників (від 1,3% до 33%, залежно від дослідження). У подвійних сліпих провокаційних дослідженнях шоколад не викликав нападів частіше, ніж плацебо.

Пояснення в іншому: тяга до солодкого, зокрема до шоколаду, – це нерідко не причина нападу, а його рання ознака (продромальна фаза, яка може починатися за години-дні до болю). Людина зʼїдає шоколад під час продрому, потім починається біль і шоколад помилково записують у «винуватці», хоча напад уже фактично був запущений (American Migraine Foundation).

Це не означає, що індивідуальних тригерів не існує. Вони є, але дуже персональні і встановити їх допомагає саме щоденник, а не сліпе виключення «підозрілих» продуктів зі списку. Доказова база значно переконливіша для іншого: регулярність харчування впливає на частоту нападів більш стабільно, ніж будь-який окремий продукт.

Головний біль і гаджети: що робити людям із «текстовою шиєю»

Тут одразу дві проблеми, і вирішувати їх варто окремо.

Очі. Офтальмологи (American Academy of Ophthalmology) традиційно рекомендують правило 20-20-20: кожні 20 хвилин роботи за екраном – 20-секундна перерва з поглядом на обʼєкт на відстані приблизно 6 метрів (20 футів). Варто сказати, що останні дослідження (наприклад, Optometry and Vision Science, 2023) ставлять під сумнів, наскільки саме ці цифри науково обґрунтовані, але сам принцип регулярних перерв і свідомого кліпання (при роботі за екраном людина кліпає в 2-3 рази рідше за норму) залишається розумним і безпечним.

Шия й постава. «Текстова шия» (text neck) – це перевантаження шийних мʼязів через тривале утримання голови в нахиленому положенні. Це реально й доволі часто виступає причиною головного болю напруги, а не «мігрені від гаджетів» як такої. Практичні кроки: верхній край екрана – на рівні очей або трохи нижче, монітор – на витягнутій руці, регулярні перерви з простими вправами для шиї (наприклад, легкий рух підборіддя назад, «chin tuck»), і, за можливості, відмова від екранів щонайменше за годину до сну – це більше про якість сну, ніж про сам біль, але сон, як ми пам’ятаємо, напряму впливає на частоту нападів. 

Чому пора відмовитися від «ВСД» і «порушення венозного відтоку»?

Це – важлива тема. Відверто кажучи, діагнози «вегето-судинна дистонія» (ВСД) та «порушення венозного відтоку» не входять ані до Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10, і не увійдуть до МКХ-11), ані до Міжнародної класифікації головного болю (ICHD-3). Ця термінологія залишилася в медичній практиці пострадянських країн, та у світовій медицині Such-діагнозів немає (МОЗ України прямо роз’яснював це в офіційному матеріалі: ВСД – це не діагноз, а «парасолька» для комплексу різних скарг).

Коли пацієнту ставлять ВСД або «порушений венозний відтік» через хронічний головний біль, за цими словами найчастіше насправді ховається один із конкретних, добре вивчених станів:

• мігрень або головний біль напруги – найчастіші «первинні» причини;
• абузусний головний біль, якщо є регулярне зловживання знеболювальними;
• тривожний або панічний розлад, якщо переважають серцебиття, відчуття нестачі повітря, тривога, а не власне біль голови.

Кожен із цих станів має чіткі діагностичні критерії й конкретне лікування. «ВСД» – ні, тому цей діагноз не дає шляху до реальної допомоги, а лише відтягує момент, коли людина отримає точну відповідь на своє запитання «чому болить».

 Головна порада

Якщо залишити одну думку: головний біль, який повторюється, – це привід не до «ще однієї таблетки», а до діагнозу. За хронічним чи частим болем завжди стоїть конкретний, зрозумілий сучасній медицині механізм і для нього є ефективне лікування. Найпростіший перший крок до цього – почати вести щоденник головного болю вже сьогодні, а не чекати на «показовий» напад.

За інформацією Університетської клініки НМУ