160 РОКІВ ТОМУ БУЛО ВИКОНАНО ЗАПОВІТ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА – ПОВЕРНУТО ЙОГО ПРАХ В УКРАЇНУ І ПОХОВАНО НА ЧЕРНЕЧІЙ ГОРІ В КАНЕВІ

З перших же днів після кончини великого українського поета і художника Тараса Шевченка, яка сталася 10 березня 1861 року, українська громадськість як у Санкт-Петербурзі, так і в Києві, а також родичі Кобзаря порушили питання про перевезення його тіла в Україну згідно із заповітом і розпочали дії для здійснення цього задуму.

8 травня 1861 року домовину викопали, перенесли через усе місто до Миколаївського вокзалу і залізницею перевезли до Москви. Звідти розпочався «Останній Шлях Кобзаря». Серпухов, Тула, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівка, Бобровиця, Бровари, Київ… Ось цей маршрут. На підступах до Києва студенти Університету Святого Володимира, серед яких, дуже ймовірно, були іюнаки із медичного факультету, випрягли з воза коней і понесли труну Поета на руках аж до церкви Різдва Христового на Поштовій площі.

До останнього дня не було єдиної думки щодо місця остаточного поховання. Були такі варіанти, як Видубицький монастир, Аскольдова могила і Щекавицький цвинтар у Києві, цвинтар біля Успенського собору в Каневі. Велику роль тут відіграв друг покійного Поета, художник Григорій Честахівський, який послідовно наполягав на тому, щоб дотримуватись побажань самого Шевченка, зафіксованих у його «Заповіті».

Отже, 20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» останки Кобзаря було перевезено до Канева, відспівано у згадуваному Успенському соборі, 22 травня віднесено на Чернечу гору і поховано.

Починаючи з 2011 року, 22 травня відзначається в Україні на державному рівні. Це ще один вагомий привід згадати про великого поета, Пророка нашої землі.

Прес-центр