Кафедра гігієни, екологічного і професійного здоров’я

Про кафедру

«Хто не знає свого минулого,

той не вартий свого майбутнього…».

М.Т Рильський

Історично так склалось, що на виконання наказу ректора ЗВО НМУ імені О.О. Богомольця за № 876 від 22.10. 2025 р. «Про реорганізацію/ліквідацію деяких кафедр НМУ імені О.О. Богомольця, їх перейменування та закріплення» (п.1.11) в Університеті кафедру комунальної і військової гігієни та екології людини об’єднили з кафедрою гігієни, безпеки праці та професійного здоров’я, утворивши кафедру гігієни, екологічного та професійного здоров’я.

Передумови створення кафедри професійної гігієни Київського медичного інституту (КМІ) сягають своїм корінням в добу земської медицини останньої чверті XIX сторіччя. Інтенсивний розвиток тогочасного промислового виробництва супроводжувався високою захворюваністю, нещасними випадками і поширеним виробничим травматизмом, що вимагало підготовки фабричних лікарів. Лікарські з’їзди, які проводились у 1904, 1908, 1909 роках, прийняли рішення про формування фабрично-заводської медицини у земствах Харківської, Полтавської, Катеринославської, Херсонської та інших губерній. Це й започаткувало створення у 20-х роках XX сторіччя кафедр професійної гігієни у складі медичних інститутів Харкова, Києва, Дніпропетровська.

Кафедра професійної гігієни Київського медінституту була заснована як одна з перших профільних гігієнічних кафедр не тільки в Україні, а й на теренах колишнього Радянського Союзу у 1923 році. У 1930 році у зв’язку зі створенням в Київському медичному інституті санітарно-гігієнічного факультету її назву було змінено на кафедру гігієни праці. В евакуації до м. Челябінська під час Другої Світової війни у 1941 р. вона була об’єднана з кафедрою загальної гігієни і повернула статус профільної кафедри гігієни праці у 1943 році після реевакуації КМІ до м. Києва. Створення при кафедрі в 1961 році клініки професійних хвороб зумовило її перейменування в кафедру гігієни праці і професійних захворювань. З 1993 року по 1997 рік у зв’язку з реформуванням вищої медичної освіти в Україні і запровадженням концепції підготовки лікаря загальної практики – сімейного лікаря змінила свою назву на кафедру загальної гігієни, гігієни праці і професійних захворювань. У 2017 році, у зв’язку з реорганізацією Державної санепідслужби і зміною парадигми вищої медичної освіти, орієнтованої на підготовку бакалаврів і магістрів громадського здоров’я, назву кафедри змінено на кафедру гігієни та екології № 2. При цьому клініку професійних захворювань було передано кафедрі пропедевтики внутрішніх хвороб № 2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (НМУ).

Першим завідувачем кафедри став випускник Петербурзької військово-медичної академії (1913 р.), професор В.Я. Підгаєцький – талановитий вчений з надзвичайно високими науковими, педагогічними і організаторськими здібностями, доля якого склалась вкрай трагічно.

У подальшому кафедру очолювали приват-доцент Лєбєдєв Віктор Олексійович (1929-1941); професори: Медвідь Лев Іванович (1943-1952), Шахбазян Гайк Хачатурович (1952-1972), Шевченко Андрій Мусійович (1972-1993). З 1993 року дотепер кафедру очолює Яворовський Олександр Петрович.

На всіх етапах свого історичного розвитку завідувачі кафедри і очолювані ними колективи науково-педагогічних працівників серед інших видів діяльності незмінно виділяли наукові і освітні пріоритети, намагались вирішувати найактуальніші і найзапотребуваніші для того часу і для своєї сфери діяльності наукові завдання, а результати своїх досліджень спрямовували на практичні потреби, зокрема, запроваджували в навчальний процес на кафедрі.

Сьогодні у зв’язку з реорганізацією освітньої та наукової діяльності відповідно до концепції розбудови і завдань громадського здоров’я, вимог європейської і світової медичної освіти та науки кафедра розширила сферу своєї діяльності. На додипломному рівні вона викладає як обов’язкові дисципліни для медичних факультетів гігієну та екологію, охорону праці в галузі; на факультеті громадського здоров’я – гігієну та безпеку праці. Також на медичному факультеті кафедра викладає вибіркові дисципліни: госпітальну гігієну, екологічну медицину, а на стоматологічному факультеті – гігієну та безпеку праці лікарів-стоматологів. Крім того, кафедра створила навчальний план і програму підготовки лікарів з гігієни праці на післядипломному етапі (вторинна спеціалізація). У зв’язку з зазначеним порушене клопотання про зміну назви кафедри з гігієни та екології № 2 на гігієни, безпеки праці і професійного здоров’я.

На кінець 2024-25 н.р. штат кафедри налічував 9 посад науково-педагогічних працівників: завідувач Яворовський О.П., професор Паустовський Ю.О., доценти Веремей М.І., Зенкіна В.І., Зінченко Т.О., Брухно Р.П., асистенти Кудієвський Я.В., Устяк Н.В., Рябовол В.М.

Свою плідну освітньо-виховну роботу кафедра органічно поєднує з науковою діяльністю. Співробітники кафедри досліджують механізми ушкоджуючої дії (патогенез інтоксикацій) і питання безпеки праці при одержанні та застосуванні наночастинок металів, їхніх кисневмісних і безкисневих сполук.

Працює над науковою розробкою проблеми гігієни та безпеки праці медичних працівників; забезпечення безпеки пацієнтів у закладах охорони здоров’я.

Працею співробітників кафедри повернені вітчизняній науці і медичній громадськості імена безвинно засуджених і посмертно реабілітованих вчених-гігієністів праці (В.Я. Підгаєцького, М.Л. Кудрицького), а також національні наукові пріоритети в питаннях медицини праці. Останні 3 роки кафедра працює в умовах боротьби і подолання наслідків пандемії COVID-19, а з лютого 2022 р. ще й в умовах, повномасштабної російської агресії.

Історія ж кафедри комунальної гігієни, як самостійного структурного підрозділу, в Київському медичному інституті (КМІ), 90-років від дня заснування якої в столичному закладі вищої медичної освіти, було відзначено на початку 2025/2026 навчального року, бере початок з 1935 року. Саме того року відзначив 5-тирічний ювілей санітарно-гігієнічний факультет, створений в КМІ 14 травня 1930 р. (дивись нижче), коли в газеті «Червоний медик» було надруковано оголощенння про перший набір студентів на санітарно-гігієнічний факультет КМІ. Першим деканом факультету був призначений доцент Познанський Семен Семенович, якого в 1935 році замінив, на посаді декана, професор Радченко Сергій Іванович, завідувач кафедри соціаьної гігієни. Того ж року завідівач кафедри загальної гігієни професор Костянтин Ерастович Добровольський своїм листом за № 488 від 10.07.1935 р. надіслав до декана санітарно-гігієнічного факультету також планового відділу КМІ «Робочий план кафедри комунальної гігієни про заняття зі студентами VІІ-VІІІ семестрів Сангігфакультету восени 1935/1936 року.

Отже кафедра комунальної гігієни як самостійний підрозділ в Київському медичному інституті (КМІ) була утворена в 1935 р. шляхом об’єднання доцентур санітарної гідротехніки, геології і метеорології, опалення та вентиляції, будівельної техніки, житлово-комунальної санітарії, які з 1930 р. функціонували у складі кафедри загальної гігієни КМІ. У той період, в 30-х роках для забезпечення більш ґрунтовної освіти з медико-профілактичних дисциплін на санітарно-гігієнічному факультеті КМІ, крім кафедри комунальної гігієни створили також самостійні профільні кафедри: епідеміології в 1932 р., шкільної гігієни та гігієни харчування в 1935 р.

Ініціював створення в 1875 р. у м. Києві міської санітарної комісії. Був автором першого підручника з гігієни (1880 р.) і понад 50 наукових праць з фізіології харчування, фізіології та гігієни праці, загальної та комунальної гігієни, медичної географії. Наукові праці В.А. Субботіна в основному присвячені питанням загальної та комунальної гігієни, насамперед гігієни лікарень, санітарної охорони водоймищ, зокрема від забруднення стічними водами підприємств цукрової промисловості.

На кафедрі значну педагогічну та науково-дослідницьку роботу, активну громадську медико-профілактичну діяльність проводили її завідувачі, знані гігієністи – проф. В.Д. Орлов (1893-1914), проф. К.Е. Добровольський (1914-1922), проф. О.В. Корчак-Чепурківський (1922-1923), проф. В.В. Удовенко (1923-1929), доц. Ф.А. Баштан (1930-1932).

У 20-х роках за часів керівництва завідувача кафедри загальної гігієни проф. В.В. Удовенка, в зв’язку з подальшим диференціюванням гігієнічної дисципліни відбулося відокремлення самостійних спеціалізованих кафедр гігієнічного профілю: у 1923 р. була утворена кафедра соціальної гігієни, з якої виокремилася кафедра професійної гігієни.

Диференціація гігієни, державний характер профілактичної медицини, розширення сфери її діяльності та в зв’язку з цим необхідність розширення підготовки санітарних лікарів та лікарів-епідемілогів стали передумовою для створення окремого факультету для підготовки лікарів-профілактиків: у 1930 р. у КМІ, нарівні з лікувально-профілактичним і факультетом охорони материнства й дитинства, було створено санітарно-гігієнічний факультет.

Зазначені події у житті КМІ відбувалися на тлі прийняття суттєвих державних рішень щодо удосконалення медико-профілактичної діяльності. Декретом про санітарні органи республіки в 1922 р. законодавчо були закріплені основні положення про санітарну службу, її права та обов’язки. В Народних комісаріатах охорони здоров’я Української РСР були організовані санітарно-протиепідемічні відділи, проводився пошук оптимальної структури та форм діяльності установ санітарно-епідеміологічної служби. Першим завідуючим таким відділом в Україні (1920 – 1922) був відомий гігієніст В.Г. Соболєв, який у подальшому проводив широку науково-організаційну та викладацьку роботу з гігієни, зокрема в Харкові.

З 1922 р. начальником санепідвідділу Наркомздоров’я УРСР був призначений О.М. Марзєєв, який залучив до роботи у вказаному відділі найбільш досвідчених і прогресивних земських санітарних лікарів М.Ю. Бродського, М.В. Євменьєва, О.І. Пижева, С.А. Томиліна, Л.Д. Ульянова та інших. З цього часу регулярно скликалися українські санітарні ради, в роботі яких спочатку брали участь усі санітарні лікарі, а згодом із зростанням санітарної організації – їх представники.

Понад 10 років, до переведення в 1934 р. Наркомздоров’я УРСР (нині Міністерство охорони здоров’я України) до Києва, О.М. Марзєєв керував санітарно-протиепідемічною службою в Україні. Не було жодного значного санітарного законодавчого акта, у підготовці якого він не приймав би участі. Зокрема, в 1922 р. на з’їзді санітарних лікарів України саме О.М. Марзєєв висунув ідею організації на місцях санітарно-епідеміологічних станцій (СЕС), як основної ланки санітарно-епідеміологічної служби. Перша СЕС була створена в 1922 р. у Гомелі. За п’ять років у 1927 р. перша СЕС з’явилася в УРСР, а згодом на всій території колишнього СРСР були створені районні, міські та обласні СЕС. Останні, на жаль припинили свою діяльність в Україні з 2017 р., а її основні функції перебрала на себе новостворена структура – Держпродспоживслужба (Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів).

Основним змістом роботи санітарно-епідеміологічної служби в 20-ті та 30-ті роки була ліквідація негативних (тяжких) санітарних наслідків громадянської війни, розробка і впровадження рекомендацій щодо будівництва і реконструкції населених місць, вивчення і оздоровлення умов побуту та праці робітників металургійної, гірничо-добувної та інших галузей промисловості, санітарний нагляд за будівництвом і експлуатацією водопровідних і каналізаційних споруд, очисткою, якістю атмосферного повітря тощо. Велика увага приділялася підвищенню гігієнічної освіченості населення, створенню санітарного активу.

Залучення санітарних лікарів до вирішення практично усіх принципових питань з проектування, реконструкції та будівництва населених місць, промислових підприємств, навчальних закладів, організації громадського харчування, оптимізації умов праці та побуту стало звичайною нормою діяльності державних підприємств і установ.

У зв’язку з великим обсягом промислового і громадського будівництва для забезпечення запобіжного санітарного нагляду у 1933 р. була створена Всесоюзна державна санітарна інспекція (ВДСІ). Таким чином, у 30-ті роки сформувалася добре продумана і чітко організована система державного санітарного нагляду, що функціонувала на науковій основі і мала реальні права. В ній почали працювати спеціально підготовлені на санітарно-гігієнічних факультетах медичних вузів лікарі-гігієністи та епідеміологи.

У 1930 р. в КМІ для проведення роботи з організації санітарно-гігієнічного факультету був утворений організаційний комітет під головуванням проф. С.І. Радченка. До його складу увійшли С.С. Познанський, М.П. Нещадименко, С.Н. Ручковський, О.В. Корчак-Чепурківський та інші. Першим деканом факультету було призначено доцента С.С. Познанського, згодом (1936-1941) завідувача кафедри комунальної гігієни. Термін навчання на санітарно-гігієнічних факультетах спочатку був визначений у 4 роки з планом прийому на перший курс КМІ в 1930 р. 100 осіб.

Згідно з Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР (колишнього) від 3 вересня 1934 р. на всіх санітарно-гігієнічнічних факультетах з підготовки санітарних лікарів, бактеріологів-епідеміологів і лікарів харчової санітарії встановлювався п’ятирічний термін навчання з початком спеціалізації на останньому курсі. Перше десятиліття функціонування санітарно-гігієнічного факультету КМІ було роками організаційного, навчально-методичного та наукового становлення профільних кафедр. З метою підготовки висококваліфікованих кадрів санітарно-епідемічної служби розроблялися перші програми і навчальні плани, створювалися і облаштовувалися навчальні кабінети та лабораторії, формувалися педагогічні колективи кафедр.

До викладання на факультеті широко залучалися практичні санітарні лікарі. Оскільки в довоєнні роки у програмі значну питому вагу займали основи санітарної техніки, будівельної справи та технічних аспектів охорони праці, то до читання лекцій і проведення практичних занять запрошувалися відповідні фахівці-інженери. Обов’язковим елементом навчального процесу поступово ставали практичні заняття з використанням об’єктивних методів інструментально-лабораторних досліджень об’єктів навколишнього середовища. Водночас розроблялися і зміцнювалися форми взаємозв’язку профільних кафедр з СЕС як навчальною базою факультету, оскільки такий зв’язок був визнаний одним з найважливіших чинників єднання науки, практики та навчального процесу в підготовці спеціалістів у галузі гігієни та епідеміології, що повністю підтвердилося в майбутньому. Лише в довоєнні роки факультет підготував країні близько 570 висококваліфікованих санітарних лікарів та лікарів-епідеміологів.

У 1930-1932 рр. кафедру загальної гігієни в КМІ очолював Федір Андрійович Баштан. Він організував на очолюваній кафедрі для потреб санітарно-гігієнічного факультету доцентські курси на умовах погодиної оплати праці. Починаючи з 1930 р., курс санітарної гідротехніки вів професор, інженер В.К. Красніцький. З 1931 по 1936 р. курс з геології, гідрології і гідрометеорології читав професор С.К. Комарницький, а інженер, доцент М.І. Квятківський – курс основ теплопостачання, опалення та вентиляції житлових будинків.

Сам же Федір Андрійович у 1931 р. вперше в КМІ прочитав самостійний курс комунальної гігієни для тих студентів лікувально-профілактичного факультету, які в останній рік навчання проходили спеціалізацію з санітарно-гігієнічного фаху (так званий санітарний ухил). Рішення про введення такої спеціалізції в 1922 р. було прийнято загальноукраїнською конференцією з медичної освіти.

Він займався гігієнічною оцінкою твердих і рідких відходів, ґрунту. Брав активну участь в обґрунтуванні гігієнічних вимог до приміщення новобудови Верховної Ради. У цей період виходять друком понад 25 його публікацій. З 1941 по 1946 рік він завідував кафедрою гігієни в Сталінабаді, де продовжував займатися питаннями комунальної гігієни, а з 1946 р. вчений очолив кафедру гігієни Чернівецького медінституту.

Кафедра комунальної гігієни, функціонуючи з 1935 р. самостійно у складі санітарно-гігієнічного факультету КМІ, неодноразово (з об’єктивних причин) змінювала назви: «Загальної та комунальної гігієни» (наказ № 22 від 22.02.1985 р.); «Комунальної і радіаційної гігієни» (наказ № 247 від 20.11.1987 р.); «Загальної та комунальної гігієни (екології людини)» (наказ № 696-Л від 18.08.1994 р.) у зв’язку з реорганізацією КМІ в Український Державний медичний університет імені О.О. Богомольця відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.07.1992 р. № 377); «Комунальної гігієни та екології людини» (наказ № 183 від 20.11.1995 р.); «Комунальної гігієни та екології людини з секцією гігієни дітей та підлітків» (наказ № 276 від 25.06.2008 р.); «Гігієни та екології № 3 (наказ № 151 від 15.03.2017 р.) і кафедра була підпорядкована факультету підготовки лікарів для збройних сил України (ФПЛЗСУ) НМУ імені О.О. Богомольця. «Комунальної гігієни та екології людини з курсом вікової гігієни» (наказ № 636 від 27.0.2023 р.) у складі «Навчально-наукового інституту громадського здоров’я та профілактичної медицини» НМУ імені О.О. Богомольця, у зв’язку з реорганізацією в цей Інститут медичного факультету № 4; Нарешті «Комунальної і військової гігієни та екології людини».

Завідувачем кафедри тоді було обрано відомого гігієніста – доцента С.С. Познанського, першого декана санітарно-гігієнічного факультету КМІ. Завідувач кафедри читав курс лекцій з комунальної гігієни для студентів.

Викладачі і співробітники кафедри, студенти-гуртківці вивчали в експедиційних умовах якість питної води та стічних вод, визначали рівні забруднення атмосферного повітря тощо. У цей період колективом кафедри було виконано низку науково-дослідницьких робіт, зокрема на теми: «Санітарна характеристика і вимоги до очищення стічних вод санітарних пропускників», «Забруднення атмосферного повітря м. Києва за даними снігових проб», «Підземне зрошування як метод очищення стічних вод окремо розташованих будинків», «Вуличний шум у м. Києві і його значення при проектуванні шкільних будівель».

Перший, повоєнний, період діяльності кафедри щільно пов’язаний з іменем заслуженого діяча науки, дійсного члена бувшої АМН СРСР Олександра Микитовича Марзеєва (1883-1956). Після визволення м. Києва від німецької окупації ММІ реевакуювався. В інституті відновилася діяльність санітарно-гігієнічного факультету, його кафедр. У 1944 р. завідувачем кафедри комунальної гігієни був обраний заслужений діяч науки, дійсний член АМН СРСР О.М. Марзєєв, який водночас очолював НДІ загальної і комунальної гігієни та кафедру комунальної гігієни Інституту вдосконалення лікарів у Києві. Керував він кафедрою до кінця свого життя. Поруч із О.М. Марзеєвим на кафедрі працювали доцент А.М. Іздебський, асистенти М.В. Крижанівська (згодом д. мед. наук, професор­), Т.К. Ігнатьева, Г.М. Березівська, Н.М. Гургенова, старший лаборант-хімік Л.В. Дідківська, аспіранти М.П. Дудник, Ф.І. Богомолов, І.Л. Курінний. До проведення практичних занять на умовах погодинної оплати праці залучалася канд. мед. наук П.В. Малежик – завідувач лабораторії водопостачання НДІ загальної та комунальної гігієни.

Народився Олександр Микитович у Нижньому Новгороді. У 1899 р. закінчив Московський вчительський інститут, у 1911 р. – медичний факультет Московського університету, де, будучи студентом останнього курсу, брав участь у боротьбі з епідемією холери на Донбасі.

Після другої світової війни НДІ комунальної гігієни було переведено до Києва. Олександр Микитович очолював колектив цього інституту з часу заснування і до останнього дня свого життя. Він помер 2 лютого 1956 р. Похований у Києві на Лук’янівському кладовищі.

Після смерті академіка О.М. Марзєєва Українському НДІ загальної та комунальної гігієни було присвоєно його ім’я (був перейменований в ДУ “Інститут гігієни та медичної екології імені О.М. Марзєєва НАМН України», тепер – ДУ “Інститут громадського здоров’я імені О.М. Марзєєва НАМН України»).

Вочевидь умови роботи кафедри в перші повоєнні роки були складними. Площа приміщень (близько 100 м²) трикімнатної квартири на третьому поверсі у триповерховому житловому будинку на вул. Чкалова, 65 (тепер О. Гончара, 65), де розташовувалася кафедра, була недостатньою.

Не дивлячись на скрутне становище, кафедра працювала, оснащувалась новим обладнанням, приладами. У повному обсязі, передбаченому навчальним планом, читалися лекції, проводилися лабораторні та практичні заняття, здійснювалися виходи на об’єкти.

Підручник «Комунальна гігієна» витримав чотири перевидання (1951, 1968, 1971, 1979) і став настільною книгою не лише для студентів медичних інститутів, а й практичних санітарних лікарів.

О.М. Марзєєв був обраний членом правління Спілки архітекторів України, першим головою Українського наукового товариства гігієністів. Але незалежно від посад він вважав і називав себе санітарним лікарем, мав великий авторитет як серед лікарів-гігієністів та епідеміологів, так і серед інженерів та архітекторів.

У зв’язку з нагальними потребами ліквідації наслідків війни, відновлення зруйнованих міст, сіл, об’єктів промисловості та сільського господарства, а також з огляду на перспективні плани розвитку економіки, народного господарства, культури, освоєння нових територій колектив кафедри під керівництвом О.М. Марзєєва працював над виконанням НДР: «Руйнування міст України в період війни та окупації та гігієнічні умови їх відновлення» і «Руйнування сільських населених пунктів в Україні в період війни та окупації і гігієнічні основи їх відновлення». Наукові дослідження були присвячені гігієнічній оцінці житлових умов населення Києва, вивченню ефективності малих квартальних печей для спалювання сміття, обґрунтуванню зони санітарної охорони курорту Ворзель. Перелік 186 праць О.М. Марзєєва засвідчує різнобічну діяльність і надзвичайно різноманітні наукові інтереси вченого.

Другий повоєнний період у діяльності кафедри комунальної гігієни КМІ розпочинається в 1956 р., коли після смерті акад. О.М. Марзєєва її очолив його учень – член-кореспондент АМН СРСР, заслужений діяч науки УРСР, професор Денис Миколайович Калюжний.

У штаті кафедри разом з Д.М. Калюжним працювали асистенти М.В. Крижанівська, Т.В. Ігнатьєва, І.Л. Курінний та два лаборанти. Тематика наукових досліджень кафедри у цей час була присвячена переважно вивченню впливу металургійних заводів і підприємств хімічної промисловості на стан атмосферного повітря населених пунктів і здоров’я населення.

Під керівництвом Д.М. Калюжного асистенти М.В. Крижанівська, Т.В. Ігнатьєва виконували НДР «Наукове обгрунтування санітарно-захисних зон для підприємств будівельної індустрії». На основі цих досліджень асфальтно-толевий завод було винесено з житлової зони у м. Києві. Цій тематиці була присвячена наукова робота асистента І.Л. Курінного. Він народився 20 вересня 1928 р. у селі Каменоватка Шполянського району Черкаської області. Закінчив з відзнакою санітарно-гігієнічний факультет КМІ в 1955 р. і вступив до аспірантури на кафедру комунальної гігієни. Під керівництвом проф. Д.Н. Калюжного в 1964 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «До гігієнічного обгрунтування санітарно-захисних зон для ртутних заводів і шляхи оздоровлення атмосферного повітря в районі їх розміщення». Після захисту дистертації став асистентом, а з 1973 р. доцентом кафедри. За 50 років творчої діяльності Іван Лаврентійович опублікував більше 60 наукових праць, які були присвячені санітарній охороні атмосферного повітря та жилих приміщень від забруднення їх ртуттю, озонуванню водопровідної води, удосконаленню вищої медичної освіти та навчально-виховної роботи студентів. З вересня 2008 р. Іван Лаврентійович Курінний завершив діяльність на кафедрі у зв’язку з виходом на пенсію. Помер 5 серпня 2012 р., похований на Берковецькому кладовищі м. Києва.

Д.М. Калюжний опублікував загалом понад 200 наукових праць, присвячених санітарній охороні атмосферного повітря, гігієні планування і благоустрою населених місць, гігієнічним питанням польового розміщення військ. У своїх роботах він розкрив механізми дії на організм низки забруднювачів повітряного середовища, закономірності поширення їх навкруги металургійних підприємств, вплив на здоров’я населення. Ці роботи стали підґрунтям санітарної класифікації промислових підприємств і наукового обґрунтування розмірів санітарно-захисних зон. Продовжуючи дослідження свого вчителя О.М. Марзеєва з проблем гігієни села, Д.М. Калюжний зробив значний внесок в гігієнічне обґрунтування прогнозів розвитку, благоустрою і забудови сільських населених пунктів України, зонування їх території з урахуванням забруднення навколишнього середовища тощо.

Отже, якщо в довоєнні і перші повоєнні роки головним об’єктом наукового вивчення і практичної діяльності фахівців у галузі комунальної гігієни були переважно санітарно-технічні аспекти охорони здоров’я (санітарно-технічні заходи з оздоровлення атмосферного повітря, охорони поверхневих водойм, благоустрою населених місць і окремо розташованих об’єктів), то в умовах науково-технічного прогресу актуальнішим стало вивчення та гігієнічне регламентування впливу на здоров’я населення окремих чинників навколишнього середовища та їх комплексу. Виробництво і все зростаюче використання нових хімічних засобів захисту рослин у сільському господарстві, хімічних сполук у промисловості, будівництві, побуті зумовили необхідність вивчення закономірностей міграції цих речовин у біосфері, виявлення особливостей їхньої, як загальнотоксичної дії, так і віддалених наслідків шкідливого впливу на людину: канцерогенного, мутагенного, тератогенного, ембріотоксичного, алергенного тощо.

Актуальною стала проблема гігієнічного нормування вмісту хімічних речовин в атмосферному повітрі, ґрунті, воді, повітрі житлових приміщень. Об’єктом гігієнічних досліджень стали також фізичні чинники навколишнього середовища: електромагнітне випромінювання, шумо-вібраційні впливи, погодно-кліматичні умови.

Значне поширення і соціальне значення серцево-судинних, онкологічних та інших захворювань неінфекційної природи зумовило потребу виявлення і гігієнічного вивчення усіх екзогенних чинників ризику їх виникнення та загострення їхнього перебігу. Творче співробітництво фахівців з комунальної гігієни і онкологів дозволило одержати нові дані відносно джерел і наслідків забруднення атмосферного повітря та інших об’єктів довкілля хімічними канцерогенами, зокрема, поліциклічними ароматичними вуглеводнями, узагальнити принципи регламентації їх вмісту у повітрі, грунті, воді.

На підставі нових наукових підходів і в тісному зв’язку із потребами практичної охорони здоров’я активізувалося вивчення питань з проектування та експлуатації лікувально-профілактичних установ, регламентації параметрів мікроклімату та повітряного середовища громадських і житлових приміщень, удосконалення методів очистки стічних вод при різному рівні благоустрою об’єктів. Велику увагу вчені-гігієністи, у тому числі й науково-педагогічні працівники кафедри приділяли проблемам гігієни села, а саме умовам праці, побуту, відпочинку і оздоровлення робітників сільського господарства, гігієнічному регламентуванню використання хімічних засобів захисту рослин. Проводилися дослідження, пов’язані з освоєнням космічного простору, створенням територіально-промислових комплексів, впровадженням новітніх технологій. Здійснювалося вивчення мікроелементного складу води та грунту, використання ультрафіолетового випромінювання з профілактичною метою.

З 1960 р. Д.М. Калюжний працює на посаді директора науково-дослідного інституту (НДІ) загальної та комунальної гігієни імені О.М. Марзеєва АМН України, а на посаду завідувача кафедри комунальної гігієни обирається доктор медичних наук, професор Габович Рафаїл Давидович.

Т.К. Ігнатьєва, І.Л. Курінний, Б.Г. Ряжев, І.І. Нікберг; старші лаборанти Н.М. Пігіда-Цеглер, Е.А. Левянт, З.М. Семенченко.

Професор Р.Д. Габович залучив до роботи на кафедрі перспективних молодих співробітників – асистента, а з 1964 р. доцента Є.Г. Гончарука, аспірантів Б.П. Сучкова, К.К. Врочинського, В.І. Ципріяна, Г.П. Степаненка, які в майбутньому стали відомими вченими. Згодом професор В.І. Ципріян очолив кафедру гігієни харчування, а професори Б.П. Сучков і Г.П. Степаненко плідно працювали на кафедрі пропедевтики гігієни, військової та радіаційної гігієни (наразі це кафедра гігієни та екології, яку очолює член-кор. НАМН України, доктор медичних наук, професор Бардов Василь Гаврилович – учень Р.Д. Габовича та Є.Г. Гончарука).

У науковій тематиці кафедри стала провідною експериментальна спрямованість досліджень в галузі гігієни водопостачання, очистки і знезараження стічних вод, вивчення гігієнічного значення мікроелементного складу об’єктів довкілля. Одним з напрямків наукової роботи колективу кафедри були дослідження Р.Д. Габовича з вивчення гігієнічного значення фтору питної води. В умовах експерименту Р.Д. Габович вивчив обмін фтору в організмі і дію води з різними концентраціями фтору на функціональний стан органів і фізіологічних систем, а також на деякі показники реактивності організму. Провів обстеження та описав захворюваність флюорозом і карієсом серед населення України. Вперше описав вогнища епідемічного флюорозу на території України і вказав на взаємозв’язок між концентрацією фтору в питній воді та клінічною картиною флюорозу. Р.Д. Габович склав карти вмісту фтору в підземних водах України, обгрунтував необхідність фторування питної води і профілактичні заходи по попередженню епідемічного флюорозу і карієсу зубів. Під керівництвом професора Р.Д. Габовича співробітники кафедри, її аспіранти та студенти-гуртківці виконали в цей час наукові дослідження з декількох актуальних проблем, а

(1969 р., перевидана в США в 1977 р.). «Гигиенические проблемы фторирования питьевой воды» (1978) та інші. Поряд з цим науково-педагогічні працівники кафедри провели численні дослідження з гігієни лікарень. Результати цих досліджень викликали резонанс серед науковців-гігієністів. Професор Р.Д. Габович організував і в 1966 р. провів першу всесоюзну конференцію з гігієни лікарень. У результаті роботи конференції були вироблені загальні напрямки та методичні підходи для подальшого вивчення цього питання. Під керівництвом Р.Д. Габовича над проблемою «Гігієнічні основи містобудування» плідно працювали доцент М.В. Крижанівська, ассистент Т.К. Ігнатьєва. До проведення практичних занять з комунальної гігієни залучалися досвічені санітарні лікарі Київської міської СЕС В.Х. Явдощук, Є. Кацен, Дніпровського річкового водопроводу В.А. Дунаєвський, Д.Г. Андрусенко та відомчої лабораторії Київського управління водопровідно-каналізаційного господарства С.Й. Добрушина, інспектори відділу комунальної гігієни Головного санепідуправління МОЗ УРСР С.П. Кортильов, В.П. Дорошенко, В.М. Кучерява.

Колектив викладачів кафедри працював над створенням навчальних посібників. Постійно зміцнювалася матеріальна база кафедри. Завдяки зусиллям Р.Д. Габовича (у 1965 р. він був деканом санітарно-гігієнічного факультету) новий 1967-1968 н.р. усі гігієнічні кафедри розпочали на новій базі – у щойно збудованому і введеному в експлуатацію п’ятиповерховому санітарно-гігієнічному корпусі. Для начального процесу і наукових досліджень кафедрам комунальної гігієни і гігієни праці було виділено окремий 5-й поверх.

Кафедрі комунальної гігієни були надано приміщення загальною площею 329 м², де було оснащено 6 навчальних та 5 наукових лабораторій. Це сприяло покращенню організації як навчального процесу, так і наукових досліджень. У науково-дослідних лабораторіях кафедри були створені діючі експериментальні моделі озонаторного пристрою, моделі місцевих очисних споруд з підземною фільтрацією стічних вод.

Значно розширилася сфера наукових інтересів кафедри і поглибився, збагачений сучасними прийомами, методичний рівень досліджень. Поряд з традиційним набув розвитку ряд нових напрямків наукового пошуку. Набуті працею знання і досвід професор Р.Д. Габович передавав студентам та своїм учням. Ерудований педагог, визнаний фахівець, він зробив значний внесок в удосконалення викладання гігієнічних дисциплін і підготовку санітарних лікарів. Йому належать низка праць з методики викладання, підручники та навчальні посібники, які отримали високу оцінку серед гігієнічної спільноти та студентства: “Руководство к практическим занятиям по коммунальной гигиене” (1966), підручник “Гигиена” (витримав три видання) та інші. Необхідно відзначити, що підручник “Гигиена” став основним джерелом гігієнічних знань багатьох поколінь студентів, які, зважаючи на його фундаментальність, цінували в ньому легкість мови та доступність матеріалу.

Крім того, проф. Р.Д. Габович опублікував низку робіт і підготував до друку кілька підручників для вищих і середніх медичних навчальних закладів. У творчій співпраці з проф. І.І. Даценко (Львівський національний медуніверситет імені Данила Галицького) Рафаїл Давидович, вже будучи на заслуженому відпочинку, написав і видав підручник для студентів вищих медичних навчальних закладів «Основи загальної і тропічної гігієни» (1995), “Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології» (1999), в яких відображені основні розділи профілактичної медицини та враховано специфіку профілактичної діяльності майбутніх лікарів.

рекомендацією Вченої ради на наукову роботу в 1954 р.Навчався в аспірантурі на кафедрі загальної гігієни КМІ, де під керівництвом завідувача кафедри проф. П.І. Баранніка достроково підготував кандидатську дисертацію з теми «К вопросу гигиеничской оценки очистки сточных вод на полях подземного орошения (фильтрации)».

З 1 липня 1957 р. Є.Г. Гончарук, за направленням МОЗ УРСР, розпочав трудову діяльність в Тернопільському медичному інституті на, щойно створеній у липні 1957 р. кафедрі гігієни,  на якій він виконував і роль завідувача кафедри, і науково-педагогічного працівника: читав блискуче лекції та проводив практичні заняття зі студентами, займався активно науково-дослідною роботою і навіть виконував господарську роботу в масштабах медінституту. Після захисту в квітні 1961 р. кандидатської дисертації Є.Г. Гончарук, на запрошення проф. Р.Д. Габовича, повертається до Києва та з 14 вересня 1961 р. стає асистентом кафедри комунальної гігієни КМІ. Вся подальша діяльність Євгена Гнатовича пов’язана з аlma mater. З 1961 по 1964 р. він – асистент, з 1964 по 1968 р. доцент, з 1968 по 2004 р. – завідувач кафедри комунальної гігієни.

В 1979 р. його призначають деканом санітарно-гігієнічного факультету, який він очолював протягом 11 років до 1979 р.

В 1984 р. проф. Є.Г. Гончарука обрали член-кореспондентом АМН бувшого СРСР і цього ж року призначили ректором КМІ імені О.О. Богомольця. У 1988 р. його обрали дійсним членом АМН СРСР. З 1991 р. обрали академіком Російської академії медичних наук. За плідну наукову і педагогічну діяльність Є.Г. Гончарука обирають академіком НАН України (1992), академіком АПН України (1992), академіком АМН України (1993). Згодом він – академік Міжнародної академії наук вищої школи (1995), академік академії природничих наук загальноросійського об’єднання вчених (1995), академік Польської академії медицини (1997), академік Всесвітньої академії медицини Альберта Швейцера (1999). Є.Г. Гончарук – двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997, 2002), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1990).

Академік НАН і АМН України Є.Г. Гончарук очолював НМУ імені О.О. Богомольця близько 20 років (до липня 2003 р.). З 16 липня 2003 по 19 квітня 2004 р. він – перший почесний ректор і завідувач кафедри комунальної гігієни та екології людини НМУ. Помер академік Є.Г. Гончарук 19.04. 2004 р. на 75 році життя. Поховано вченого на Байковому цвинтарі в м. Києві.

Саме завдяки ініціативі та активній участі ректора Є.Г. Гончарука Київський медичний інститут у 1992 р. був реорганізований в Український державний медичний університет, а згодом, у 1995 р., він другим в Україні після Університету імені Тараса Шевченка отримав статус національного і став Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця.

За активного сприяння ректора Є.Г. Гончарука в НМУ було створено низку нових факультетів, 15 кафедр, науково-дослідний гігієнічний центр, згодом – Інститут гігієни та екології (нині Інститут оцінки відповідності, гігієни та екології). Інститут гігієни та екології очолив учень академіка Є.Г. Гончарука, д.мед.н., професор, член-кореспондент НАМН України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки України Василь Гаврилович Бардов, завідувач кафедри гігієни та екології НМУ. Сьогодні цей інститут очолює теж учень Є.Г. Гончарука та В.Г. Бардова, д.мед.н., професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки України, академік Національної академії науки вищої освіти України, професор Сергій Тихонович Омельчук.

У період завідування професора Євгена Гнатовича Гончарука наукова тематика кафедри концентрувалася на двох основних напрямках: 1) санітарний благоустрій сільських населених пунктів і окремо розташованих об’єктів; 2) розробка теоретичних основ, методології і принципової схеми нормування екзогенних хімічних речовин у грунті.

Експериментальний напрямок у педагогічній діяльності та науковій тематиці кафедри став провідним. Зростав і штат кафедри. На кафедрі, разом з Євгеном Гнатовичем, працювали доценти І.Л. Курінний, Г.М. Рахов, І.І. Нікберг, асистенти В.І. Ципріян, В.О. Прокопов (на фото 1970 р. перший зліва у першому ряду, він згодом захистив кандидатську, потім докторську дисертації, став зщаслуженим діячем нгауки і техніки; єдиний, хто з того колективу сьогодні продовжує працювати в ДУ «Інститут громадського здоровя ім. О.М. Марзєєва, де очолює лабораторію гігієни питних, природних вод. Підтримує дружні творчі зв’язки з кафедрою), В.Є. Кармазін, З.П. Федоренко, аспірант Е.В. Шуляк, старший лаборант хімік З.М. Семенченко, 5 препараторів.

Відбувалася зміна поколінь. На кафедру прийшли нові співробітники – асистенти Я.Я. Дерев’янко, В.О. Волошин, С.І. Гаркавий (на кафедрі з 03 вересня 1973 р. пройшов щлях від асистента, до кандидата медичних нук, доцента, доктора медичних наук, професора, завідувача кафедри), В.І. Геєць, аспіранти Л.М. Авраменко (захистила кандидатську дисертацію, стала асистентом, доцентом, продовжила трудровий шлях науково-педагогічного працівника в НМАПО ім. П.Л. Шупика; нині на пенсії), О.С. Спасов (з Болгарії), наукові співробітники О.В. Салата (захистли кандидатську, потім докторську дисертації; наразі працює на посаді професора кафедри мікробіології та паразитології з основами імунології НМУ імені О.О. Богомольця), В.О. Ніконьонок, Л.Б. Шостак, старші лаборанти Р.В. Савіна (захистила кандидатську, потім докторську дисертації, стала професором, продовжила наукову діяльність в ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва НАМН України), Т.В. Журба, С.О. Ценілова, Т.І. Орлова  (нині на заслуженому відпочинку) та інші. Багато з них тепер працюють у науково-дослідних інститутах, Київській медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (нині Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика), практичній санітарно-епідеміологічній службі (наразі у відділах Держпродспоживслужби, фахівці яких здійснюють контроль за дотриманням санітарного законодавства, також лабораторних центрах МОЗ України).

Наукові дослідження, що виконувалися на кафедрі учнями проф. Є.Г. Гончарука, які підготували та успішно захистили за цей період кандидатські та докторські дисертації (Е.В. Шуляк, Б.М. Дучинський, В.І. Ципріян, В.О. Прокопов, Л.М. Авраменко, В.О. Волошин, С.І. Гаркавий, О.В. Салата, М.Г. Федосенко, В.П. Гайдук, О.П. Половцев, Н.Т. Музичук, О.С. Спасов, В.К. Боримский, В.В. Малашевський, В.І. Геєць, Л.Б. Шостак, О.С. Прокопович, О.В. Кузнецов, І.І. Ткаченко, А.В. Мелєнєвська, М.М. Коршун, І.М. Філатова та ін.), були присвячені вирішенню широкого кола практичних питань. Серед них – профілактика гострих кишкових інфекцій і інвазій серед населення шляхом санітарної охорони підземних джерел господарсько-питного водопостачання та малих річок від побутових і промислових стічних вод, очистки і знезаражування стічних вод, у тому числі стічних вод лікувально-профілактичних закладів, санітарної охорони грунту, благоустрою села. Водночас проводилися дослідження з попередження гострих і хронічних отруєнь населення екзогенними хімічними речовинами, які використовуються у сільському господарстві, шляхом наукового обгрунтування величин гранично  допустимого вмісту їх у грунті.

Оснащення кафедри поповнювалося новими приладами та медичним обладнанням. У практичні заняття вводилися нові сучасні методи дослідження. Значна увага приділялася викладанню запобіжного санітарного нагляду. Видаються навчальні посібники: курс лекцій «Мала каналізація» ч. 1, 2, (1970), «Запобіжний санітарний нагляд у цивільному будівництві» (1972), «Основи запобіжного санітарного нагляду» (1975), «Керівництво до практичних занять з комунальної гігієни», що витримало три видання (1977, 1982, 1990). Співробітниками кафедри створено 15 нових навчальних проектів з усіх розділів комунальної гігієни. За участю завідувача кафедри проф. Є.Г. Гончарука створено і затверджено Загальносоюзну (на той час) програму з комунальної гігієни для студентів ІV і VІ курсів санітарно-гігієнічних факультетів медичних інститутів (1976, 1984). На кафедрі видані «Методичні вказівки до проведення первинної спеціалізації з комунальної гігієни» (К. 1985, 1991) та ін.

У 1985-1986 н.р. кафедрі було доручено викладання пропедевтики гігієни для студентів ІІІ курсу медико-профілактичного факультету. Була змінена назва кафедри на «Загальної і комунальної гігієни». Збільшилася площа навчальних кімнат та наукових лабораторій кафедри. В межах 5 поверху санітарно-гігієнічного корпусу було організовано 7 навчальних кімнат, 10 наукових лабораторій. Кафедра оснащається новими сучасними приладами. В колектив прийшли нові співробітники. У штаті кафедри, разом з академіком Є.Г. Гончаруком, працювали доценти І.Л. Курінний, С.І. Гаркавий, старший викладач М.І. Марценюк, асистенти А.Г. Санова, І.І. Ткаченко, Н.Т. Музичук, М.М. Коршун (в 1986 р. закінчила  з відзнакою та рекомендацією на наукову роботу КМІ ім. акад. О.О. Богомольця отримала направлення на кафедру комунальної гігієни, де пройшла шлях від старшого лаборанта з вищою освітою, молодшого наукового співробітника госпрозрахункової наукової тематики, к.мед.н. асистента, доцента, д.мед.н., професора кафедри), Г.В. Смагін, О. М. Верповський, О.П. Мащенко, аспірант І.М. Філатова, 27 наукових співробітників, серед них професор Т.Е. Ліпатова, к.біол.н. Н.П. Третяк, випускники факультету О.С. Прокопович, М.В. Голубчиков та інші, навчально-допоміжний персонал.

Студентам прочитано 7 нових тем лекцій, введено 7 нових практичних занять з методики вивчення здоров’я населення у зв’язку з забрудненням навколишнього середовища з використанням студентами електронно-обчислювальної техніки. З цією ж метою колектив кафедри видав навчальний посібник «Изучение влияния факторов окружающей среды на здоровье населения» (1989). У програму з комунальної гігієни були введені нові практичні заняття з вивчення впливу водного фактору, житлово-побутових умов, забрудненого атмосферного повітря і ґрунту на здоров’я населення.

тематики, пов’язаною з проблемою ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС).

У зв’язку з реорганізацією КМІ в Український Державний медичний університет (УДМУ) імені О.О. Богомольця кафедра була реорганізована на „Загальної та комунальної гігієни (екології людини). У 1995 р. кафедру перейменовано на «Комунальної гігієни та екології людини» НМУ імені О.О. Богомольця. Колектив кафедри розпочинає викладати комунальну гігієну та екологію людини студентам IV і VI курсів чотирьох медичних факультетів, лікарям-інтернам, а з 2001-2002 н.р. розпочалася робота з субординаторами медико-профілактичного фаху.

Система післядипломної освіти передбачає обов’язкове проходження випускниками медичних вишів однорічної інтернатури з відповідної спеціальності. Кількість годин, передбачених програмою навчальної дисципліни для студентів вищих медичних навчальних закладів ІV рівня акредитації «комунальна гігієна та екологія людини» на вивчення дисципліни під час навчання у виші скорочена до 216 годин протягом ІV та VІ курсів, з яких лише 24 лекційних години, 120 годин практичних занять і 72 години самостійної позааудиторної роботи студента, з обов’язковим складанням семестрового іспиту та державного практично-орієнтованого іспиту з гігієни після VІ курсу. Після отримання диплому й направлення на основне місце роботи в СЕС відповідного рівня управління лікар за спеціальністю «медико-профілактична справа» продовжує навчання в інтернатурі, після закінчення якої отримує сертифікат на право називатися «лікар-спеціаліст».
Понад 50 років на кафедрі проводяться комплексні дослідження із санітарної охорони поверхневих і підземних джерел господарсько-питного водопостачання від хімічних та мікробіологічних забруднень. З цією метою винайдені нові ефективні споруди з очищення й доочищення стічних вод і знешкодження їх мулу, зокрема стічних вод інфекційнних лікарень, складів отрутохімікатів.

забруднювачів (ЕХР) і попередження, тим самим виникнення серед населення гострих і хронічних отруєнь, під керівництвом академіка Є.Г. Гончарука була розроблена теорія, методологія і принципова схема нормування ЕХР у грунті. Розкрито механізм виникнення гострих і хронічних отруєнь серед населення на сільськогосподарських полях, що були оброблені пестицидами, і запропоновано заходи з їх профілактики тощо. Експериментальний напрямок у педагогічній діяльності та науковій тематиці кафедри стає провідним.

За редакцією академіка Є.Г. Гончарука в 1995 р. видавництвом «Вища школа» для студентів вищих медичних навчальних закладів видано підручник «Загальна гігієна (пропедевтика гігієни)», який у 1997 р. удостоєно Державної премії України в галузі науки і техніки.

У 2000 р. підручник, на замовлення іноземних студентів, перевидано російською мовою.

У 2003 р. видавництвом «Здоров’я» за редакцією Є.Г. Гончарука видано українською мовою підручник «Комунальна гігієна» /Є.Г. Гончарук, В.Г. Бардов, С.І.Гаркавий, О.П. Яворовський та ін. (у 2004 р. підручник відзначено премією НАМН України в галузі профілактичної медицини, а в 2006 р., на запит російськомовних іноземних студентів, підручник «Комунальна гігієна» перевидано російською мовою).

Доктор медичних наук (2003). Лауреат Державної премії в галузі науки і техніки України (1997 р.); Лауреат премії АМН України з профілактичної медицини (2004 р.). Академік Української академії наук і національної академії наук вищої освіти України (2017); майор медичної служби у відставці. Лікар вищої категорії за спеціальністю «комунальна гігієна».

Працював головним Державним санітарним лікарем Ставищенського району Київської області, де одночасно виконував обов’язки Голови Районного комітету профспілки медичних працівників (1971-1972), завідувачем відділення гігієни харчування Київської обласної СЕС (1973).

рішення  Вченої Ради НМУ імені О.О. Богомольця від 23 лютого 2017 р., протокол № 9) у складі ФПЛЗСУ НМУ імені О.О. Богомольця; з 01.09.2023 р. кафедри комунальної гігієни та екології людини з курсом вікової гігієни, згодом кафедри комунальної і військової гігієни та екології людини у складі навчально-наукового інситтуту гроадського здоровґя та профілактичної медицини у зв’язкау з реорганізацією в останній медичного факультету № 4 НМУ імені О.О. Богомольця. Автор і співавтор понад 300 друкованих праць, серед яких 11 підручників, 6 навчальних посібників, 3 монографії, 3 книги; 9 винаходів, понад 30 нормативно-методичних документів і типових програм навчальних дисциплін для студентів вищих медичних навчальних закладів України ІІІ-ІV рівнів акредитації, що затверджені МОЗ України.

грунті ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування МОЗ України»; є членом ТК 147 Питна вода при Інституті колоїдної імії та хімії води імені А.В. Думанського НАН України;членом експертної комісії при головному державному санітарному лікарі України з питань встановлення та зміни розмірів санітарно-захисних зон; проблемної комісії «Гігієна навколишнього середовища» ДУ «ІГЗ імені О.М. Марзеєва НАМН України». Член Вченої ради НМУ також ФПЛЗСУ (тепер навчально-наукового інституту громадського здоров’я та профілактичної медицини (ННІ ГЗ та ПМ); апробаційної ради за спеціальністю „гігієна”, факультетської циклової методичної комісії з гігієнічних дисциплін.

Від 1973 р. є головою профбюро санітарно-гігієнічного, згодом медичного факультету № 4 з 1977 р. (ННІ ГЗ та ПМ) та членом профкому співробітників і ради трудового колективу НМУ імені О.О. Богомольця.

У складі об’єднаної в 2008-2009 н.р. кафедри працювали 21 науково-педагогічні працівники та навчально-допоміжного персоналу: проф. В.І. Берзінь, учні академіка Є.Г. Гончарука проф. С.І. Гаркавий (зав. кафедри), професори М.М. Коршун, доценти, кандидати медичних наук І.І. Ткаченко, Н.Т. Музичук, І.М. Філатова, Л.А. Стасюк, О.С. Кучеренко,

та екології. Пройшов стажування в  Греції, Університеті Арістотеля, місті Салоніки в рамках проєкту Європейського союзу «Erasmus Mundus External Cooperation Window Lot 6». Виконав і захистив у 2012 р.  кандидатську дисертацію на тему «Гігієнічна оцінка динаміки міграції метил трет-бутилового ефіру в ґрунті» під науковим керівництвом проф. С.Т. Омельчука, вільно володіє англійською мовою (С), з 2013 р.  переведений на просаду асистента, згодом доцента кафедри комунальної гігієни та екології людини з секцією гігієни дітей та підлітків (з 2017 р. гігієни та екології № 3 у складі ФПЛЗСУ), з 2024 р. продовжив наукову діяльність на посаді завідувача лабораторії біоцидів і токсикології в ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва НАМН України);   Р.В. Горбачевський , асистенти, к.мед.н. Т.О. Туманова , Р.Т. Бевз, аспіранти, згодом асистенти А.І. Бурлака, О.С. Кондратюк, Т.В. Руда, старший лаборант В.А. Горбачевська. На кафедрі працювали асистент Д.Л. Лебедев; старший лаборант Т.Р. Шлаган; лаборант К.Г. Городецька інші співробітники.

Колектив кафедри в різні періоди забезпечував викладання навчальних дисциплін «комунальна гігієна» та «гігієна дітей та підлітків» студентам 6-го курсу 4-го медичного факультету, які навчалися за спеціальністю «медико-профілактична справа»; «гігієна та екологія» студентам 3-го та 6-го курсів медичного факультету № 3, які навчаються за спеціальністю «педіатрія», факультету підготовки лікарів для збройних сил України (ФПЛЗСУ), російськомовним іноземним студентам, які навчалися за спеціальністю «лікувальна справа». Вітчизняні та англомовні студенти фармацевтичного факультету (денної та заочної форми навчання) вивчають на кафедрі «основи екології» (І-й курс), «гігієна у фармації», «гігієна та промислова санітарія» (3 курс); «екстремальна медицина» (4 курс). Студенти медичних факультетів, які навчаються за фахом «лікувальна справа» опановують на кафедрі на 2 курсі навчальну дисципліну «домедична допомога в надзвичайних ситуаціях» (вітчизняні студенти медичного факультету № 2) та «медицина надзвичайних ситуацій» (російськомовні іноземні студенти), а на 4 курсі «цивільний захист».

«гігієна та екологія з гігієною дитячого та підліткового віку» студентам 2 та 6 курсу медичного факультету № 3, «гігієна та екологія» студентам 2 та 6 курсу ФПЛЗСУ; «військова гігієна» вітчизняним студентам 2 курсу медичних факультетів №№ 1,2,3, ФПЛЗСУ; «Гігієна у фармації та екологія» студентам фармацевтичного факультету денної та заочної форм навчання»; «Вікова гігієна» (варіативна компонента) здобувачам вищої освіти денної та заочної форм навчання за спеціальністю «Громадське здоров’я».

Викладачі кафедри плідно працюють над створенням нових навчальних програм, кваліфікаційних характеристик, інших важливих нормативно-правових документів, беруть активну участь у щорічних факультетських науково-методичних конференціях, залучають до наукової роботи студентів та молодих вчених. Наукова тематика кафедри концентрується на двох основних напрямках, започаткованих ще академіком АМН бувшого СРСР О.М. Марзєєвим і академіком АМН бувшого СРСР, НАН та АМН України Є.Г. Гончаруком. Експериментальний напрямок у педагогічній діяльності та науковій тематиці кафедри залишається провідним.

У період перебудови освіти в НМУ імені О.О. Богомольця в 2016-2017 н.р. була утворена кафедра «медицини надзвичайних ситуацій і тактичної медицини», яку очолив д.мед.наук, професор А.М. Гринзовський – учень член-кор. НАМН України, професора В.Г. Бардова. Навчальні дисципліни «домедична допомога в надзвичайних ситуаціях» (вітчизняні студенти 2 курсу медичного факультету № 2) та «медицина надзвичайних ситуацій» (російськомовні іноземні студенти) та на 4 курсі вказаного факультету – «цивільний захист» були передані на вказану кафедру. Для забезпечення навчального процесу на цю кафедру були переведені працювати доценти, к.мед.н. О.В. Дема, асистенти, к.мед.н. Р.Т. Бевз, к.мед.н. Т.О. Туманова, асистент О.В. Стополянський, Ю.М. Бойко, які фактично склали основу вищезгаданої кафедри у складі ФПЛЗСУ.

Науково-педагогічні працівники кафедри, як і викладачі інших профільних гігієнічних кафедр, викладали студентам медичних факультетів № 3, ФПЛЗСУ, російськомовним іноземним студентам (2, 3, 6 курси), студентам 6 курсу медичного факультету № 4 – навчальну дисципліну «Гігієна та екологія», а починаючи з 2018/2019 н.р. студентам медичного факультету № 3 – навчальну дисципліну «гігієна та екологія з гігієною дитячого та підліткового віку». Англомовним студентам 1 курсу факультету підготовки іноземних громадян, вітчизняним студентам 1 курсу медичних факультетів №№ 1, 3, 4, ФПЛЗСУ, студентам фармацевтичного факультету денної та заочної форми навчання – «безпека життєдіяльності, основи біоетики та біобезпеки»; студентам фармацевтичного факультету денної, заочної та вечірньої форм навчання (вітчизняним і факультету підготовки іноземних громадян – «гігієна у фармації» (наразі «Гігієна та екологія»). Починаючи з 2019/2020 н.р., вітчизняним студентам 4 курсу всіх факультетів кафедра розпочала викладати навчальну дисципліну «військова гігієна» розділу програми «військово-орієнтовані модулі» підготовки офіцерів запасу медичної служби, що навчаються на четвертому (п’ятому) році навчання примірного навчального плану (2019 р.) підготовки фахівців другого (магістерського) рівня галузі знань 22 «Охорона здоров’я» спеціальностей: 222 «Медицина».

Викладачі кафедри активно працюють над створенням нових навчальних програм, кваліфікаційних характеристик, інших важливих нормативно-правових документів; беруть активну участь у щорічних факультетських науково-методичних конференціях, залучають до наукової роботи студентів і молодих вчених. Наукова тематика кафедри концентрується на двох основних напрямках, започаткованих ще академіками О.М. Марзєєвим і Є.Г. Гончаруком. Це – «Санітарний благоустрій сільських населених пунктів і окремо розташованих об’єктів» і «Розробка теоретичних основ, методології і принципової схеми нормування екзогенних хімічних речовин у ґрунті». Експериментальний напрямок у педагогічній діяльності та науковій тематиці кафедри залишається провідним. Виконуються науково-дослідні роботи, зокрема на тему: «Експериментальне вивчення поєднаної дії зовнішнього гама-опромінення і хімічних забруднювачів ґрунту (пестицидів, важких металів» (виконана та в 2007 р. захищена кандидатська дисертація асистентом кафедри О.В. Дема); аспірантом В.М. Попенко виконана та захищена в 2008 р. кандидатська дисертація «Гігієнічна оцінка третинного очищення стічних вод у біологічних ставах з вищою водною рослинністю», який потім працював асистентом кафедри та згодом припинив свою діяльність асистента за об’єктивних причин. «Наукове обґрунтування нових підходів до розрахункового гігієнічного нормування пестицидів у ґрунті» (виконана та захищена в 2009 р. кандидатська дисертація аспірантом кафедри О.С. Кучеренко, яка працювала на посаді доцента кафедри, також виконана та захищена в 2013 р. кандидатська дисертація асистентом кафедри Р.В. Горбачевським, який обіймав посаду доцента кафедри, відповідального за навчальну дисипліну «Військова гігієна»); «Гігієнічне обґрунтування медико-педагогічного та санітарно-технічного забезпечення навчально-виховного процесу на базі басейнів при освітянських закладах» (виконані та захищені в 2015 р. дві кандидатські дисертації аспірантами кафедри А.І. Бурлака та О.С. Кондратюк); «Закономірності формування стану здоров`я сільського дитячого населення Чернігівської області під впливом чинників навколишнього середовища» (виконана та захищена в 2016 р. кандидатська дисертація заочним аспірантом кафедри Н.П. Пономаренко); «Наукові дослідження препаратів Кельвин Плюс В.Г. (Селебріті Плюс (ВАS 671 ОО Н)» (виконана та захищена в 2018 р. кандидатська дисертація аспірантом кафедри Т.В. Рудою); «Гігієнічне обґрунтування заходів профілактики шкідливого впливу на організм людини нових пестицидів при їх міграції з ґрунту в суміжні середовища» (виконана та захищена в 2025 р. дисертаційна робота аспірантом кафедри (вона ж асистент) Ю.В. Мартіяновою. За останні 20 років на кафедрі підготовлено 8 кандидатів і 2 докторів медичних наук, які під керівництвом проф. С.І. Гаркавого та проф. М.М. Коршун виконали і успішно захистили докторські та кандидатські дисертації.

За останні 60 років на кафедрі опубліковано понад 700 наукових та методичних публікацій, у тому числі понад 50 монографій, підручників та

З 2008-2009 н.р, коли до кафедри була приєднана кафедра «гігієни дітей та підлітків», кафедра до березня 2017 р. називалась кафедрою «комунальної гігієни та екології людини з секцією гігієни дітей і підлітків».

Витоки гігієни дитинства сягають у глибоке минуле людства. Пройшовши емпіричний та науково-експериментальний періоди розвитку у складі гігієни, у кінці XIX-початку XX ст.гігієна дітей та підлітків відокремлюється в окрему науку,мета якої – збереження і зміцнення здоров’я як окремої дитини, так і дитячої популяції у цілому. У відповідності з соціальним запитом – необхідністю підготовки медичних кадрів санітарної служби, яка створюється на той час в Україні, у 1923 р. при КМІ організується кафедра лікарської педагогіки на чолі з професором О.В. Володимирським. Зміни назв кафедри на «гігієни виховання» (1925) та «шкільної гігієни» (1935) обумовлені актуальністю пріоритетних на той час завдань, що потребували нагального вирішення – гігієнічне обґрунтування умов виховання та навчання дітей різного віку, підвищення рівня здоров’я дитячого населення. З 1937 р. кафедру очолювала доцент А.Г. Попович (1901-1965). Протягом 1944-1946 pp. кафедру очолював учень Ф.Ф. Ерісмана і Г.В. Хлопіна – професор К.Е. Добровольський. Значний внесок у розвиток гігієни дітей та підлітків, як науки і предмету викладання, зробив С.С. Познанський (1894-1983) – завідувач кафедрою шкільної гігієни КМІ в 1947-1962 pp. Завдяки його високому професіоналізму, ерудиції і цілеспрямованості у цей період започатковано формування наукової школи в Україні. Так, до його учнів належать вчені зі світовим ім’ям: І.І. Слєпушкіна, Г.І. Яковенко, В.П. Неділько, Г.М. Риженко, А.Г. Глущенко, Г.М. Єременко, Н.Г. Шуміло, Н.Д. Емішян, І.С. Артюшенко.

З 1957 р. кафедра отримує назву кафедри «гігієни дітей та підлітків». У подальшому науковий пошук кафедри здійснювався під керівництвом професора І.І. Слєпушкіної (1913-1996), вона очолювала кафедру 18 років (1962 -1980). Під її керівництвом було підготовлено 8 кандидатів і докторів наук, опубліковано більше 150 наукових робіт, 4 підручники та навчальні посібники, довідники. Здійснювалася колосальна як наукова, так і організаційна, методична, педагогічна робота: саме у цей період кафедра стає опорною для профільних кафедр інших медичних вишів України.
Завдяки професору М.Ф. Борисенку (1936-1995), який очолював кафедру з 1981-1985 рр., напрямки наукових досліджень кафедри значно розширюються і стосуються як наукового обґрунтування умов навчання та праці учнів професійно-технічних училищ, студентів медичного і політехнічного інститутів, так і розробки медичних критеріїв професійного відбору підлітків. У цей період на кафедрі активізується підготовка наукових кадрів (сім здобувачів наукового ступеня), висвітлення наукових досліджень у фахових виданнях (близько 200 публікацій).

З 1985 до 2008 р. кафедру очолював член-кор. НАПН України, професор В.І. Берзінь (1943-2019). За цей час відбулося не лише поглиблення і розширення тематики напрямків гігієнічних досліджень, але й впровадження сучасних методів дослідження та обробки наукової інформації.

наукового товариства гігієністів України, з 1992 p. – головою Проблемної комісії «Гігієна дітей та підлітків» та членом Проблемної комісії «Гігієна на колишнього середовища» МОЗ та АМН України. Він автор 440 наукових друкованих праць, в тому числі 13-х підручників, 2-х монографій, 10 навчальних посібників, 14 навчальних програм, 23 раціоналізаторських пропозицій, 4-х авторських свідоцтв на винаходи; сформував свою школу гігієністів дитинства – підготував багатьох докторів і кандидатів наук. Помер проф. В.І. Берзінь на початку квітня 2019 р.; похований на Берковецькому кладовищі м. Києва.

Разом з В.І. Берзінем на кафедрі гігієни дітей і підлітків працювали: доцент Л.А. Стасюк (1967-2022), яка тривалий час виконувала обов’язки секретаря циклової методичної комісії медичного факультету № 4, була відповідальна за виховну роботу на кафедрі та роботу кафедри як опорної; була відповідальною за фармацевтичний факультет. Старший викладач М.М. Баранова виконувала обов’язки секретаря Проблемної комісії «Охорона здоров’я дітей шкільного віку і підлітків», асистент к.мед.н. Р.Т. Бевз відповідала за навчально-методичну роботу кафедри гігієни дітей і підлідків. була профоргом кафедри ГДП, секретарем секції гігієни дітей підлітків міського товариства гігієністів, відповідальною за наукову роботу кафедри; з 2017 н.р. працює асистентом кафедри медицини надзвичайних ситуацій і тактичної медицини. Продовжувала працювати на кафедрі гігієнир та екології № 3. Наразі припинила роботу на кафедрі у зв’язку з виходом на пенсію за віком.

гігієни дітей та підлітків та виконувала роль республіканського центру з навчально-методичної роботи, координувала та рецензувала видання навчально-методичного характеру, приймала інтернів та профільних викладачів для проходження підвищення кваліфікації та атестації лікарів. Усі види діяльності кафедри здійснювалися у тісній співпраці з науково-дослідними інститутами НАМН і НАПН України, МОЗ, МОН України, НАПН України (професор В.І. Берзінь – був членом Координаційної ради та Бюро НАПН України; членом 2-х спеціалізованих рад). На кафедрі вивчали гігієну та екологію людини студенти III курсу фармацевтичного факультету (V семестр), загальну гігієну (V, VI, VII семестри медичного факультету №3), гігієну дітей та підлітків (ХІ-ХП семестри медичних факультетів (№ 1-4), ФПЛЗСУ, Чернігівського філіалу медичного факультету № 4). Навчання профілізовано за спеціальностями: “фармація”, “педіатрія”, “лікувальна справа”, “медико-профілактична справа”. Викладачами кафедри систематично проводилася підготовка студентів до ліцензійних іспитів “Крок Фармація, “Крок-2”. Кафедра ГДП була опорною серед однопрофільних кафедр, спрямовувала науковий пошук на вирішення актуальних проблем в галузі гігієни дітей та підлітків. На кафедрі була виконана НДР за завданням МОЗ України з теми: «Дати гігієнічне обґрунтування реабілітаційним заходам з метою забезпечення сприятливого перебігу адаптаційних процесів при вступі до школи дітей, які постраждали від Чорнобильської аварії»; виконана НДР «Дати гігієнічну оцінку організації оздоровлення молодших школярів міста Києва»; «Дати гігієнічне обґрунтування організації навчально-виховного процесу в школі І ступеню згідно з Концепцією загальної середньої освіти». Матеріали наукових досліджень кафедри широко представлені на сторінках фахових видань. На кафедрі функціонував студентський науковий гурток, в якому працювали студентів III-IV курсу медичного факультету №3. За результатами їх роботи у 2004 р. підготовлено 8 доповідей на міжнародну конференцію студентів та молодих вчених.