30.05.2012
А.С.Свінціцький, Н.В.Динник
“Медицина як ніяка інша наука вимагає святого подвижництва ентузіастів-одинаків, здатних навчити і згуртувати навколо себе гідних послідовників на благо сотень і тисяч стражденних”
М. І. Пирогов
Серед творців історії медичної науки України постать фундатора першої кафедри терапії медичного факультету Київського Імператорського Університету Святого Володимира професора Федора Степановича Цицуріна займає особливе місце. Життєвий шлях цієї непересічної особистості викликає щире захоплення та глибоку повагу.
Народився Федір Степанович Цицурін 12 червня 1814 року в козацькому містечку Бірюч (сучасна назва Богучар) на Слобожанщині. Після закінчення з відзнакою в 1835 році медичного факультету Імператорського Харківського університету (наразі Харківський Національний медичний університет) 3 роки працював земським лікарем в Харківській губернії. Надалі здобував клінічний досвід та працював над науковою роботою в Дерптському університеті. В 1841 році в стінах цього університету захистив дисертацію про черевний тиф ("Nonnulla de typho abdomіnalі (fіevre typhoіde Gallorum), praecіpue quod attіnet ad causam proxіmam et dіversam adhіbendae curatіonіs ratіonem") та отримав ступінь доктора медицини. Протягом 1841–1844 рр. Ф.С. Цицурін перебував у закордонному відрядженні для спеціального вивчення клінічної терапії та традицій викладання медицини в Німеччині, Франції, Англії, Італії та Швейцарії.
Повернувшись – успішно прочитав лекцію в Петербурзі в присутності спеціально створеного комітету професорів на чолі з міністром С.С. Уваровим. Комісією було відмічено глибокі знання Ф.С.Цицуріна та самостійний погляд на проблеми внутрішньої медицини і відразу реокомендовано на посаду ординарного професора медичного факультету Київський Університет Святого Володимира. Таким чином Федір Степанович проминув установлені ступені викладацької кар’єри — ад’юнкта та екстраординарного професора. В Київському Університеті Федір Степанович Цицурін  засновує першу окрему кафедру терапії і завідує нею із 1844 по 1857 рік, а в 1847-1850 роках є вибраним на конкурсній основі деканом медичного факультету.  Відстоював необхідність об'єднання медичної спільноти на основі передових досягнень і здобутків вітчизняної національної і європейської клінічної медицини. Він перший серед київських терапевтів запровадив розтин померлих хворих та аналіз патологоанатомічних даних. Велика заслуга Ф.С. Цицуріна і в створенні університетської медичної бібліотеки, одним із фундаторів якої він був.
Попри велику організаторську роботу Ф.С. Цицурін був популярним практикуючим лікарем. У діагностичному процесі наголошував на першочергове значення фізикального обстеження. «Ніде так швидко не проявляється талант лікаря і ступінь освіченості, як у способі обстеження хворого», — писав він у своїй праці «Вступ до курсу приватної патології, семіотики і клініки внутрішніх хвороб». Будучи фундатором терапевтичної освіти у Києві, наголошував на важливості утвердження клінічного досвіду з цілковитою узгодженістю з фундаментальними науками. «Клініка – це відображення усіх знань, що входять до складу медичної освіти. Анатомія та фізіологія, загальна патологія та семіотика, терапія, фармакологія та фармація – усе знаходить собі місце у ліжка хворого», — стверджував Цицурін. Він успішно лікував славетного В.П.Караваєва та геніального земляка М.В.Гоголя, який особисто подарував йому свій том "Мертвых душ".
У своїй викладацькій діяльності наголошував про велику роль патологічної фізіології: «Велика помилка лікарів, яка уповільнювала до цих пір успіхи практичної медицини, полягає в тому, що фізіологія, ця істинна філософія медицини, розглядалась окремо від патології, ніби життя здорової людини та життя хворого підлягає зовсім різним законам, ніби одна і таж Природа змінює свій звичний порядок дій на догоду нашим системам і припущеннями». Він уточнює, що має на увазі тільки ті фізіологічні дослідження, які слідують шляхом експериментальної медицини – за Мажанді у Франції і за І. Мюллером у Німеччині. Вимоги автора до засобів і методів терапії прямо випливають із його природничо-наукового підходу до медицини: «Тільки на точних дослідженнях органічної та неорганічної хімії, тільки на ретельному вивченні фізіологічних процесів та впливу їх на дію лікарських засобів, тільки на грунтовному знанні патологічних змін може бути заснована раціональна терапія». Він мав великий авторитет серед медичної професури, лікарів, населення Києва. Серед його учнів відомі у вітчизняній медицині професори Л.К.Горецький та Л.А. Маровський.
У 1847 році очолював комітет по боротьбі з епідемією холери і залишив учням-послідовникам блискучий опис клініки даного захворювання в монографії "Про холеру” у співавторстві з київськими професорами Миколою Іларіоновичем Козловим і Олександром Петровичем Вальтером. У 1849 р. його було відряджено до Південно-Західного краю для вивчення «повальной болезни — скорбута», а в 1852 р. займався дослідженням місцевості на березі Дніпра біля київського ланцюгового мосту «для определения степени вредного влияния местных обстоятельств на здоровье рабочих».
Зважаючи на високий професіоналізм та видатні організаторські можливості професора Ф.С.Цицуріна в 1857 році імператор Олександр ІІ під час перебування в Києві призначив його Президентом Варшавської медико-хірургічної академії. У 1861 – 1862 роках він член військово-медичного вченого комітету, 1863 – 1867 рік – директор Медичного департаменту військового міністерства та лейб-медик, Управляючий придворною медичною частиною російського імператорського двору. Будучи лейбмедиком, він брав участь у спробі врятувати життя імператору Росії Олександру ІІ. Його підпис поруч із підписом Боткіна Сергія Петровича в свідоцтві про смерть та протоколі розтину трупа імператора. Останні роки життя Федір Степанович Цицурін провів у Санкт-Петербурзі, де й помер 19 грудня 1895 р.
Федір Степанович Цицурін користувався великим авторитетом у медичному світі, був обраний почесним членом товариства російських лікарів у Петербурзі та медичних товариств: Київського, Варшавського, Віленського, Кавказького, Оренбурзького, членом-кореспондентом Краківського ученого товариства, Дрезденського товариства дослідників природи й медицини, Леопольдо-Каролінської німецької академії природознавців.
Київська терапевтична школа славиться плеядою визначних особистостей, проте історична пам'ять про унікальних першопрохідців та основоположників закарбовується на віки. 12 червня 2012 роки виповнюється 198 років від дня народження першого київського професора-терапевта та родоначальника Київської школи терапевта Федора Степановича Цицуріна. Із вдячністю та глибокою пошаною згадаємо про цю величну і світлу постать на зірковому небосхилі Київської школи терапевтів.