Bogomolets National Medical University
HONOR, MERCY, GLORY

05.04.2012
ДО ЮВІЛЕЮ АКАДЕМІКА ВОЛОДИМИРА ПАВЛОВИЧА ШИРОБОКОВА
5 квітня 2012 року виповнилося 70 років академіку НАН України, член-кореспонденту НАМН України, Заслуженому діячу науки і техніки України, доктору медичних наук, професору, завідувачу кафедри мікробіології, вірусології та імунології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Володимиру Павловичу Широбокову.
Він народився в Ханти-Мансійську Тюменської області через десять років після того, як його діда, професора-біолога Нестора Теодоровича Гаморака, котрий читав ботаніку, мікробіологію та фізіологію рослин у Кам’янці-Подільському, а згодом у Київському університеті, у 1932 році, після інспірованого владою «процесу СВУ» заарештували як українського націоналіста й відправили у далекий північний табір для політв’язнів. Слідом за ним, аби бути ближче і хоч якось допомогти, у Сибір вирушила і дружина професора – Осипа Олександрівна з дочкою-школяркою. 1937-го Н. Гаморака розстріляли. Осипа Олександрівна знайшла в собі сили в цих умовах закінчити медичний інститут в Омську. Її направили лікарем у Приполяр’я. З нею поїхала й дочка Дарина. Там дівчина познайомилася з лікарем Павлом Широбоковим, одним з розбудовників медицини в Ямало-Ненецькому і Ханти-Мансійському округах. На той час доктор Широбоков був удівцем, із трьома дітьми на руках. У важку воєнну годину, в квітні 1942 року, в родині народилася четверта дитина – Володимир Павлович Широбоков.
Мати Дарина Несторівна після закінчення педагогічного інституту в Тюмені викладала біологію в школі Ханти-Мансійська. Після реабілітації батька – Нестора Гаморака, під час хрущовської відлиги, сім’я повернулася до Києва. «Тепер місце маминої роботи, – згадує Володимир Павлович, – університетський ботанічний сад, де вона чимало років була куратором і науковим співробітником сукулентних оранжерей, які сама, власне, й організувала».
 
Володимир Широбоков приїхав у Київ за переводом, уже студентом Свердловського медінституту. Відразу ж став членом наукових гуртків при кількох кафедрах КМІ – біохімії, патологічної фізіології, біології. Та найбільше його приваблювала мікробіологія. Заняття в групі вів Володимир Гашинський, винахідник нового живильного середовища для вирощування мікробів. До речі, Гашинський одним із перших звернув увагу, що поява антибіотиків – не безслідний фактор для мікробного світу. Та найбільший вплив на майбутнього академіка справив легендарний мікробіолог, завідувач кафедри Сергій Степанович Дяченко.
«Багато званих, та мало обраних». Ця істина, мабуть, стосується й Широбокова. Мікробіологія рано стала його покликанням. У 1962 році на студентській конференції в Києві двадцятирічний дослідник виступив із повідомленням «Селекція мікробів». Доповідь привернула увагу, хоча професор К. Кострюкова, завідувачка кафедри біології медичного інституту, прихильниця лисенківських натуралістичних ідей, у рецензії зауважила: «Матеріали зібрано цікаві, однак автор не визначився: на чиєму він боці –мічурінської генетики чи вайсманізму-морганізму». Що ж, ще зовсім недавно затаврована в СРСР генетика знову торувала собі дорогу, і студент явно відійшов від догм «народного академіка». Та й чи могло бути інакше? Адже сама генеалогічна лінія його родоводу, сама інтелектуальна генетика сім’ї незбагненним чином свідчила: захопленість наукою, всупереч протидії на рівні життєвих трагедій, належить до наслідуваних якостей.
1965 року, закінчивши з відзнакою інститут, Володимир Широбоков вступив до аспірантури при кафедрі мікробіології. І от уже понад сорок п’ять років працює в її складі.
Знамення часу – ренесанс генетики стає прапором молодого вченого. Перша його дослідна робота, по суті, немов випереджає нинішні молекулярно-генетичні технології: він намагається довести можливість індукувати експериментальні пухлини у пацюків введенням ізольованої пухлинної ДНК. Пошуки ще в студентські роки відповідають новому напряму в онкології – теорії про вірусну природу пухлин, хоча саму гіпотезу підтвердити поки що не вдається. І все-таки зірка засвітилася. Широбоков організовує при кафедрі вірусологічну лабораторію, одну з перших у країні. Робота, робота, робота… У результаті інфекційність генетичного начала вірусів –  загальної РНК стає доведеним науковим фактом. Статтю киянина в такому ключі – на прикладі вірусів Коксакі, модельної інфекції для кола ентеровірусів, здатної проявлятися різними діагнозами — 1965 року приймає до друку авторитетний академічний журнал «Бюллетень экспериментальной биологии и медицины». А вже 1967-го Широбоков захищає кандидатську дисертацію «Експериментальне вивчення деяких питань молекулярної біології вірусів Коксакі».
Забігаючи наперед, не можна не зазначити, що нині вірусологічна лабораторія Широбокова – своєрідний інститут у мініатюрі. Тут приблизно в ті ж терміни, що й на Заході, було створено гібридомну підлабораторію з можливістю цілеспрямованого продукування антитіл, унікальну генетичну лабораторію, яка дає можливість здійснювати синтез і ампліфікацію нуклеїнових кислот, блоки електронної мікроскопії, роботи на ультрацентрифугах, ліофілізації, кріоконсервації з генератором рідкого азоту. І все це діє не в стінах НДІ, а на вузівській кафедрі. Разом з відомим вірусологом Валерієм Смирновим Широбокову вдалося розшифрувати нуклеотидну послідовність ДНК багатьох видів бактерій з депозитарію Інституту мікробіології та вірусології імені Д.Заболотного НАН України, з’ясувати генетичний механізм дії ентеровірусів, а також змін у токсигенності збудників дифтерії. В.Смирнова немає з нами, і дружба та співпраця двох ентузіастів вірусології – нині вже частина живого літопису української мікробіології.
Поза сумнівом, потужний біофізичний арсенал кафедри сприяв успішним результатам робіт кафедри й референс-лабораторії з подолання поліомієліту в Україні в рамках Європейського регіону. Не всі знають, що ефективний фронт проти поліомієліту проходив у 80-90-х роках минулого століття й у Києві, у референс-лабораторії ВООЗ, організованій на кафедрі мікробіології, вірусології та імунології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. У вересні 2002 року завідувач кафедри Володимир Широбоков одержав від директора Європейського регіонального бюро ВООЗ Марка Дантона такого листа: «Шановний д-ре В.П. Широбоков! Висловлюю мою глибоку вдячність за виконану Вами роботу з ліквідації поліомієліту у Вашій країні та Європейському регіоні ВООЗ. Ваш особистий внесок багато в чому сприяв тому, що 21 червня 2002 року Європейський регіон ВООЗ було сертифіковано  як регіон, вільний від поліомієліту».
Володимир Павлович Широбоков – член-кореспондент Академії медичних наук України, обраний 05.04.1993 р. за спеціальністю вірусологія, академік НАН України (2003 р.), дійсний член Російської Академії медико-технологічних наук (1999 р.), Заслужений діяч науки і техніки України (1996 р.), лауреат премії ім. акад. І.М. Блохіної Російської Академії медико-технічних наук (2001 р.), доктор медичних наук (1978 р.), професор (1980 р.), завідувач кафедри мікробіології, вірусології та імунології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (з 1979 р.), проректор з навчальної роботи цього ж університету (1990 р. – 2003 р.). Академік Широбоков голова проблемної комісії з мікробіології і вірусології МОЗ та АМН України, головний позаштатний спеціаліст з мікробіології та вірусології МОЗ України, член редакційних рад ряду фахових журналів.
Володимир Павлович – висококваліфікований фахівець і викладач, один з провідних учених в галузі загальної та медичної вірусології. Займається філософським узагальненням сучасних досягнень вірусології та імунології, створенням підручників і посібників для студентів.
Він автор понад 300 наукових праць, з них 16 підручників і посібників для студентів і лікарів, 6 монографій, 20 патентів і винаходів, 7 навчальних програм. Підготував 8 докторів та 19 кандидатів наук.
Нагороджений орденом за заслуги ІІІ ступеню.
Основні наукові праці академіка Широбокова: «Экология энтеровирусов» (1988); «СПИД – синдром приобретенного иммунодофицита» (1988); «Handbook on Microbiology Laboratory Diagnosis of infections diseases» (1989); «Практическая вирусология» (1989); «Медицинская микробиология, вирусология, иммунология» (1994); «Роль ентеровірусів в неінфекційній патології» (1998); «Перспективы использования энтеровирусов для профилактики и терапии опухолей» (2000); «Застосування бентонітового тесту для внутрішньотипової диференціації поліовірусів» (2001); «Практична мікробіологія» (2004); «Медицинская и санитарная микробиология» (2003); «Грип та його профілактика» (2005); «Нестабильность генома и эпигенетическое наследование эукариот» (2007).
Вельмишановний Володимире Павловичу, знаменну дату свого повноліття Ви зустрічаєте сповнений професійних надбань, мудрості, значних досягнень в улюбленій справі, творчості, суспільній діяльності. Неоціненними є сила і світло Вашої душі, розуму і серця, які Ви вкладаєте у добрі справи, невгамовною є енергія і впевненість у перемозі, з якими Ви долаєте перешкоди і допомагаєте тим, хто поруч з Вами.
Від усього серця бажаємо Вам зберегти й надалі невтомну енергію новаторського пошуку, благородну висоту стремлінь і гуманність вчинків, притаманний Вам високий професіоналізм!
Колектив кафедри мікробіології,
вірусології та імунології