ПОДОРОЖУЄМО УКРАЇНОЮ. ПЕРЛИНИ ЧЕРНІГІВЩИНИ!

Позитивна тенденція у створенні імунного захисту від COVID-19 шляхом вакцинації співробітників НМУ обумовила послаблення карантинних заходів. Останнє дозволило Профкому повернутися до практики організації поїздок – екскурсій вихідного дня. Так, вже друга група співробітників 2 жовтня використала чудову нагоду, щоб відвідати екскурсійні перлини Чернігівщини.  

Сокиринці, Тростянець, Качанівка – родинні садиби, відповідно, Галаганів, Скоропадських та Тарновських. Прізвища, що «на слуху», бо представники цих родин увійшли в історію, як меценати і патріоти, підприємці й справжні господарі.

Патріарх роду, який залишив нам унікальний палацово-парковий комплекс в селі Сокиринці був Гнат або Ігнат Галаган. Наприкінці XVII століття неграмотний юнак зробив блискучу кар’єру на Запоріжжі, а потім на початку XVIII століття зрадив своїх побратимів, за що й отримав від Петра І великі земельні наділи та пернач Прилуцького полковника. До нас дійшла легенда про прокляття до сьомого коліна, яке козаки-характерники наклали на рід Галаганів за цю зраду. Можна ставитися до цього скептично, але саме на сьомому поколінні чоловіча лінія родини припинилася. У 1716 року центром родинних маєтностей стають Сокиринці під Прилуками. На початку XIX століття за наказом прилуцького полковника Павла Григоровича Галагана у Сокиринцях було збудовано красивий палац у стилі ампір та висаджено парк. Але найвідомішим представником родини Галаганів є Григорій Павлович Галаган (1819 – 1888 рр.). Він уславився активною боротьбою за ліквідацію кріпосного права, підтримкою навчальних закладів, етнографічними дослідженнями, був особисто знайомий з Тарасом Шевченком та Миколою Гоголем, а також брав активну участь у розробці селянської реформи 1861 року. У пам’ять про свого єдиного сина, який дуже рано помер, Григорій Галаган заснував у Києві колегію, де безкоштовно могли навчалися діти з українських родин і яка діяла до більшовицького перевороту 1917 року. Саме за життя Григорія Павловича родинне гніздо Галаганів стало Парнасом для української еліти, тут гостювали відомі поети, письменники, художники і музиканти – Пантелеймон Куліш і Михайло Костомаров, Тарас Шевченко і Микола Лисенко. У Сокиринцях зберігся не лише палац, але й парк. Основою парку був ліс з віковими деревами. Нині до складу паркової рослинності входить близько 40 порід дерев. Збереглися і сторічні дерева: платан та Шевченківський явір – найстаріші дерева парку. Палацово-парковий комплекс у Сокиринцях є яскравим зразком садово-паркового мистецтва XІX ст. і належить до пам’яток архітектури національного значення.

Історія відомого дендропарку Тростянець почалася на початку XIX століття, коли у 1820 році однойменний хутір купила родина Скоропадських. Іван Михайлович Скоропадський, творець Тростянецького парку, у 1831 році задумав побудувати в Тростянці своє родинне гніздо і створити тут парк, який навіть через століття не втратив своєї первозданної краси. Уже у 1833 році поблизу струмка Тростянець було споруджено садибу, а на основі струмка була створена система ставків, по берегах яких було посаджено перші саджанці ялини європейської, тополі та інших місцевих видів. Згодом у парку почали висаджувати екзотичні види саджанців. Одночасно з розвитком паркових ландшафтів навколо парку висаджувалися захисні насадження – смуги або компактні галявини, створюючи захисну зону з урахування рози вітрів. На сьогодні у Тростянці на площі 11,4 га зібрана колекція з майже тисячі деревних видів, різновидів і форм, а завдяки надзвичайно вдалому поєднанню на площі 204,7 га водних акваторій, зелених насаджень і ландшафту парк вражає гармонійним, цілісним і надзвичайно привабливим виглядом.

Державний дендрологічний парк «Тростянець» НАН України

 

І нарешті Качанівка! Єдиний палацовий ансамбль в багатостраждальній Україні, що непогано зберігся в комплексі. Розкішний палац побудовано за проектом архітектора Карла Бланка в стилі класицизму, а втілив його в життя український архітектор Максим Мосціпанов.

Національний історико-культурний заповідник «Качанівка». Палац

 

Він збудував не лише палац, але й спланував ландшафтний парк, що вважається нині одним із найбільших пейзажних садів України і Європи. Тут налічується понад 50 видів дерев і 30 видів чагарників, які створюють неймовірну красу.  У 1824 році палацовий комплекс став власністю Григорія Тарновського, який уславився не лише як успішний підприємець, але й як меценат та благодійник. У 1828 році садиба повністю сформувалася в традиціях класичного стилю.

У палаці зосереджуються дорогі колекції і великі бібліотеки, гостюють відомі класики української та російської літератури: Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Микола Гоголь, Семен Гулак-Артемовський. Михайло Глінка тут у 1838 році створює оперу “Руслан і Людмила”, пише свої романси і пісні, зокрема, кантату на честь Г. Тарновського «Гімн хазяїну”. Згодом маєток у Качанівці успадкував Василь Тарновський, а в 1866 – його син, теж Василь, випускник історико-філологічний факультет Київського університету, який прославився як покровитель мистецтв, етнограф.

У той час в Качанівці гостювали художники І. Рєпін і Н. Врубель, історик Д. Яворницький та інші діячі культури. Василь Тарновський зробив великий внесок в збереження творчої спадщини Тараса Шевченка, видавши друком його гравюри-офорти, сприяв вшануванню пам’яті великого Кобзаря. На основі великої колекції українських старожитностей господаря маєтку було згодом відкрито музей у Чернігові.

У 1898 році Василь Тарновський продав садибу мільйонеру цукрозаводчику і меценату Павлу Харитоненку, який відремонтував палац,  побудував електростанцію, водогін, провів телефон. У 1918 році палац було націоналізовано радянською владою. Переживши розграбування, побувавши дитячим будинком, військовою частиною і курортом для неврологічних хворих, садиба лише 1981 року отримала статус Національного історико-культурного заповідника.

Учасники подорожі вихідного дня подякували профкому співробітників НМУ за чудово організовану поїздку та прекрасні емоції, отримані від цікавої екскурсії, мальовничих і неповторних краєвидів Чернігівщини, які викликають філософські роздуми про плинність і вічність життя.

 

 Кафедра медицини надзвичайних ситуацій та тактичної медицини, кафедра епідеміології