ДО 140-РІЧЧЯ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕКСАНДРОВИЧА БОГОМОЛЬЦЯ
24 травня 1881 року народився видатний український вчений зі світовим іменем, основоположник української та світової школи патофізіології і геронтології, президент Академії наук УРСР, академік Олександр Олександрович Богомолець.
1900 року Олександр Богомолець закінчив із золотою медаллю I Київську гімназію і вступив на юридичний факультет університету Св. Володимира, але того ж року перевівся на медичний факультет. За станом здоров’я у січні 1901 р. він переїздить до Одеси, де продовжує навчання на медичному факультеті Новоросійського університету. Під час навчання на другому курсі університету О.О. Богомолець опублікував першу наукову роботу “До питання про будову і мікрофізіологію бруннерових залоз” (1902).
У лютому 1906 року майбутній учений закінчив університет на “відмінно” і був удостоєний звання лікаря, у січні 1907 року його призначено понадштатним лаборантом на кафедрі загальної патології Новоросійського університету, а з 1910 року – приват-доцентом цієї кафедри.
У травні 1909 року в Імператорській Військово-медичній академії О.О. Богомолець успішно захистив дисертацію на тему: “До питання про мікроскопічну будову і фізіологічне значення надниркових залоз в здоровому і хворому організмі”. Одним із опонентів на захисті був великий російський фізіолог академік І.П. Павлов, який дав високу оцінку дослідженню молодого ученого.
У січні 1911 року Богомольця відряджено за кордон на один рік для підготовки до професорського звання. Там він працював у найкращих клініках та університетах Франції і Німеччини. Після повернення того ж року його призначено екстраординарним професором кафедри загальної патології і бактеріології медичного факультету Імператорського Миколаївського університету (нині Саратовський університет). Цю посаду він обіймав по 1925 рік.
У березні 1925 р. він переїздить до Москви, оскільки був обраний професором на кафедрі патологічної фізіології медичного факультету 2-го Московського державного університету.
Одночасно з 1928 по 1931 роки Богомолець – директор Інституту гематології і переливання крові Академії наук. Там під його керівництвом було вперше вирішено завдання надійної консервації крові.
1930 року О.О. Богомолець переїздить до Києва, де згодом стає президентом Академії наук Української РСР та директором двох інститутів – Інституту експериментальної біології і патології та Інституту клінічної фізіології Академії наук Української РСР (нині обидва інститути носять ім’я академіка Богомольця). Праці О.О. Богомольця у київський період життя присвячено найважливішим питанням патологічної фізіології, ендокринології, вегетативної нервової системи, вченням про конституції і діатез, онкології, фізіології і патології сполучної тканини та проблемам довголіття.
Ним створено потужну школу патофізіологів. Олександр Олександрович Богомолець – автор учення про взаємодію пухлини і організму, яке змінило тогочасні погляди на ріст пухлин.
Як президент Академії наук Української РСР О.О. Богомолець провів величезну роботу із розробки та виконання планів наукових робіт для вирішення завдань індустріалізації країни.
Із 1942 року О.О. Богомолець – віце-президент Академії наук СРСР. Він – активний соратник академіка М.М. Бурденка у справі створення Академії медичних наук СРСР, згодом був обраний дійсним членом академії (1944). Цього ж року його обрано почесним академіком Академії наук Грузинської РСР.
За видатні досягнення в галузі охорони здоров’я країни за скрутних умов воєнного часу указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 січня 1944 року Олександру Олександровичу Богомольцю присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і Золотої медалі “Серп і молот”.
Академік Олександр Богомолець – вчений, ідеї якого на десятиліття випереджують рівень знань свого часу. Олександру Богомольцю належить ідея, створення і застосування унікального препарату – імунної цитотоксичної антиретикулярної сироватки (АЦС). Цей препарат, відомий ще під назвою ″сироватка Богомольця″, прискорював загоєння ран і зміцнював імунну систему людини. Під час Другої Світової війни ″Сироватка Богомольця″ успішно застосовувалася для лікування інфекційних хвороб і переломів. Після закінчення війни результати досліджень Олександра Богомольця абсолютно безкоштовно і безкорисливо були передані світові.
Олександр Олександрович належить до вчених з інтегральним мисленням, здатним узагальнювати усі доступні відомості з різних наук одночасно. Праці академіка Богомольця сприяли розвиткові практично всіх галузей патологічної фізіології. Вони стосувалися питань ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету й алергії, раку, патології кровообігу (зокрема гіпертонії), патогенезу шоку, механізму дії переливання крові, старіння організму тощо. Олександр Олександрович, крім науки, ще знав і цінував літературу, музику, малярство. За роботою у нього в кабінеті тихо-тихо звучала музика.
Наукова спадщина великого вченого – це цілі школи, інститути, лабораторії, напрямки. Академік Олександр Богомолець за своє життя створив близько десятка медичних науково-дослідних закладів. Олександр Богомолець залишив після себе 150 унікальних фундаментальних наукових праць з питань продовження життя і рятування людства від хворіб.
Помер Олександр Богомолець 19 липня 1946 року. Академіка Богомольця, за його заповітом, було поховано в куточку створеного ним унікального парку на тодішній Виноградній, а нині вулиці його імені. Ця невеличка природна оаза з фруктовими та іншими деревами, висадженими тут засновником інституту, і сьогодні є прикрасою і втіхою для столиці України.
На честь видатного українського патофізіолога, основоположника наукової школи, організатора української науки засновано премію імені Богомольця О.О. Премією О. Богомольця були зокрема відзначені вчені Братусь В.Д., Лаврик С.С., Сиротинін М.М. та інші. Видатному вченому встановлено пам’ятник у Києві, відкрито меморіальну дошку. На увічнення його пам′яті, 1971 року було випущено поштову марку. Ім’ям Академіка Олександра Богомольця названо вулиці Києва та інших міст.
