Кафедра акушерства і гінекології №1

Історія кафедри

Історія розвитку кафедри акушерства та гінекології Національного медичного університету в значною мірою відображає основні етапи розвитку вітчизняної медичної науки.

Кафедра акушерства-гінекології № 1 була заснована в 1841 p., але клініка при ній, яка була розрахована на 20 ліжок, відкрилась тільки 1 листопада 1943 р. Фактично функціонувало 8 ліжок в приміщенні, яке не було пристосовано для занять зі студентами.

Першим завідувачем кафедри акушерства та гінекології був призначений професор І.Л.Крамаренков, хоча практично він нею не керував, оскільки невдовзі після призначення був направлений у відрядження для удосконалення у Німеччину, Францію і, вертаючись на батьківщину, помер.

Тому фактично організатором та керівником кафедри став професор О.П. Матвєєв, який закінчив Московський університет, уже мав значну підготовку роботи в московській Єкатерининській лікарні, а також у провідних клініках Європи. З 1862 р. свої обов’язки по кафедрі він одночасно виконував з адміністративними, був протягом трьох років деканом, проректором, а також ректором університету (1865-1871, 1875-1876). У 1869 р. О.П. Матвєєву було присвоєно звання заслуженого професора.

Це був славнозвісний учений, блискучий акушер. О.П. Матвєєв запропонував в акушерську практику метод профілактики бленореї у новонароджених. Його керівництво з акушерства тричі перевидавалося, по ньому навчались декілька поколінь лікарів. Акушерська клініка розширювалась, але дуже повільно. За час керування О.П. Матвєєва число акушерських ліжок досягло 14, пологова зала розташовувалась серед гінекологічного відділення, а студенти навчались у сусідньому приміщенні, з якого через вставлені в стіну дерев’яні грати могли спостерігати за пологами. У пологовому залі дозволялось знаходитись тільки практиканту, учениці повивального інституту та старшій акушерці. Породіль доставляли в післяпологову палату на колясці, яку сконструював ординатор Функе.

Гінекологічне відділення розташовувалось у ще гірших умовах: 5 палат були зконструюванні за допомогою тимчасових перегородок та із 3-х кімнат з покритою цеглою підлогою. Недалеко від палат розташовувалась прозекторська. При гінекологічній клініці знаходились квартири з окремим входом для старшого ординатора, завідувача акушерського відділення та акушерки. У перший рік існування клініки були прийняті тільки одні пологи, а в гінекологічному відділенні лікувалась одна хвора. В наступні роки кількість пологів не перевищувало 50, а кількість гінекологічних хворих досягала 10 і тільки в 1854 р. досягла 28. Протягом 12-річного існування клініки не було зроблено жодної гінекологічної операції, а перших дві зроблено у 1856 р. Хірургічна активність зросла тільки після 1864 p., чисельність операцій сягала 20 і в наступні роки щорічно оперувалось не більш як 22 хворих. Кафедра не мала своєї амбулаторії, а для навчання студентів запрошувались наймані жінки за плату. Не краще відбувалось навчання з акушерства. Якщо врахувати, що кількість студентів у той період збільшилась, а практичну підготовку з ними проходили й акушерки, то не дивно, що одну й ту ж саму вагітну обстежували декілька разів. Все це негативно відбивалось на плин пологів та післяпологового періоду, у результаті чого за 10 років материнська смертність сягала 4,5%. Серед найвідоміших учнів О.П. Матвєєва слід відзначити І.П. Лазаревича, який читав студентам з 1856-1857 pp. доцентський курс. Він створив свою теорію пологового акту, сконструював та застосував прямі акушерські щипці, написав керівництво з акушерства, яке на той час вважалось класичним. У цьому керівництві значне місце вперше було приділено біомеханізму пологів, будові кісткового тазу жінки, проведенню пологів у жінок зі звуженим тазом.

Після смерті О.П. Матвеева акушерською клінікою тимчасово керував доцент О.О. Шварц, а гінекологічною – професор Н.Ф. Толочинов, який з 1885 р. очолював кафедру акушерства-гінекології та жіночих і дитячих захворювань Харківського університету.

 

У 1883 р. завідувачем кафедри акушерства та гінекології був обраний талановитий учень А.Я. Красовського –  Г.Є. Рейн. Він одразу організував будівництво нової клініки, вніс корінні зміни в структуру стаціонару, модернізував його. Для аудиторії було виділено найбільше приміщення, виділена кімната для прийому хворих. Вступила в дію лабораторія, в якій досліджувались препарати видалених пухлин жіночих статевих органів, піхвові виділення та інші матеріали.
У 1887 р. в клініці було прийнято уже 148 пологів, зроблено 128 акушерських операцій, у гінекологічному відділенні лікувалось 105 хворих, серед яких 99 були прооперовані. У 1888 р. було закінчено будівництво будинку для акушерсько-гінекологічної клініки. Після реконструкції та надбудови розміщується там і дотепер (бульвар Шевченка, 17). У цей час на кафедрі навчалось уже 945 студентів.

У період, коли кафедру очолював Г.Є. Рейн, вона нестримно зростала, покращувались умови. Так, у 1893 р. до основного будинку клініки зроблена надбудова, завдяки чому кількість акушерських ліжок збільшилось до 40. У тому ж році при кафедрі організована бібліотека. У 1900 р. кількість ліжок збільшилась до 50, відкрито бальнеотерапевтичне відділення.  Кількість пологів, які прийняті в клініці, щорічно зростала.  Проте в клініці проводились, головним чином, патологічні пологи, а фізіологічні проходили в домашніх умовах. Кількість їх на той час сягала 500, зросло число й акушерських операцій, які робились в основному в умовах клініки. Г.Є. Рейн був переконаним прихильником асептики та антисептики, досяг великих успіхів у боротьбі з повітряною інфекцією, що привело до зниження частоти післяопераційних ускладнень та материнської смертності. На кафедрі велика увага приділялась амбулаторному прийому вагітних та гінекологічних хворих.

Амбулаторний прийом збільшився із 222 відвідувань у 1882 р. до 3835 у 1898 р. Уперше в 1898 р. не лише в Україні, а й в Росії, за ініціативою Г.Є. Рейна, була відкрита виїзна поліклініка і за один тільки рік була надана допомога при 200 пологах. За час, коли кафедру очолював Г.Є. Рейн, крім теоретичних лекцій, студенти III курсу брали участь в амбулаторних прийомах хворих, гінекологічних операціях, навчались проведенню пологів. На лекціях з акушерства проводився клінічний аналіз найважливіших випадків з практики, у тому числі використовувались патологоанатомічні препарати, за допомогою проекційного апарату демонструвались малюнки. У першому півріччі на III курсі студенти вивчали систематичний цикл з акушерства, на другому – курс жіночих хвороб. На IV курсі передбачався щоденний огляд хворих, присутність при пологах, операціях, нічні чергування в клініці, участь у виїздах до хворих додому, заняття на фантомі. Лекції на V курсі були присвячені виконанню акушерських операцій, а практичні заняття виконувались на фантомі та на трупах.

Для акушерства на заняття планувалось 11 годин на тиждень, а на лекції – 6 годин. Крім того, читались два факультативних курси – техніка акушерських операцій та гінекологічна поліклініка. Кожен студент протягом року писав 3-6 історій хвороби чи пологів. При клініці був організований музей, в якому знаходились рідкі хірургічні інструменти, колекція макро- і мікропрепаратів, близько 250 цікавих спостережень.

Кафедральна бібліотека нараховувала майже 700 томів медичних книг. Тут же знаходилось майже 2500 книг, що належали Київському акушерському науковому товариству. Кафедральна бібліотека існувала до 1934 p., потім передана обласній медичній бібліотеці. У 1887 р. Г.Є. Рейн організував Київське наукове товариство акушерів-гінекологів, протоколи засідань якого видавались щорічно у вигляді збірників. Учні Г.Є. Рейна продовжували його справу. О.Г. Буряківський запропонував власну модель прямих акушерських щипців, І.К. Нейолов став завідувачем кафедри акушерства та гінекології Вищих жіночих медичних курсів, а потім Варшавського університету, видав підручник з гінекології; професор О.О. Редліх став видатним спеціалістом у галузі гінекологічної ендокринології; В.Л. Лозинський протягом багатьох років очолював кафедру акушерства та гінекології Київського інституту удосконалення лікарів, був одним із ініціаторів та організаторів Київського інституту охорони материнства та дитинства. Г.Є. Рейн був організатором та керував IX Пироговським з’їздом лікарів (1903), який був присвячений організації та наданню пологової допомоги в Росії.

На з’їзді він знову порушив питання про важливість акушерської допомоги, використовуючи досвід народного акушерства та підготовки акушерок. Як відомо, IX Пироговський з’їзд посідає особливе місце в історії вітчизняної родопомочі. На ньому було вперше теоретично обґрунтовано важливість організації виїзної та стаціонарної родопомочі, запропоновано проводити підготовку акушерок з місцевого населення, уперше висловлена ідея організації жіночих консультацій, наведені докладні дані про демографічні показники про стан акушерської допомоги по губерніях та земствах. У 1890 p., після призначення Г.Є. Рейна в Петербурзьку військово-медичну академію, кафедру тимчасово очолював доцент Д.І. Іванов та В.А. Добронравов, а офіційним директором клініки був хірург-професор Л.О. Маліновський.

Цього ж року кафедру акушерства та гінекології очолив професор О.О. Муратов. У 1879 р. він захистив докторську дисертацію “Матеріали для акушерської статистики Москви”, 1882 р. був відряджений для підвищення кваліфікації в провідні клініки Відня та Берліну. Після повернення на батьківщину О.О. Муратов обраний професором Юр’ївського університету.

Професор О.О. Муратов організував при клініці Київського університету школу повивальних бабок, був одним із ініціаторів та організаторів медичного відділення Вищих жіночих курсів. У Києві очолював наукове товариство, організував товариство по боротьбі із злоякісними новоутвореннями жіночих статевих органів. За його ініціативою при безпосередній участі відкрита лікарня, де безкоштовно надавали допомогу хворим раком жіночих статевих органів. О.О. Муратов – автор підручника з акушерства, побудованого за принципом клінічних лекцій на основі матеріалів акушерської школи А.Я. Красовського, Г.Є. Рейна, І.П. Лазаревича.

Незважаючи на безумовні досягнення науки, акушерська допомога малозабезпеченим категоріям населення залишалась дуже незадовільною. Кількість стаціонарних ліжок в Києві була розрахована на 500 пологів у рік, що не забезпечувала потреб в акушерській допомозі, особливо з урахуванням збільшення приросту населення.

У 1913 р. завідувачем кафедри був обраний професор Г.Г. Брюно.
Як свідчать історичні дані, протягом одного тільки 1916 р. кафедру акушерства та гінекології та одночасно факультетської терапії очолювали професор В.П. Образцов, а потім – Г.Г. Брюно, який працював на ній до 1919 р. При ньому число ліжок доведено до 70 акушерських, 30 гінекологічних-оперативних та 15 – консервативних.
Г.Г. Брюно був прекрасним хірургом.

Він уперше в Україні виконав операцію розширеної екстирпації матки за методом Вертгейма. Під час череворозтину він широко застосовував спино-мозгову анестезію. У процесі викладання переважала лекційна система, були обов’язковими практичні заняття з курацією роділь і гінекологічних хворих та робота в амбулаторії. Професор Г.Г. Брюно значно поповнив інвентар клініки навчальними малюнками, муляжами, а музей – інструментарієм та макропрепаратами. Школа акушерок при клініці існувала до 1915 р.

У роки революції і громадянської війни стан клініки погіршився. У приміщеннях було холодно, що негативно впливало на стан роділь і новонароджених, зменшилось число гінекологічних операцій. У період громадянської війни кількість співробітників кафедри різко скоротилась, а ті, які залишились у штаті, не регулярно відвідували клініку. Майно кафедри та товариства по боротьбі з раком оберігали співробітники, які проживали при лікарні: ординатор Л.В. Грєбнєв, акушерки Е.К. Липківська, Н.О. Кульчицька. Незважаючи на тяжкі умови того часу, вони проявляли справжній героїзм при наданні необхідної допомоги роділлям та гінекологічним хворим.

У 1920 р. завідувачем кафедри акушерства та гінекології був обраний Г.Ф. Писемський – один із ініціаторів важливих заходів, які зумовили реорганізацію акушерської допомоги. Його лекції відзначались виключною глибиною, простотою та доступністю. “Навчаючи – ми вчимося” – такий був його принцип, якого він дотримувався все життя.

Чудовий педагог Г.Ф. Писемський завжди умів зацікавити слухачів, сказане ним запам’ятовувалось на все життя і допомагало його учням у важких ситуаціях самостійної роботи. Він один із перших демонстрував на лекціях ряд операцій, у тому числі вентрофіксацію матки, і оваріотомію. Г.Ф. Писемський уперше досконально вивчив автономну нервову систему матки, створив унікальний анатомічний препарат, який зберігався в анатомічному музеї Київського медичного інституту, але був загублений під час окупації.

Г.Ф. Писемський був не тільки видатним ученим, надзвичайно талановитим педагогом і спеціалістом, а й видатним громадським діячем. Одним із перших запропонував необхідність проводити спеціалізовану підготовку лікарів в інститутах удосконалення. Він точно розробив кількісну потребу лікарів акушерів-гінекологів в Україні, які потребували підвищення кваліфікації, що в подальшому мало велике значення в організації інститутів удосконалення лікарів. У медичних інститутах вважав необхідно виховувати “загально освіченнях лікарів”, а не вузьких спеціалістів. Г.Ф. Писемський приділяв виключну увагу організації сільської родопомочі. В одній із своїх робіт він наголошував про недостатню забезпеченість рододопомоги населенню на селі (до 37%), що сталось основою для організації колгоспних пологових будинків.

Перший колгоспний пологовий будинок при безпосередній участі професора Г.Ф. Писемського було відкрито в 1934 р. у Житомирській області. За його ініціативою в Києві відкрита перша жіноча консультація для вагітних, організовані спеціальні палати для пацієнток з патологією вагітності; під його керівництвом у клініці вперше в акушерсько-гінекологічній практиці виконано переливання донорської крові.

Одним із перших в нашій країні він запропонував масове знеболення пологів з використанням фармакологічних засобів. Г.Ф. Писемський був організатором та активним учасником з’їздів акушерів-гінекологів. Так, на І Українському з’їзді (1927) він виступив із закликом звернути особливу увагу на якість медичної допомоги в сільській місцевості, на VIII Всесоюзному з’їзді (1928) він присвятив свій виступ кесарському розтину, підкреслюючи, що необхідно дотримуватись певної міри в застосуванні цієї операції. З клініки Г.Ф. Писемського 13 студентів, яких він навчав, стали професорами, 9 – доцентами, серед яких академік АМН СРСР А.П. Ніколаєв, К.М. Жмахін, С.П. Виноградова, Є.Я. Янкилевич та інші видатні спеціалісти в галузі акушерства та гінекології. У 1930 р. професор Г.Ф. Писемський перейшов в інститут удосконалення лікарів, а кафедру акушерства та гінекології № 1 очолив О.І. Крупський.

О.І. Крупський, вихованець Юр’ївського університету, з 1919 р. працював у Києві, спочатку старшим асистентом, потім читав приват-доцентський курс пропедевтики акушерства.

У 1920 р. О.І. Крупський захистив докторську дисертацію “Про щипці Кієланда”. При ньому кількість штатних ліжок при клініці збільшилась до 130: для акушерського відділення, для абортів, ліжок для оперативної і консультативної гінекології та для знову відкритого інфекційного відділення. У 1934-1935 pp. в підвальному приміщенні клініки відкрито санітарний пропускник і біохімічна лабораторія.

Під керівництвом професора О.І. Крупського видано підручника оперативного акушерства, а також збірник наукових праць “Знеболення пологів”. У цей час на кафедрі, крім основних курсів, проводились заняття зі студентами факультету охорони материнства та дитинства і санітарно-гігієнічного, вечірнього та стоматологічного факультетів.

Методика навчання нерідко змінювалась, хоча основною була лекційна система, на практичних заняттях застосовувався семінарський метод. Обов’язковими були чергування студентів у пологовому залі, курація роділь та гінекологічних хворих, амбулаторний прийом, клінічні обходи, участь в операціях.

Програма була об’ємною, а кількість академічних годин для практичних занять порівняно невеликою, що утруднювало набуття практичних навичок. Під керівництвом професора О.І. Крупського працював: Л.Д. Мельник, який у 1932 р. був приват-доцентом, М.К. Венцківський, О.І. Євдокимов, М.Ф. Айзенберг, К.І. Іногда, Л.А. Шейнфайн, Н.Я. Сосєнкова та інші лікарі, багато з яких у подальшому очолили різні медичні заклади. У 1936 р. кафедра акушерства та гінекології і жіночих хвороб була поділена на дві самостійні кафедри: лікувального та педіатричного факультетів. Першу очолив професор Ф.А. Соколов, а на другій керівництво виконував Л.Д. Мельник.

У 1938 р. завідувачем кафедри акушерства та гінекології № 1 обраний професор О.Ю. Лур’є, учень О.П. Губарьова та О.Н. Рахманова. Ім’я О.Ю. Лур’є тісно пов’язане з втіленням масового знеболення пологів, за що він був удостоєний Державної премії СРСР і нагороджений орденом Леніна.

У 1938 р. за його ініціативою в історію рододопомоги введений контроль кожного випадку материнської та ранньої дитячої смерті. Цю ідею підтримали учасники II Українського з’їзду акушерів-гінекологів. У подальшому цей досвід був поширений не тільки в Україні, в усіх республіках країни. У 1939 р. О.Ю. Лур’є обраний членом-кореспондентом АН України. У зв’язку з розширенням відділення оперативної гінекології різко активізувалась хірургічна діяльність клініки, що забезпечувало покращення кваліфікації кадрів.

У 1940 р. кількість операцій сягала 668 (у 1936- 1937 pp. – 263). Клініка професора О.Ю. Лур’є мала широку популярність: акушерсько-гінекологічні кабінети при І Центральній поліклініці Києва, які були клінічною базою кафедри, обслуговували вагітних та гінекологічних хворих з різних міст і районів України. Клініка підтримувала зв’язки з різними периферійними лікувальними установами, професори і доценти проводили консультативні прийоми, значно збільшився обсяг лабораторно-клінічних досліджень у жінок з патологічною вагітністю.

Активно працювало й відділення з продовження життя хворих раком, де проводилось хірургічне лікування раку шийки матки, у тому числі в неоперабельній стадії, шляхом перев’язки судин, резекції пресакрального нерву, хордотомії, виконували розширену екстирпацію матки по Вертгейму (за рік виконано 126 операцій) за запропонованою модифікацією О.Ю. Лур’є. Проводили лікування променевою терапією, широко застосовували АЦС. З роботою клініки знайомились лікарі інших міст України, вони одержували можливість підвищити свою кваліфікацію в галузі діагностики і лікування раку жіночих статевих органів. АЦС застосовувалось також з метою профілактики і терапії післяпологових інфекційних ускладнень. Професор О.Ю. Лур’є змінив методику навчання студентів.

Він розробив план навчання студентів, згідно з яким більша частина академічних годин присвячувалась практичним заняттям. Так, заняття в VII семестрі проводились головним чином у жіночій консультації, у VIII – в акушерському стаціонарі, де студенти проводили курацію породіль і на фантомі вивчали оперативне акушерство. У IX семестрі заняття проводились у гінекологічній амбулаторії, на X – студенти працювали як субординатори в акушерському та гінекологічному відділеннях. Студенти 7 разів чергували в пологовому залі, кожен з них самостійно приймав 5-6 пологів.

Під час Великої Вітчизняної війни багато співробітників кафедри акушерства та гінекології № 1, у тому числі професор О.Ю. Лур’є, були призвані до лав Червоної Армії, а на чолі об’єднаної акушерсько-гінекологічної кафедри став професор О.М. Ольшанецький, відомий дослідник у діагностиці позаматкової вагітності. Другим професором на кафедрі акушерства-гінекології був Л.Д. Мельник (1941-1951). Протягом довгого часу він працював над здобуттям ефективних методів лікування запальних захворювань жіночих статевих органів та знеболення пологів. Його змістовні лекції користувались популярністю у студентів. Після повернення інституту з евакуації у Київ були відновлені обидві бази кафедри акушерства та гінекології. Кафедру № 1 очолив професор О.Ю. Лур’є, другим професором був Л.Д. Мельник.

Клінічною базою кафедри тимчасова стало акушерсько-гінекологічне відділення лікарні імені Жовтневої революції (нині – Центральна міська клінічна лікарня), бо попереднє приміщення, було зруйноване. Друга база розташовувалась в акушерсько-гінекологічному відділенні Інституту охорони материнства та дитинства. Після реконструкції будинку кафедра акушерства та гінекології № 1 повернулась на бульвар Шевченка, 17. Професор О.Ю. Лур’є з притаманною йому енергією приступив до організації профілактичних заходів по боротьбі з раком статевих жіночих органів. За його ініціативою у всій країні почали проводитися масові профілактичні огляди жінок.

У 1945 р. при жіночій консультації відкрився онко-профілакторій, у завдання якого входило огляд усіх жінок віком понад 35 років для виявлення раку. О.Ю. Лур’є вважав, що проблему боротьби з раком не можна вирішити до тих пір, поки в роботі усіх гінекологів не буде онкологічної настороги. Про це він говорив 17 жовтня 1956 р. на засіданні головних гінекологів України і гінекологів онкодиспансерів. Заклик був підтриманий у всій країні, що давало змогу різко зменшити частоту запущених стадій раку жіночих статевих органів та більш ранній діагностиці злоякісних новоутворень. На кафедрі проводилась велика наукова й організаційна робота з боротьби з крововтратою після пологів, гіпогалактією запальних процесів жіночих статевих органів, стимуляції пологової діяльності подразненням гальванічним током молочних залоз і шкіри в зоні Міхаеліса, а також медикаментозній стимуляції пологів, зниження травматизму в пологах, вивченню екстрагенітальної патології вагітності, раціональному харчуванню вагітних жінок.

З 1955 р. кафедра розробляла наступні наукові проблеми: гінекологічні захворювання дитячого віку, методи контрацепції, боротьби з болем. Одночасно при жіночій консультації в клініці вперше в країні були створені спеціалізовані диспансери по патології клімаксу та дитячої гінекології (1954). Комплексне обстеження хворих проводили не тільки гінекологи, а й невропатологи і терапевти. Починаючи з 1955 p., аналогічні кабінети були створені майже у всіх областях і містах України. У тому ж році відкрито перший кабінет патології статевого розвитку дівчат. Досвід роботи диспансерів одержав широке поширення не тільки в Україні, а в усій країні. Слід зазначити, що О.Ю. Лур’є перший в країні наголосив на важливому значенні двох проблем, які з успіхом вивчались на кафедрі та в подальші роки були оформлені як докторські дисертації. Так, одна з них, яка була присвячена патології клімаксу у жінок, була виконана Н.В. Свешніковою, а друга – патології статевого розвитку дівчаток – Ю.О. Крупко-Большовою.

Наукове та практичне значення цих проблем настільки велике, що інтерес до них не згас і в наш час, і вони продовжують вивчатись на більш поглибленому рівні. О.Ю. Лур’є був прекрасним педагогом, у лекціях використовував особистий досвід, аналізував типові помилки практичної діяльності лікарів. О.Ю. Лур’є поєднував талант організатора і клініциста. Він був головним акушером-гінекологом Міністерства охорони здоров’я України протягом багатьох років. Він проводив величезну роботу з організації родопомочі, охорони материнства та дитинства в Україні, був ініціатором підготовки кадрів акушерів гінекологів на тимчасових курсах, що зіграло велике значення у підвищенні кваліфікації багатьох лікарів, практичних навичок та клінічного мислення. У подальшому ця форма підвищення кваліфікації лікарів усіх спеціальностей була узаконена і втілена по всій країні. У 1958 р. після смерті О.Ю. Лур’є кафедру тимчасово очолювала доцент А.Г.  Логунова, прекрасний методист й організатор, вимогливий і принциповий педагог.

У 1959 р. кафедру акушерства та гінекології № 1 очолив професор М.С. Бакшеєв, вихованець Харківського медичного інституту.

Початок його діяльності у КМІ ускладнився тим, що у 1959-1961 pp. будинок кафедри реконструювався. Лишившись основної бази, на якій проводилось навчання студентів IV курсу, він організував навчальний процес у міських пологових будинках. Основною базою став І пологовий будинок, розрахований на 100 акушерських та 50 гінекологічних ліжок з жіночою консультацією.

У 1962 р. кафедра повернулась у своє приміщення. Реконструйована клініка була розрахована на 220 штатних ліжок: 80 акушерських, 100 гінекологічних, 20 онкологічних та 20 радіологічних. Мала місце також жіноча консультація, розгорнуто 5 кабінетів для біохімічної, ендокринологічної, фізіологічної лабораторій. Були добре оснащені навчальні кімнати для студентів. Усе це давало можливість інтенсифікації навчального процесу, який крім традиційних практичних занять у палатах, у пологовому залі, в гінекологічних кабінетах, жіночій консультації, нічних чергувань включали також курацію породіль та гінекологічних хворих з наступним захистом історій пологів і хвороби у вигляді співбесіди. За пройденим курсом двічі протягом року у всіх групах проводились контрольні заняття.

Не менше ніж 25% часу студенти працювали в жіночій консультації. Активізувалась робота навчального студентського гуртка, заняття в якому проводились щотижня. Члени гуртка проводили наукові дослідження з провідних питань, які розроблялись кафедрою. На підсумкові студентські конференції щорічно подавалось понад як 10 доповідей, багато з яких були удостоєні нагород. М.С Бакшеєв – одним із перших клініцистів звернув увагу на те, що серед причин стрімкої смерті роділь і породіль займає емболія навколоплідними водами. Цю проблему вперше в нашій країні почав вивчати М.С. Бакшеєв та його учень П. Лакатош. Відсутність у вітчизняній та зарубіжній літературі праць монографічного характеру щодо цього питання стала підставою для об’єднання досліджень і огляду сучасної літератури.

Він приділяв велику увагу проблемі маткових кровотеч у пологах і ранньому післяпологовому періоді, узагальнив свій великий досвід та результати досліджень своїх учнів, а також дані літератури в солідній монографії з цієї проблеми. Ця монографія видавалась двічі і до цього часу є настільною книгою багатьох акушерів-гінекологів. За цю монографію М.С. Бакшеєв був нагороджений Державною премією ім. В.Ф. Снегірьова. Серед актуальних проблем, які хвилювали М.С. Бакшеєва, це гіпоксія плода та асфіксія новонародженого, починаючи від вивчення етіології механізмів цієї патології і закінчуючи розробкою інтенсивної терапії і профілактики.

М.С. Бакшеєв однаковою мірою займався акушерськими та гінекологічними проблемами. Він розробив струнку систему лікування хворих з хронічними запальними захворюваннями геніталій, велику увагу приділяв лікуванню онкологічних хворих, розробив комплексне лікування хворих на рак яєчників, де провідне місце займала дія на пухлинну клітину алкілуючих агентів та гормональних препаратів і лікарських речовин, спрямованих на підтримку фізіологічних функцій організму в період лікування та після його закінчення, що дало можливість продовжити життя таким хворим на багато років. Слід зазначити, що цим не вичерпується всебічна діяльність М.С. Бакшеєва та його школи.

Він мав великий науковий світогляд та інтуїцію, і вважав, що успіху в науці можна досягти при нерозривному зв’язку теорії з практикою, що робота клініциста відкриває багато перспектив. Вдумливий клініцист, енергійний, вимогливий до себе і своїх колег, він передав свій багатий досвід і знання чисельним учням, які займали й досі займають в галузі акушерства та гінекології провідне місце. Серед них – Г.К. Степанківська – очолювала кафедру акушерства-гінекології № 1 НМУ, член-кореспондент НАН і АМН України; О.Т. Михайленко, член-кореспондент АМН України, який протягом багатьох років був заступником директора з наукової частини інституту ПАГ АМН України, член-кореспондент Л.В. Тимошенко очолював кафедру акушерства та гінекології Львівського, а потім – Київського інституту післядипломної підготовки лікарів, професор М.Н. Ганич – завідував кафедрою акушерства та гінекології Ужгородського університету, професор О.Й. Миляновський – завідував кафедрою онкології Національного медичного університету, доктор медичних наук А.С. Лявінець – завідувач курсу перінатології НМУ, доценти НМУ: Л.П. Даниленко, А.П.Мельник та багато інших.

Невтомна турбота про здоров’я жінки матері та дитини проявлялась не тільки в науковій та практичній діяльності М.С. Бакшеєва, ай в його активній громадській діяльності. Він очолював Республіканське і був заступником Голови Всесоюзного наукового товариства акушерів-гінекологів, був відповідальним редактором журналу “Педіатрія, акушерство та гінекологія”, членом редколегії журналу “Акушерство и гинекология”, був делегатом багатьох конгресів, з’їздів, пленумів акушерів-гінекологів. Перу професора М.С. Бакшеєва належить 12 монографій і близько 300 публікацій з найактуальніших питань акушерства та гінекології. Внесок М.С. Бакшеєва в теорію і практику акушерсько-гінекологічної науки надзвичайно вагомий.

У 1974 р. кафедру акушерства та гінекології № 1 очолила професор  Г.К. Степанківська, яка з 1963 р. була доцентом, а потім професором кафедри.

Вихованка Інституту педіатрії, акушерства та гінекології, вона пройшла школу професора С.П. Виноградової, академіка А.П. Ніколаєва, чудового клініциста доцента О.І. Євдокімова та професора М.С. Бакшеєва. Г.К. Степанківська продовжила і розвинула педагогічні, наукові та лікувальні традиції кафедри під керівництвом М.С. Бакшеєва. Її докторська дисертація була присвячена переношеній вагітності (1967), проблема якої в наступні роки почала привертати увагу багатьох акушерів.

Поруч з цим, були досконально сформульовані клініко-діагностичні аспекти цієї патології як з боку материнського, так і плодового організмів та переношеного новонародженого та розроблена тактика проведення вагітності і пологів при цій патології. У наступні роки своєї діяльності Г.К. Степанківська підготувала понад 50 дисертантів, серед яких 7 докторів медичних наук. Протягом 18 років вона очолювала наукове товариство акушерів-гінекологів України і була організатором 3-х з’їздів, які проводились один раз у 5 років.

Вона нагороджена Орденом Трудового Червоного Прапору, Орденом Вітчизняної війни II ступеня, медалями. У 1987 р. їй присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки Україна; вона член Європейської асоціації акушерів-гінекологів; член-кореспондент НАН (1991) та АМН (1993) України. З 1990 р. Г.К. Степанківська працювала на посаді професора кафедри акушерства та гінекології №1.

Наукова діяльність кафедри стосувалась таких питань, як порушення скорочувальної діяльності матки в пологах.  На кафедрі була заснована оригінальна методика визначення скорочувальної діяльності матки шляхом застосування радіотелеметричного методу, що давало можливість зробити реєстрацію скорочувальної діяльності та внутрішньо-маткового тиску, а також урахувати вплив різноманітних медикаментів на її функцію. Великою популярністю в той період користувались наукові дослідження щодо гіпоксичних станів плода та асфіксії новонароджених.

Слід підкреслити, що ідея вивчення патогенезу, лікування цих станів була запропонована ще М.С. Бакшеєвим. Розуміючи велике значення пізніх гестозів, які в структурі материнської смертності посідали одне з провідних місць, на кафедрі продовжувались наукові дослідження з цієї проблеми. Зокрема у своїх наукових дослідженнях, які лягли в основу дисертації на здобуття вченого ступеня доктора медичних наук (1984) Б.М. Венцківського, була розроблена концепція патогенезу пізнього гестозу. Проблема невиношування вагітності привертала увагу співробітників кафедри протягом багатьох років. Це питання розглядалось також детально на IX з’їзді акушерів-гінекологів України, в якому співробітники кафедри брали активну участь. У процесі підготовки до з’їзду було виконано ряд наукових досліджень з проблеми невиношування вагітності.

У докторській дисертації Г.П. Максимова (1988) вперше довела, що в багатогранному патогенезі невиношування велике місце посідають простогландини і їх інгібітори, що лягло в основу доповнення традиційних методів лікування та профілактики невиношування вагітності. Науковцями кафедри було також доведено, що в патогенезі цієї патології значне місце посідає зниження в крові вмісту фосфоліпідів як загальних, так і їх основних фракцій – лецитину та сфінгоміеліну. Визначення деяких механізмів недоношування лягли в основу доповнення існуючих методів лікування цієї патології в інтересах матері і недоношеного новонародженого (В.О. Товстановська).

Проблема гнійно-запальних захворювань післяпологових ускладнень також, знаходилась у центрі уваги кафедри. Цій важливій науковій проблемі присвятили свої наукові дослідження А.П. Мельник, Д.В. Бабуходія, Я.М. Вітовський та ін. Г.К. Степанківська та С.Я.Сольський опублікували монографію, в якій висвітлені головним чином патогенетичні обгрунтовані лікувальні заходи післяпологових гнійно-запальних захворювань та представлені організаційні заходи щодо профілактики цих ускладнень. Упродовж 50 років традицією кафедри була розробка та вдосконалення методів ранньої діагностики та лікування передраку та злоякісних пухлин жіночих статевих органів.

Як уже зазначалось, цій проблемі приділяли значну увагу О.Ю. Лур’є, М.С. Бакшеєв і не згасав інтерес у їх послідовників у подальші роки. Так, О.Й. Міляновський удосконалив діагностичні критерії розповсюдження раку шийки матки шляхом розповсюдження метастазування по лімфатичних судинах і депонування ракових клітин у регіональні колектори шляхом введення контрастних речовин у лімфатичні судини з наступним контролем рентгенографії. Науковцями кафедри вдосконалена також методика лікування злоякісних пухлин в яєчнику застосуванням комплексу хіміопрепаратів (Л.П. Даниленко, Г.Д. Гордєєва). Слід зауважити, що успішному виконанню наукових досліджень кафедри значною мірою допомагало комплексування з такими авторитетними науковими установами, як Інститут біохімії АН України, Інститут мікробіології, Інститут експериментальної патології, онкології, радіобіології АМН України та теоретичними кафедрами НМУ.

У цих установах науковці одержували не тільки корисні поради, а й суттєву допомогу при виконанні наукових досліджень і використанні необхідної апаратури. Що стосується методичної діяльності та забезпечення кафедри матеріальною базою, то слід зазначити, що в 1975-1976 pp. на основній базі кафедри (бульвар Шевченка, 17) проведена значна реконструкція: побудована нова аудиторія на 260 місць, окремий кафедральний блок з навчальними кімнатами, перебудовані пологовий і операційні блоки на більш сучасному рівні, переобладнано відділення для новонароджених, клініка поповнилась сучасною апаратурою. Після реконструкції кафедри, починаючи з 1975 p., припинило свою діяльність відділення променевої терапії онко-гінекологічних хворих, що було пов’язане з тим, що умови роботи цього відділення уже не відповідали сучасним епідеміологічним вимогам.

У цей період студентів IV та V курсів, які вивчали онко-гінекологію, відряджали під керівництвом викладача в Інститут онкології, де їм демонстрували онко-гінекологічних хворих та знайомили з методикою променевої терапії і роботою променевої апаратури. У цей же час кафедра придбала сучасну апаратуру для демонстрації лекцій і для кожної лекції був підготовлений новий демонстративний матеріал переважно у вигляді слайдів. Періодично поновлювались методичні матеріали для викладачів з викладання акушерства та гінекології на IV, V, VI курсах, самостійної роботи студентів та інтернів. Велика увага приділялась методичним нарадам, на яких викладачі доповідали зміст тем практичних занять, вносили зміни в методичні розробки з урахуванням сучасних наукових досягнень, періодично проводились відкриті практичні заняття в присутності вільних від роботи викладачів. Особливу увагу приділяли підготовці молодих асистентів.

З 1990 р. до 2019 р. кафедру акушерства та гінекології очолював професор Б.М. Венцківський, а Г.К. Степанківська обійняла посаду професора кафедри.

Б.М. Венцківський пройшов шлях від клінічного ординатора (1970- 1972), асистента (1972-1979), доцента (1979-1986), професора кафедри (1986-1990) до завідувача кафедри. З 1986 р. він одночасно був головним акушером-гінекологом Міністерства охорони здоров’я України.

Характерною особливістю Б.М. Венцківського є відчуття нового в науці, неабиякі організаційні здібності та добра клінічна підготовка.

Б.М. Венцківський веде велику навчально-методичну роботу, за його участю розроблені навчально-методичні програми для лікарів-інтернів. Він є Головою вченої кваліфікаційної ради при НМУ, членом спеціалізованої вченої ради Київського академії післядипломної підготовки лікарів, протягом декількох років був членом експертної ради ВАКу України, Головою Української асоціації акушерів-гінекологів України, членом редколегії журналу “Педіатрія, акушерство та гінекологія” та виконує багато інших обов’язків. За останні десятиріччя відбулися зміни і в роботі клінічних баз кафедри. Так, у 1993 р. кафедра отримала нову клініку на базі пологового будинку №7, який побудований за сучасними вимогами з новим медичним обладнанням. Зараз це Перинатальний центр передбачено для прийому передчасних пологів, хоча приймають пологи також у будь-якому терміні вагітності, при різних видах акушерської патології.

У ньому існує гінекологічне відділення та жіноча консультація. Як і в попередні роки, базою кафедри залишилось акушерсько-гінекологічне відділення клінічної лікарні № 18. На жаль, з 1994 р. не має акушерського відділення при клінічній лікарні №18, яке було ліквідоване у зв’язку з внутріклінічною інфекцією, а потім з причини зменшення пологів по місту і відсутністю необхідності акушерських ліжок. Таким чином, у клінічній лікарні № 18 (бульвар Шевченка, 17), яка завжди була традиційною базою кафедри, залишилось гінекологічне відділення на 70 ліжок. Основний лікувальний напрямок цієї клінічної бази – хірургічна допомога та консервативне лікування хворих.

У клініці виконується великий обсяг хірургічних втручань, працює кваліфікований колектив лікарів, у тому числі й кафедральний, які володіють усіма видами хірургічно-гінекологічних втручань. Великим досягненням кафедри є організація та втілення в практику методу лапароскорічної діагностики та хірургії. Слід відзначити велику роль у цьому напрямку гінекології доцента В.Г. Жегуловича та професора М.Є. Яроцького, які за короткий термін високопрофесійно оволоділи цим напрямком. Що стосується педагогічної роботи, то слід зазначити деякі зміни за останні 10 років. Зменшилась кількість лекційного матеріалу як з акушерства, так і з гінекології, не має субординатури, тобто первинної спеціалізації, а студенти VI курсу лікувального факультету навчаються на кафедрі протягом 15 днів.

За цей час навчання, яке проводять найбільш кваліфіковані педагоги, основний акцент робиться на вирішенні акушерських та гінекологічних задач, методах сучасної контрацепції та планування сім’ї, курації вагітних, породіль та гінекологічних хворих. Подальша підготовка зі спеціальності проходить в інтернатурі протягом півтора років за загально встановленою програмою. Упродовж останніх  років на кафедрі навчаються студенти І медичного медико-психологічного та військового факультетів. На кафедрі акушерства-гінекології № 1 продовжують проходити підготовку викладачі з інших вищих медичних навчальних закладів України на ФПК. За цей час була виконана докторська дисертація В.О. Товстановською (1993), яка присвячена синдрому затримки розвитку плода (СЗРП). У докторській дисертації А.Я. Сінчука (1996) було доведено, що залежно від тяжкості захворювання у вагітних спостерігається зниження мікроелементів (заліза, цинку, марганцю та кобальту) на тлі підвищення міді в крові матері, плода та плаценти.

При цьому наступає порушення функції фето-плацентарного комплексу. Було доведено також, що анемія, яка проявляється при вагітності, має нерідко значну небезпеку в пологах і може призвести до розвитку ДВС-синдрому. Авторами був розроблений та впроваджений метод експрес-діагностики фаз ДВС-синдрому. Слід зауважити, що Б.М. Венцківський був науковим консультантом докторських дисертацій не тільки співробітників кафедри, а й виконавців наукових робіт з інших навчальних закладів, що свідчить про його авторитет як наукового керівника.

На кафедрі розроблена та втілена система комп’ютерної діагностики стану плода, патології скоротливої діяльності матки в пологах та прогнозування їх для матері і дитини. Захищена докторська дисертація В.П. Лакатоша. У своїх пріоритетних клініко-кольпоцитоморфологічних, ультраструктурних, молекулярно-біологічних та імунологічних дослідженнях автором визначено причетність до розвитку передраку та раку шийки матки вірусу папіломи. Встановлені основні патогенетичні механізми, які призводять до формування імунодефіцити їх станів при папіломовірусних ураженнях шийки матки.

Результати наукових досліджень широко відображені у видавничій та винахідницькій діяльності кафедри, висвітлені в доповідях на з’їздах, пленумах і конференціях та в більшості реалізовані на практиці. За останні 5 років видано 3 підручники. Крім того, видано 11 методичних рекомендацій і 6 інформаційних листів, опубліковано 70 наукових статей в журналах та понад 200 робіт у збірниках.

Сьогодні на кафедрі акушерства-гінекології № 1 працює згуртований колектив, який однаковою мірою вдосконалює свою майстерність як в професіональній галузі акушерства та гінекології, так з відповідальністю ставиться до навчальної роботи та виконання наукових досліджень.