Кафедра комунальної гігієни та екології людини з курсом вікової гігієни

Історія кафедри

Початок  ХХІ століття є знаменним в історії розвитку гігієни та епідеміології в Україні, зокрема  в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця в 2025 р. відзначатиметься 95-річчя створення санітарно-гігієнічного факультету. Саме в цей період минає 90 років від дня заснування в столичному  медичному закладі вищої освіти окремої самостійної кафедри комунальної гігієни.

 

Костянтин Ерастович Добровольський

(11.05.1867-13.12.1946)

 

Отже, в 1935 р. була утворена кафедра комунальної гігієни як самостійний підрозділ в Київському медичному інституті (КМІ) шляхом об’єднання доцентур санітарної гідротехніки, геології і метеорології, опалення та вентиляції, будівельної техніки, житлово-комунальної санітарії, які з 1930 р. функціонували у межах кафедри загальної гігієни медінституту.

У той період, в 30-х роках для забезпечення більш ґрунтовної освіти з медико-профілактичних дисциплін на санітарно-гігієнічному факультеті КМІ крім кафедри комунальної гігієни створили також самостійні профільні кафедри: епідеміології в 1932 р., шкільної гігієни та гігієни харчування в 1935 р.

 

Субботін Віктор Андрійович

(01.03.1844-17.09.1898)

Передісторія цих визначних подій розпочинається з 1871 р., коли на медичному факультеті Імператорського університету Святого Володимира (далі – Київський університет) однією з перших у Росії була створена кафедра гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики, яку з часу заснування до 1893 р. очолював професор Віктор Андрійович Субботін, один із піонерів гігієнічної науки та викладачів гігієни в Україні та один із засновників російського Товариства охорони народного здоров’я.

Народився майбутній вчений у місті Прилуки Чернігівської губернії. У 1867 р. закінчив медичний факультет Київського університету і його залишили на факультеті для підготовки до наукової діяльності.

 

У 1869 р. захистив дисертацію на тему «Материалы для физиологии жировой ткани»: Киев, 1869), отримав науковий ступінь доктора медицини і звання приват-доцента по кафедрі гігієни. Потім два роки (1869-1871) перебував у закордонному відрядженні (значну частину часу – в Німеччині, у першому в Європі Інституті гігієни в Мюнхені, заснованого Максом Йозефом Петтенкофером (німецький натураліст, хімік і лікар-гігієніст; президент Баварської академії наук з 1890 року), де проходив підготовку до професорського звання.

 

Макс фон Петтенкофер

(3.12.1818-10.02.1901)

 

Повернувшись до Києва, Віктор Андрійович організував кафедру гігієни в Київському університеті, яку очолював понад 20 років (з 1871 р.). Ініціював створення в 1875 р. у м. Києві міської санітарної комісії. Був автором першого підручника з гігієни (1880 р.) і понад 50 наукових праць з  питань фізіології харчування, фізіології та гігієни праці, загальної та комунальної гігієни, медичної географії. Наукові праці В.А. Субботіна в основному присвячені питанням загальної та комунальної гігієни, в першу чергу гігієни лікарень, санітарної охорони водоймищ, зокрема від забруднення стічними водами підприємств цукрової промисловості.

На кафедрі значну педагогічну та науково-дослідницьку роботу, активну громадську медико-профілактичну діяльність проводили її завідувачі, знані гігієністи – проф. В.Д. Орлов (1893-1914), проф. К.Е. Добровольський (1914-1922), проф. О.В. Корчак-Чепурківський (1922-1923), проф. В.В.Удовенко (1923-1929), доц. Ф.А. Баштан (1930-1932).

У 20-х роках за часів керівництва завідувача кафедри загальної гігієни проф. В.В. Удовенка, в зв’язку з подальшим диференціюванням гігієнічної дисципліни відбулося відокремлення самостійних спеціалізованих кафедр гігієнічного профілю: у 1923 р. була утворена кафедра соціальної гігієни, з якої виокремилася кафедра професійної гігієни.

Диференціація гігієни, державний характер профілактичної медицини, розширення сфери її діяльності та в зв’язку з цим необхідність розширення підготовки санітарних лікарів та лікарів-епідемілогів стали передумовою для створення окремого факультету для підготовки лікарів-профілактиків: у 1930 р. у КМІ, нарівні з лікувально-профілактичним і факультетом охорони материнства й дитинства, було створено санітарно-гігієнічний факультет.

Зазначені події у житті КМІ відбувалися на тлі прийняття суттєвих державних рішень щодо удосконалення медико-профілактичної діяльності. Декретом про санітарні органи республіки в 1922 р. законодавчо були закріплені основні положення про санітарну службу, її права та обов’язки. В Народних комісаріатах охорони здоров’я Української РСР були організовані санітарно-протиепідемічні відділи, проводився пошук оптимальної структури та форм діяльності установ санітарно-епідеміологічної служби. Першим завідуючим таким відділом в Україні (1920 – 1922) був відомий гігієніст В. Г. Соболєв, який у подальшому проводив широку науково-організаційну та викладацьку роботу з гігієни, зокрема в Харкові.

З 1922 р. начальником санепідвідділу Наркомздоров’я УРСР був призначений О.М. Марзєєв, який залучив до роботи у вказаному відділі найбільш досвідчених і прогресивних земських санітарних лікарів М.Ю. Бродського, М.В. Євменьєва, О.І. Пижева, С.А. Томиліна, Л.Д. Ульянова та інших. З цього часу регулярно скликалися українські санітарні ради, в роботі яких спочатку брали участь усі санітарні лікарі, а згодом із зростанням санітарної організації – їх представники.

Понад 10 років, до переведення в 1934 р. Наркомздоров’я УРСР (нині Міністерство охорони здоров’я України) до Києва, О. М. Марзєєв керував санітарно-протиепідемічною службою в Україні. Не було жодного значного санітарного законодавчого акта, у підготовці якого він не приймав би участі. Зокрема, в 1922 р. на з’їзді санітарних лікарів України саме О.М. Марзєєв висунув ідею організації на місцях санітарно-епідеміологічних станцій (СЕС), як основної ланки санітарно-епідеміологічної служби. Перша СЕС була створена в 1922 р. у Гомелі. За п’ять років у 1927 р. перша СЕС з’явилася в УРСР, а згодом на всій території колишнього СРСР були створені районні, міські та обласні СЕС. Останні, на жаль припинили свою діяльність в Україні з 2017 р., а її основні функції перебрала на себе новостворена структура – Держпродспоживслужба (Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів).

Основним змістом роботи санітарно-епідеміологічної служби в 20-ті та 30-ті роки була ліквідація негативних (тяжких) санітарних наслідків громадянської війни, розробка і впровадження рекомендацій щодо будівництва і реконструкції населених місць, вивчення і оздоровлення умов побуту та праці робітників металургійної, гірничо-добувної та інших галузей промисловості, санітарний нагляд за будівництвом і експлуатацією водопровідних і каналізаційних споруд, очисткою, якістю атмосферного повітря тощо. Велика увага приділялася підвищенню гігієнічної освіченості населення, створенню санітарного активу.

Залучення санітарних лікарів до вирішення практично усіх принципових питань з проектування, реконструкції та будівництва населених місць, промислових підприємств, навчальних закладів, організації громадського харчування, оптимізації умов праці та побуту стало звичайною нормою діяльності державних підприємств і установ.

У зв’язку з великим обсягом промислового і громадського будівництва для забезпечення запобіжного санітарного нагляду у 1933 р. була створена Всесоюзна державна санітарна інспекція (ВДСІ). Таким чином, у 30-ті роки сформувалася добре продумана і чітко організована система державного санітарного нагляду, що функціонувала на науковій основі і мала реальні права. В ній почали працювати спеціально підготовлені на санітарно-гігієнічних факультетах медичних вузів лікарі-гігієністи та епідеміологи.

У 1930 р. в КМІ для проведення роботи з організації санітарно-гігієнічного факультету був утворений організаційний комітет під головуванням проф. С.І. Радченка. До його складу увійшли С.С. Познанський, М.П. Нещадименко, С.Н. Ручковський, О.В. Корчак-Чепурківський та інші. Першим деканом факультету було призначено доцента С.С. Познанського, згодом (1936-1941) завідувача кафедри комунальної гігієни. Термін навчання на санітарно-гігієнічних факультетах спочатку був визначений у 4 роки з планом прийому на перший курс КМІ в 1930 р. 100 осіб.

Згідно з Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР від 3 вересня 1934 р. на всіх санітарно-гігієнічнічних факультетах з підготовки санітарних лікарів, бактеріологів-епідеміологів і лікарів харчової санітарії встановлювався п’ятирічний термін навчання з початком спеціалізації на останньому курсі. Перше десятиліття функціонування санітарно-гігієнічного факультету КМІ було роками організаційного, навчально-методичного та наукового становлення профільних кафедр. З метою підготовки висококваліфікованих кадрів санітарно-епідемічної служби розроблялися перші програми і навчальні плани, створювалися і облаштовувалися навчальні кабінети та лабораторії, формувалися педагогічні колективи кафедр.

До викладання на факультеті широко залучалися практичні санітарні лікарі. Оскільки в довоєнні роки у програмі значну питому вагу займали основи санітарної техніки, будівельної справи та технічних аспектів охорони праці, то до читання лекцій і проведення практичних занять запрошувалися відповідні фахівці-інженери. Обов’язковим елементом навчального процесу поступово ставали практичні заняття з використанням об’єктивних методів інструментально-лабораторних досліджень об’єктів навколишнього середовища. Водночас розроблялися і зміцнювалися форми взаємозв’язку профільних кафедр з СЕС як навчальною базою факультету, оскільки такий зв’язок був визнаний одним з найважливіших чинників єднання науки, практики та навчального процесу в підготовці спеціалістів у галузі гігієни та епідеміології, що повністю підтвердилося в майбутньому. Лише в довоєнні роки факультет підготував країні близько 570 висококваліфікованих санітарних лікарів та лікарів-епідеміологів.

У 1930-1932 рр. кафедру загальної гігієни у Київському медичному інституті очолював Федір Андрійович Баштан. Він організував на кафедрі для потреб санітарно-гігієнічного факультету доцентські курси на умовах погодиної оплати праці. Починаючи з 1930 р., курс санітарної гідротехніки вів професор, інженер В.К. Красніцький. З 1931 по 1936 р. курс з геології, гідрології і гідрометеорології читав професор С.К. Комарницький, а інженер, доцент М.І. Квятківський – курс основ теплопостачання, опалення та вентиляції житлових будинків.

Професор Ф.О. Баштан
(1894 – 1966)

Сам Федір Андрійович у 1931 р. вперше в КМІ прочитав самостійний курс комунальної гігієни для тих студентів лікувально-профілактичного факультету, які в останній рік навчання проходили спеціалізацію з санітарно-гігієнічного фаху (так званий санітарний ухил). Рішення про введення такої спеціалізції в 1922 р. було прийнято загальноукраїнською конференцією з медичної освіти. Серед перших студентів-випускників, які спеціалізувалися по санітарно-гігієнічній справі та які прослухали курс лекцій з комунальної гігієни були Рафаїл Давидович Габович, Гайк Хачатурович Шахбазян, Іван Петрович Барченко – відомі у майбутньому вчені-гігієністи (Р.Д. Габович очолював кафедру комунальної гігієни, потім загальної гігієни, Г.Х. Шахбазян – кафедру гігієни праці, І.П. Барченко – кафедру гігієни харчування в КМІ).

Саме з першого самостійного курсу, що прочитав Ф.О. Баштан у 1931 р., відлічує свій вік кафедра комунальної гігієни КМІ. З 1933 по 1941 рік Федір Андрійович працював завідуючим відділом гігієни ґрунтів Всесоюзного науково-дослідного інституту комунальної гігієни в Москві. Він займався гігієнічною оцінкою твердих і рідких відходів, ґрунту. Брав активну участь в обґрунтуванні гігієнічних вимог до приміщення новобудови Верховної Ради. У цей період виходять друком понад 25 його публікацій. З 1941 по 1946 рік завідував кафедрою гігієни в Сталінабаді, де продовжував займатися питаннями комунальної гігієни, а з 1946 р. вчений очолив кафедру гігієни Чернівецького медінституту.

Кафедра, діючи з 1935 р. самостійно у складі санітарно-гігієнічного факультету, неодноразово (з об’єктивних причин) змінювала назви:

  • «Загальної та комунальної гігієни» (наказ № 22 від 22.02.1985 р.);
  • «Комунальної і радіаційної гігієни»  (наказ № 247 від 20.11.1987 р.);
  • «Загальної та комунальної гігієни (екології людини)» (наказ № 696-Л від 18.08.1994 р.) у зв’язку з реорганізацією КМІ в Український Державний медичний університет імені О.О. Богомольця відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.07.1992 р. № 377);
  • «Комунальної гігієни та екології людини» (наказ № 183 від 20.11.1995 р.);
  • «Комунальної гігієни та екології людини з секцією гігієни дітей та підлітків» (наказ « 276 від 25.06.2008 р.);
  • «Гігієни та екології № 3» (наказ № 151 від 15.03.2017 р.) і кафедра була підпорядкована факультету підготовки лікарів для збройних сил України (ФПЛЗСУ) НМУ імені О.О. Богомольця.
  • «Комунальної гігієни та екології людини з курсом вікової гігієни» (наказ № 636 від 27.0.2023 р.) у складі «Навчально-наукового інституту громадського здоров’я та профілактичної медицини» НМУ імені О.О. Богомольця, у зв’язку з реорганізацією в цей Інститут медичного факультету № 4.

 

М.В. Євменьєв
(1881 – 1973)

Першим завідувачем кафедри комунальної гігієни (1935-1936) був обраний доцент Микола Васильович Євменьєв, у минулому земський санітарний лікар. У 20-ті роки ХХ ст. працював у санітарно-епідеміологічному відділі Наркомздоров’я під орудою О.М. Марзеєва. З Києва М.В. Євменьєв переїхав, за сімейними обставинами, до Дніпропетровська (наразі місто Дніпро). У 1940-1941 н.р. у Дніпропетровському медичному інституті (тепер Дніпропетровському державному медичному університеті) була заснована кафедра комунальної гігієни. Відтоді й до 1952 р.  він був її завідувачем.

 

 

Кафедрі було виділено окреме приміщення площею 24 м2 в Київському університеті.  

Національний університет ім. Т.Г. Шевченка, головний корпус

 

 

Національний музей історії медицини

(колишній «Анатомікум» КМІ, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 37) – сучасний вигляд

 

Новий навчальний 1937-1938 рік кафедра розпочала на новій базі в приміщенні колишнього «Анатомікуму» на вул. Леніна, 37 (тепер вул. Б. Хмельницького), де й до сьогодні функціонує Музей історії медицини.

 

Кафедрі в «Анатомікуму» було виділено два окремих приміщення, у яких вона проводила навчально-методичну і наукову роботу до 1941 р.

 

 

С.С.Познанський
(1894 – 1983)

Завідувачем кафедри тоді було обрано відомого гігієніста – доцента С.С. Познанського, першого декана санітарно-гігієнічного факультету КМІ. Завідувач кафедри читав курс лекцій з комунальної гігієни для студентів. Практичні та семінарські заняття викладачі кафедри проводили як у навчальних лабораторіях, так і безпосередньо на об’єктах. Під керівництвом С.С. Познанського на кафедрі розгорталися наукові дослідження, особливістю яких був тісний зв’язок із запитами практичної охорони здоров’я. Зміцнювався взаємозв’язок профільних кафедр з СЕС як навчальною базою факультету. Це був період наукового становлення кафедри, пошуку шляхів та напрямків її наукових інтересів. Викладачі і співробітники кафедри, студенти-гуртківці вивчали в експедиційних умовах якість питної води та стічних вод, визначали рівні забруднення атмосферного повітря тощо. У цей період колективом кафедри було виконано низку науково-дослідницьких робіт, зокрема на теми: «Санітарна характеристика і вимоги до очищення стічних вод санітарних пропускників», «Забруднення атмосферного повітря м. Києва за даними снігових проб», «Підземне зрошування як метод очищення стічних вод окремо розташованих будинків», «Вуличний шум у м. Києві і його значення при проектуванні шкільних будівель».

У цілому в довоєнний період наукова діяльність кафедри комунальної гігієни характеризувалася прагненням охопити питання, які постали внаслідок розвитку промисловості та сільського господарства і стосувалися благоустрою міст, робітничих селищ, сільських поселень.

Розглядаючи діяльність кафедри у другій половині ХХ століття, можна виділити чотири періоди її розвитку, обумовлені приходом на кафедру її нових керівників – видатних гігієністів сучасності, які визначали напрямок як педагогічних пошуків, так і наукових досліджень усього колективу.
Перший, повоєнний, період діяльності кафедри щільно пов’язаний з ім’ям заслуженого діяча науки, дійсного члена АМН СРСР Олександра Микитовича Марзеєва (1883-1956).

Після визволення м. Києва від німецької окупації медичний інститут реевакуювався. В КМІ відновилася діяльність санітарно-гігієнічного факультету, його кафедр. У 1944 р. на посаду завідувача кафедри комунальної гігієни був обраний заслужений діяч науки, дійсний член АМН СРСР О.М. Марзєєв, який водночас очолював НДІ загальної і комунальної гігієни та кафедру комунальної гігієни Інституту удосконалення лікарів у Києві. Керував він кафедрою до кінця свого життя. Поруч із Марзеєвим О.М. на кафедрі працювали доцент Іздебський А.М., асистенти Крижанівська М.В. (згодом д. мед. наук, професор­), Ігнатьева Т.К., Березівська Г.М., Гургенова Н.М., старший лаборант-хімік Дідківська Л.В., аспіранти Дудник   М.П., Богомолов Ф.І., Курінний І.Л. До проведення практичних занять на умовах погодинної оплати праці залучалася канд. мед. наук Малежик П.В. – завідувач лабораторії водопостачання НДІ загальної та комунальної гігієни.

 

Олександр Микитович Марзєєв

(1883–1956)

Народився Олександр Микитович у Нижньому Новгороді. У 1899 р. закінчив Московський вчительський інститут, у 1911 р. – медичний факультет Московського університету, де, будучи студентом останнього курсу, брав участь у боротьбі з епідемією холери на Донбасі. Відтоді все життя присвятив боротьбі з епідеміями, справі санітарного оздоровлення країни. Протягом 47 років працював в Україні, з них 20 – у Харкові. Спочатку працював земським санітарним лікарем Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. Під час Першої світової війни (1914–1918) пройшов шлях від військового лікаря до головного санітарного лікаря Румунського фронту.

 

Після демобілізації повернувся на санітарну роботу до Маріуполя. У 1922 р. він заснував журнал «Профилактическая медицина», який користувався великим попитом у санітарних лікарів.

 

Згодом розпочалася його педагогічна діяльність у вищих навчальних медичних закладах країни. З 1931 р. О.М. Марзєєв очолив створений за його ініціативи в Харкові Український НДІ комунальної гігієни та водночас кафедру гігієни Українського інституту удосконалення лікарів і кафедру комунальної гігієни Харківського медінституту. Обидві кафедри він очолював до 1941 р.

О.М. Марзєєв з колективом кафедри, 1955 р.

 

Після другої світової війни НДІ комунальної гігієни було переведено до Києва. Олександр Микитович очолював колектив цього інституту з часу заснування і до останнього дня свого життя. Він помер 2 лютого 1956 р. Похований у Києві на Лук’янівському кладовищі.

Після смерті академіка О.М. Марзєєва Українському НДІ загальної та комунальної гігієни було присвоєно його ім’я (був перейменований в ДУ “Інститут гігієни та медичної екології імені О.М. Марзєєва НАМН України», тепер – ДУ “Інститут громадського здоров’я імені О.М. Марзєєва НАМН України»).

 

     Вочевидь умови роботи кафедри в перші повоєнні роки були складними. Площа приміщень (близько 100 м2) трикімнатної квартири на третьому поверсі у триповерховому житловому будинку на вул. Чкалова, 65 (тепер О. Гончара, 65), де розташовувалася кафедра, була недостатньою. Не дивлячись на скрутне становище, кафедра працювала, оснащувалась новим обладнанням, приладами. У повному обсязі, передбаченому навчальним планом, читалися лекції, проводилися лабораторні та практичні заняття, здійснювалися виходи на об’єкти.

Житловий будинок у м. Києві за адресою О.Гончара, 65

 

Оскільки не вистачало підручників, О.М. Марзєєв з повною віддачею сил працював над створенням підручника з комунальної гігієни. У його написанні брали участь професори С.С. Англіцький, М.М. Данціг, В.М. Жаботинський, В.М. Майданський. Цей перший підручник «Коммунальная гигиена» для студентів санітарно-гігієнічних факультетів медичних інститутів, створений О.М. Марзєєвим, вийшов друком у Москві у 1951 р. Згодом його було перекладено польською та китайською мовами. Після тяжкої операції, незадовго до своєї смерті О.М. Марзєєв підготував до друку рукопис другого видання підручника «Коммунальная гигиена», а також власні спогади про діяльність санітарним лікарем, які вийшли друком у 1965 р. під назвою «Записки санитарного врача». Підручник «Коммунальная гигиена» витримав чотири перевидання (1951, 1968, 1971, 1979) і став настільною книгою не лише для студентів медичних інститутів, а й практичних санітарних лікарів.

О.М. Марзєєв був обраний членом правління Спілки архітекторів України, першим головою Українського наукового товариства гігієністів. Але незалежно від посад він вважав і називав себе санітарним лікарем, мав великий авторитет як серед лікарів-гігієністів та епідеміологів, так і серед інженерів та архітекторів.

У зв’язку з нагальними потребами ліквідації наслідків війни, відновлення зруйнованих міст, сіл, об’єктів промисловості та сільського господарства, а також з огляду на перспективні плани розвитку економіки, народного господарства, культури, освоєння нових територій колектив кафедри під керівництвом О.М. Марзєєва працював над виконанням НДР: «Руйнування міст України в період війни та окупації та гігієнічні умови їх відновлення» і «Руйнування сільських населених пунктів в Україні в період війни та окупації і гігієнічні основи їх відновлення». Наукові дослідження були присвячені гігієнічній оцінці житлових умов населення Києва, вивченню ефективності малих квартальних печей для спалювання сміття, обґрунтуванню зони санітарної охорони курорту Ворзель. Перелік 186 праць О.М. Марзєєва засвідчує різнобічну діяльність і надзвичайно різноманітні наукові інтереси вченого.

 

Денис Миколайович Калюжний

(1900-1976)

Другий період у діяльності кафедри комунальної гігієни КМІ розпочинається в 1956 р., коли після смерті акад. О.М. Марзєєва її очолив   його учень – член-кореспондент АМН СРСР, заслужений діяч науки УРСР, професор Денис Миколайович Калюжний.

Закінчивши у 1926 р. Харківський медичний інститут, Д.М. Калюжний з 1932 р. працював в Українському НДІ комунальної гігієни під керівництвом О.М. Марзєєва. Під час Другої світової війни  був призначений начальником санітарно-епідеміологічної лабораторії 1-го Українського фронту.

З 1946 р. працював у Києві спочатку заступником директора з науки (1946 – 1956), а згодом директором (1956-1971) НДІ загальної та комунальної гігієни ім. О.М. Марзєєва і водночас завідувачем кафедр комунальної гігієни Київського державного інституту удосконалення лікарів (1946-1956 і 1965-1970) і медичного інституту (1956-1960). У штаті кафедри разом з Д. М. Калюжним працювали асистенти Крижанівська М.В., Ігнатьєва Т.В., Курінний І.Л. та два лаборанти. Тематика наукових досліджень кафедри у цей час була присвячена переважно вивченню впливу металургійних заводів і підприємств хімічної промисловості на стан атмосферного повітря населених пунктів і здоров’я населення.

Під керівництвом Д. М. Калюжного асистенти Крижанівська М.В., Ігнатьєва Т.В виконували НДР «Наукове обгрунтування санітарно-захисних зон для підприємств будівельної індустрії». На основі цих досліджень асфальтно-толевий завод було винесено з житлової зони у м. Києві. Цій тематиці була присвячена наукова робота асистента І.Л. Курінного. Він народився 20 вересня 1928 р. у селі Каменоватка Шполянського району Черкаської області, закінчив з відзнакою санітарно-гігієнічний факультет Київського медичного інституту у 1955 р. і вступив до  аспірантури на кафедру комунальної гігієни. Під керівництвом проф. Д.Н. Калюжного в 1964 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «До гігієнічного обгрунтування санітарно-захисних зон для ртутних заводів і шляхи оздоровлення атмосферного повітря в районі їх розміщення». Після захисту дистертації став асистентом, а з 1973 р. доцентом кафедри. За 50 років творчої діяльності Іван Лаврентійович опублікував більше 60 наукових праць, які були присвячені санітарній охороні атмосферного повітря та жилих приміщень від забруднення їх ртуттю, озонуванню водопровідної води, удосконаленню вищої медичної освіти та навчально-виховної роботи студентів.  З вересня 2008 р. Іван Лаврентійович Курінний завершив діяльність на кафедрі у зв’язку з виходом на пенсію. Помер 5 серпня 2012 р., похований на Берковецькому кладовищі м. Києва.

Д. М. Калюжний опублікував загалом понад 200 наукових праць, присвячених санітарній охороні атмосферного повітря, гігієні планування і благоустрою населених місць, гігієнічним питанням польового розміщення військ. У своїх роботах він розкрив механізми дії на організм низки забруднювачів повітряного середовища, закономірності поширення їх навкруги металургійних підприємств, вплив на здоров’я населення. Ці роботи стали підґрунтям санітарної класифікації промислових підприємств і наукового обґрунтування розмірів санітарно-захисних зон. Продовжуючи дослідження свого вчителя О.М. Марзеєва з проблем гігієни села, Д. М. Калюжний зробив значний внесок в гігієнічне обґрунтування прогнозів розвитку, благоустрою і забудови сільських населених пунктів України, зонування їх території з урахуванням забруднення навколишнього середовища тощо.

Отже, якщо в довоєнні і перші повоєнні роки головним об’єктом наукового вивчення і практичної діяльності фахівців у галузі комунальної гігієни були переважно санітарно-технічні аспекти охорони здоров’я (санітарно-технічні заходи з оздоровлення атмосферного повітря, охорони поверхневих водойм, благоустрою населених місць і окремо розташованих об’єктів), то в умовах науково-технічного прогресу актуальнішим стало вивчення та гігієнічне регламентування впливу на здоров’я населення окремих чинників навколишнього середовища та їх комплексу. Виробництво і все зростаюче використання нових хімічних засобів захисту рослин у сільському господарстві, хімічних сполук у промисловості, будівництві, побуті зумовили необхідність вивчення закономірностей міграції цих речовин у біосфері, виявлення особливостей як загальнотоксичної дії зазначених чинників, так і віддалених наслідків їхнього впливу на людину: канцерогенного, мутагенного, тератогенного, ембріотоксичного, алергенного тощо.

Актуальною стала проблема гігієнічного нормування вмісту хімічних речовин в атмосферному повітрі, ґрунті, воді, повітрі житлових приміщень. Об’єктом гігієнічних досліджень стали також фізичні чинники навколишнього середовища: електромагнітне випромінювання, шумо-вібраційні впливи, погодно-кліматичні умови.

Значне поширення і соціальне значення серцево-судинних, онкологічних та інших захворювань неінфекційної природи зумовило потребу виявлення і гігієнічного вивчення усіх екзогенних чинників ризику їх виникнення та загострення їхнього перебігу. Творче співробітництво фахівців з комунальної гігієни і онкологів дозволило одержати нові дані відносно джерел і наслідків забруднення атмосферного повітря та інших об’єктів довкілля хімічними канцерогенами, зокрема, поліциклічними ароматичними вуглеводнями, узагальнити принципи регламентації їх вмісту у повітрі, грунті, воді.

На підставі нових наукових підходів і в тісному зв’язку із потребами практичної охорони здоров’я активізувалося вивчення питань з проектування та експлуатації лікувально-профілактичних установ, регламентації параметрів мікроклімату та повітряного середовища громадських і житлових приміщень, удосконалення методів очистки стічних вод при різному рівні благоустрою об’єктів. Велику увагу вчені-гігієністи, у тому числі й науково-педагогічні працівники кафедри приділяли проблемам гігієни села, а саме умовам праці, побуту, відпочинку і оздоровлення робітників сільського господарства, гігієнічному регламентуванню використання хімічних засобів захисту рослин. Проводилися дослідження, пов’язані з освоєнням космічного простору, створенням територіально-промислових комплексів, впровадженням новітніх технологій. Здійснювалося вивчення мікроелементного складу води та грунту, використання ультрафіолетового випромінювання з профілактичною метою.

З 1960 р. Д.М. Калюжний працює на посаді директора науково-дослідного інституту (НДІ) загальної та комунальної гігієни імені О.М. Марзеєва АМН України, а на посаду завідувача кафедри комунальної гігієни обирається доктор медичних наук, професор Габович Рафаїл Давидович.

 

Третій період у діяльності кафедри розпочинається з призначенням у 1960 р. її завідувачем професора Р. Д. Габовича (1902-2002), який на останньому році навчання в КМІ спеціалізувався з санітарно-гігієнічного фаху і прослухав перший курс комунальної гігієни, прочитаний у 1930/1931 н.р. завідувачем кафедри загальної гігієни Ф.А. Баштаном. За часів завідування Р.Д. Габовича (1960-1968) професорсько-викладацький склад і навчально-допоміжний персонал кафедри налічував одинадцять осіб: асистенти Крижанівська М.В., Ігнатьєва Т.К., Курінний І.Л., Ряжев Б.Г., Нікберг І.І.;

 

Рафаїл Давидович Габович

(1900-2003)

 

старші лаборанти Пігіда-Цеглер Н.М., Левянт Е.А., Семенченко З.М.  Професор Р.Д. Габович залучив до роботи на кафедрі перспективних молодих співробітників – асистента, а з 1964 р. доцента Гончарука Є.Г., аспірантів Б.П. Сучкова, К.К. Врочинського, В.І. Ципріяна, Г.П. Степаненка, які в майбутньому стали відомими вченими. Згодом професор В.І. Ципріян очолив кафедру гігієни харчування, а професори Б.П. Сучков і Г.П. Степаненко плідно працювали на кафедрі пропедевтики гігієни, військової та радіаційної гігієни (наразі це кафедра гігієни та екології, яку очолює член-кор. НАМН України, доктор медичних наук, професор Бардов Василь Гаврилович – учень Р.Д. Габовича та Є.Г. Гончарука).

У науковій тематиці кафедри стала провідною експериментальна спрямованість досліджень в галузі гігієни водопостачання, очистки і знезараження стічних вод, вивчення гігієнічного значення мікроелементного складу об’єктів довкілля. Одним з напрямків наукової роботи колективу кафедри були дослідження Р.Д. Габовича з вивчення гігієнічного значення фтору питної води. В умовах експерименту Р.Д. Габович вивчив обмін фтору в організмі і дію води з різними концентраціями фтору на функціональний стан органів і фізіологічних систем, а також на деякі показники реактивності організму. Провів обстеження та описав захворюваність флюорозом і карієсом серед населення України. Вперше описав вогнища епідемічного флюорозу на території України і вказав на взаємозв’язок між концентрацією фтору в питній воді та клінічною картиною флюорозу. Р.Д. Габович склав карти вмісту фтору в підземних водах України, обгрунтував необхідність фторування питної води і профілактичні заходи по попередженню епідемічного флюорозу і карієсу зубів. Під керівництвом професора Р.Д. Габовича співробітники кафедри, її аспіранти та студенти-гуртківці виконали в цей час наукові дослідження з декількох актуальних проблем, а саме: «Гігієнічні питання озонування питної і стічної води», «Гігієнічні проблеми мікроелементів і фторування питної води» тощо.

 

Колектив кафедри комунальної гігієни, 1961 р.

      Р.Д. Габович написав низку монографій, які отримали високу оцінку у вітчизняних і закордоних спеціалістів: «Фтор и его гигиеническое значение» (1957), «Фторирование и обесфторирование питьевой воды» (1968), «Фтор в стоматологии и гигиене» (1969 р., перевидана в США в 1977 р.) «Гигиенические проблемы фторирования питьевой воды» (1978) та інші.

Поряд з цим науково-педагогічними працівниками кафедри були  проведені численні дослідження з гігієни лікарень.

 

Результати цих досліджень викликали резонанс серед науковців-гігієністів. Професор Р.Д. Габович організував і в 1966 р. провів першу всесоюзну конференцію з гігієни лікарень. У результаті роботи конференції були вироблені загальні напрямки та методичні підходи для подальшого вивчення цього питання. Під керівництвом професора Габовича Р.Д. над проблемою «Гігієнічні основи містобудування» плідно працювали доцент Крижанівська М.В., ассистент Ігнатьєва Т.К. До проведення практичних занять з комунальної гігієни залучалися досвічені санітарні лікарі Київської міської СЕС Явдощук В.Х., Кацен Є., Дніпровського річкового водопроводу Дунаєвський В.А., Андрусенко Д.Г. та відомчої лабораторії Київського управління водопровідно-каналізаційного господарства Добрушина С.Й., інспектори відділу комунальної гігієни Головного санепідуправління МОЗ УРСР Кортильов С.П., Дорошенко В.П., Кучерява В.М.

Колектив викладачів кафедри працював над створенням навчальних посібників. Постійно зміцнювалася матеріальна база кафедри. Завдяки зусиллям Р.Д. Габовича (у 1965 р. він був деканом санітарно-гігієнічного факультету) новий 1967-1968 н.р. усі гігієнічні кафедри розпочали на новій базі – у щойно збудованому і введеному в експлуатацію п’ятиповерховому санітарно-гігієнічному корпусі. Для начального процесу і наукових досліджень кафедрам комунальної гігієни і гігієни праці було виділено окремий 5-й поверх.

Кафедрі комунальної гігієни були надано приміщення загальною площею 329 м2, де було оснащено 6 навчальних та 5 наукових лабораторій. Це сприяло покращенню організації як навчального процесу, так і наукових досліджень. У науково-дослідних лабораторіях кафедри були створені діючі експериментальні моделі озонаторного пристрою, моделі місцевих очисних споруд з підземною фільтрацією стічних вод.

Значно розширилася сфера наукових інтересів кафедри і поглибився, збагачений сучасними прийомами, методичний рівень досліджень. Поряд з традиційним набув розвитку ряд нових напрямків наукового пошуку.
Набуті працею знання і досвід професор Р.Д. Габович передавав студентам та своїм учням. Ерудований педагог, визнаний фахівець, він зробив значний внесок в удосконалення викладання гігієнічних дисциплін і підготовку санітарних лікарів. Йому належать низка праць з методики викладання, підручники та навчальні посібники, які отримали високу оцінку серед гігієнічної спільноти та студентства: “Руководство к практическим занятиям по коммунальной гигиене” (1966), підручник “Гигиена” (витримав три видання) та інші. Необхідно відзначити, що підручник “Гигиена” став основним джерелом гігієнічних знань багатьох поколінь студентів, які, зважаючи на його фундаментальність, цінували в ньому легкість мови та доступність матеріалу.

 

Санітарно-гігієнічний корпус НМУ імені О.О. Богомольця, на 5 поверсі  якого розміщена сучасна кафедра гігієни та екології № 3

 

Крім того, професор Р.Д. Габович опублікував низку робіт і підготував до друку кілька підручників для вищих та середніх медичних навчальних закладів. У творчій співпраці з професором І.І. Даценком (Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького) Рафаїл Давидович, вже будучи на заслуженому відпочинку, написав і видав підручник для студентів вищих медичних навчальних закладів  «Основи загальної і тропічної гігієни» (1995), “Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології» (1999), в яких відображені основні розділи профілактичної медицини та враховано специфіку профілактичної діяльності майбутніх лікарів.

Незадовго до смерті Р.Д. Габович написав свою останню працю, автобіографічну книгу «Командировка в лабиринты смерти» ( Львів: «Афіша», 2002), в якій звертається до нового покоління лікарів зі сповіддю про період свого життя у тяжкі роки Другої світової війни. Ці героїчні роки життя великого вченого-гігієніста зі світовим іменем є прикладом виконання лікарського обов’язку в умовах щохвилинної смертельної небезпеки. Помер проф. Р.Д. Габович 14 березня 2002 р. на 93-му році життя, не дочекавшись виходу в світ своєї останньої праці.

Євген Гнатович Гончарук

(1930–2004)

У 1968 р. проф. Р.Д. Габович передав кафедру своєму учневі – молодому професору, доктору медичних наук Євгену Гнатовичу Гончаруку, а сам очолив кафедру загальної гігієни КМІ (1968–1979). Є.Г. Гончарук пройшов не простий, разом з тим прекрасний життєвий шлях. Народився Є.Г. Гончарук 7 січня 1930 р. у Великому Острожку Хмельницького району Вінницької області у багатодітній селянській родині. Середню школу закінчив у 1948 р. в місті Бердичеві на Житомирщині. Одержавши атестат зрілості, він цього ж року вступив на перший курс санітарно-гігієнічного факультету КМІ.

Євген Гнатович закінчив інститут з відзнакою і рекомендацією Вченої ради на наукову роботу в 1954 р. Навчався в аспірантурі на кафедрі загальної гігієни КМІ, де під керівництвом завідувача кафедри проф. Баранніка П.І. достроково підготував кандидатську дисертацію з теми «К вопросу гигиеничской оценки очистки сточных вод на полях подземного орошения (фильтрации)».

З 1 липня 1957 р. Є.Г. Гончарук за направленням МОЗ УРСР розпочав трудову діяльність в Тернопільському медичному інституті на посаді асистента кафедри гігієни, де протягом першого року очолював кафедру.

Після захисту в квітні 1961 р. кандидатської дисертації Є.Г. Гончарук, на запрошення проф. Габовича Р.Д., повертається до Києва та з 14 вересня 1961 р. обирається на посаду асистента кафедри комунальної гігієни Київського медінституту. Вся подальша діяльність Євгена Гнатовича пов’язана з аlma mater. З 1961 по 1964 р. він – асистент, з 1964 по 1968 р. доцент, з 1968 по 2004 р. Є.Г. Гончарук  – завідувач кафедри комунальної гігієни.

У 1979 р. його призначають деканом санітарно-гігієнічного факультету, який він очолював протягом 11 років до 1979 р.

У 1984 р. проф. Є.Г. Гончарука обрали член-кореспондентом АМН СРСР і цього ж року призначили ректором Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця. У 1988 р. його обрали дійсним членом АМН СРСР. З 1991 р. він  – академік Російської академії медичних наук. За плідну наукову і педагогічну діяльність Є.Г. Гончарука обирають академіком НАН України (1992), академіком АПН України (1992), академіком АМН України (1993). Згодом він – академік Міжнародної академії наук вищої школи (1995), академік академії природничих наук загальноросійського об’єднання вчених (1995), академік Польської академії медицини (1997), академік Всесвітньої академії медицини Альберта Швейцера (1999). Є.Г  Гончарук двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997, 2002), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1990).

 

Вручення дипломів випускникам санітарно-гігієнічного факультету, 1971 р.

 

Зліва направо проф. Савицький І.В., доц. Глущенко А.Г., проф. Гончарук Є.Г., доц. Макаренко І.М., доц. Гашинський В.В., листопад 1973 р.

 

Академік НАН і АМН України Є.Г. Гончарук очолював НМУ імені О.О. Богомольця близько 20 років (до липня 2003 р.). З 16 липня 2003 по 19 квітня 2004 р. він – перший почесний ректор і завідувач кафедри комунальної гігієни та екології людини НМУ. Помер академік Є.Г. Гончарук 19 квітня 2004 р. на 75 році життя. Поховано вченого на Байковому цвинтарі в м. Києві.

Саме завдяки ініціативі та активній участі ректора Є.Г. Гончарука Київський медичний інститут у 1992 р. був реорганізований в Український державний медичний університет, а згодом, у 1995 р., він другим в Україні після Університету імені Тараса Шевченка отримав статус національного і став Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця.

За активного сприяння ректора Є.Г. Гончарука в НМУ було створено низку нових факультетів, 15 кафедр, науково-дослідний гігієнічний центр, тепер Інститут гігієни та екології. Інститут гігієни та екології очолив учень академіка Є.Г. Гончарука, д. мед. н., професор, член-кореспондент НАМН України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки України Василь Гаврилович Бардов, завідувач кафедри гігієни та екології НМУ. Сьогодні цей інститут очолює теж учень Є.Г. Гончарука та В.Г. Бардова, д.мед.н., професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки України, академік Національної академії науки вищої освіти України, професор Сергій Тихонович Омельчук.

У період завідування професора Євгена Гнатовича Гончарука наукова тематика кафедри концентрувалася на двох основних напрямках:

1) санітарний благоустрій сільських населених пунктів і окремо розташованих об’єктів; 2) розробка теоретичних основ, методології і принципової схеми нормування екзогенних хімічних речовин у грунті.

Експериментальний напрямок у педагогічній діяльності та науковій тематиці кафедри став провідним. Зростав і штат кафедри. На кафедрі, разом з Євгеном Гнатовичем, працювали доценти Курінний І.Л., Рахов Г.М., асистенти Ципріян В.І., Прокопов В.О., Кармазін В.Є., Федоренко З.П., аспірант Шуляк Е.В., старший лаборант хімік Семенченко З.М., п’ять препараторів. Відбувалася зміна поколінь: на кафедру прийшли нові співробітники  –  асистенти Дерев’янко Я.Я., Волошин В.О., Гаркавий С.І., Геєць В.І., аспіранти Авраменко Л.М., Спасов О.С. (з Болгарії), наукові співробітники Салата О.В., Ніконьонок В.О., Шостак Л.Б., старші лаборанти Савіна Р.В., Журба Т.В., Ценілова С.О., Орлова Т.І. та інші. Багато з них тепер працюють у науково-дослідних інститутах, Київській медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, практичній санітарно-епідеміологічній службі (наразі у відділах Держпродспоживслужби, фахівці яких здійснюють контроль за дотриманням санітарного законодавства, також лабораторних центрах МОЗ України).

Наукові дослідження, що виконувалися на кафедрі учнями проф. Є.Г. Гончарука, які підготували та успішно захистили за цей період кандидатські та докторські дисертації (Шуляк Е.В., Дучинський Б.М., Ципріян В.І., Прокопов В.О., Авраменко Л.М., Волошин В.О., Гаркавий С.І., Салата О.В., Федосенко М.Г., Гайдук В.П., Половцев О.П., Музичук Н.Т., Спасов О.С., Боримский В.К., Малашевський В.В., Геєць В.І., Шостак Л.Б., Прокопович О.С., Кузнецов О.В., Ткаченко І.І., Мелєнєвська А.В., Коршун М.М. Філатова І.М. та ін.), були присвячені вирішенню широкого кола практичних питань. Серед них – профілактика гострих кишкових інфекцій і інвазій серед населення шляхом санітарної охорони підземних джерел господарсько-питного водопостачання та малих річок від побутових і промислових стічних вод, очистки і знезаражування стічних вод, у тому числі стічних вод лікувально-профілактичних закладів, санітарної охорони грунту, благоустрою села. Водночас проводилися дослідження з попередження гострих і хронічних отруєнь населення екзогенними хімічними речовинами, які використовуються у сільському господарстві, шляхом наукового обгрунтування величин гранично допустимого вмісту їх у грунті.

Оснащення кафедри поповнювалося новими приладами та медичним обладнанням. У практичні заняття вводилися нові сучасні методи дослідження. Значна увага приділялася викладанню запобіжного санітарного нагляду. Видаються навчальні посібники: курс лекцій «Малая канализация» ч. 1, 2, (1970), «Предупредительный санитарный надзор в гражданском строительстве» (1972), «Основы предупредительного санитарного надзора» (1975), перше загальносоюзне «Руководство к практическим занятиям по коммунальной гигиене», що витримало три видання (Медицина, 1977, 1982, 1990). Співробітниками кафедри створено 15 нових навчальних проектів з усіх розділів комунальної гігієни. За участю завідувача кафедри проф. Є.Г. Гончарука створено і затверджено Загальносоюзну програму з комунальної гігієни для студентів четвертих і шостих курсів санітарно-гігієнічних факультетів медичних інститутів (М., 1976, 1984). Варто зазначити, що саме за останньою програмою вивчають тепер комунальну гігієну студенти вищих медичних навчальних закладів у Росії. На кафедрі видані «Методические указания к проведению первичной специализации по коммунальной гигиене» (К. 1985, 1991 (укр. мовою) та ін.

У 1985-1986 н.р. кафедрі було доручено викладання пропедевтики гігієни для студентів ІІІ курсу медико-профілактичного факультету. Була змінена назва кафедри на «Загальної і комунальної гігієни». Збільшилася площа навчальних кімнат та наукових лабораторій кафедри. В межах 5 поверху санітарно-гігієнічного корпусу було організовано 7 навчальних кімнат, 10 наукових лабораторій. Кафедра оснащається новими сучасними приладами. В колектив прийшли нові співробітники. У штаті кафедри, разом з академіком Є.Г. Гончаруком, працювали доценти І.Л. Курінний, С.І. Гаркавий, старший викладач М.І.Марценюк, асистенти Санова А.Г., Ткаченко І.І., Музичук Н.Т., Коршун М.М., Смагін Г.В. Верповський О. М., Мащенко О.П., аспірант Філатова І.М., 27 наукових співробітників, серед них професор Ліпатова Т.Е., к. біол.н. Третяк Н.П., випускники факультету Прокопович О.С., Голубчиков М.В. та інші, навчально-допоміжний персонал.

Студентам прочитано 7 нових тем лекцій, введено 7 нових практичних занять з методики вивчення здоров’я населення у зв’язку з забрудненням навколишнього середовища з використанням студентами електронно-обчислювальної техніки. З цією ж метою колектив кафедри видав навчальний посібник «Изучение влияния факторов окружающей среды на здоровье населения» (1989). У програму з комунальної гігієни були введені нові практичні заняття з вивчення впливу водного фактору, житлово-побутових умов, забрудненого атмосферного повітря і ґрунту на здоров’я населення.

 

Є. Г. Гончарук на лекції

Згідно з рішенням ректорату у 1987/1988 н.р. колективу кафедри доручається забезпечення викладання курсу радіаційної гігієни для студентів санітарно-гігієнічного факультету. Змінюється назва кафедри на  «Комунальної та радіаційної гігієни» .

Для покращання підготовки студентів з дозиметричного контролю були придбані нові сучасні радіометричні прилади, створюється дозиметрична лабораторія. Колектив кафедри бере участь у виконанні наукової тематики, пов’язаною з проблемою ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС).

У зв’язку з реорганізацією КМІ в Український Державний медичний університет (УДМУ) ім. О.О. Богомольця кафедра була реорганізована на „Загальної та комунальної гігієни (екології людини),  у 1995 р. кафедру перейменовано на «Комунальної гігієни та екології людини» НМУ імені О.О. Богомольця. Колектив кафедри розпочинає викладати комунальну гігієну та екологію людини студентам IV і VI курсів чотирьох медичних факультетів, лікарям-інтернам, а з 2001-2002 н.р. розпочалася робота з субординаторами медико-профілактичного фаху.

Система післядипломної освіти передбачає обов’язкове проходження випускниками медичних вишів однорічної інтернатури з відповідної спеціальності. Кількість годин, передбачених програмою навчальної дисципліни для студентів вищих медичних навчальних закладів ІV рівня акредитації «комунальна гігієна та екологія людини» на вивчення дисципліни під час навчання у виші скорочена до 216 годин протягом ІV та VІ курсів, з яких лише 24 лекційних години, 120 годин практичних занять і 72 години самостійної позааудиторної роботи студента, з обов’язковим складанням семестрового іспиту та державного практично-орієнтованого іспиту з гігієни після VІ курсу. Після отримання диплому й направлення на основне місце роботи в СЕС відповідного рівня управління лікар за спеціальністю «медико-профілактична справа» продовжує навчання в інтернатурі, після закінчення якої отримує сертифікат на право називатися «лікар-спеціаліст».
Понад 50 років на кафедрі проводяться комплексні дослідження із санітарної охорони поверхневих і підземних джерел господарсько-питного водопостачання від хімічних та мікробіологічних забруднень. З цією метою винайдені нові ефективні споруди з очищення й доочищення стічних вод і знешкодження їх мулу, зокрема стічних вод інфекційнних лікарень, складів отрутохімікатів. Запропоновані санітарно-мікробіологічні критерії гігієнічної оцінки допустимої величини забруднення ентеровірусами, коліфагами та лактозопозитивними паличками біологічно очищених стічних вод населених пунктів, які подаються на землеробські поля зрошення для доочищення у ґрунті. Науково обґрунтована гігієнічна ефективність олігодинамічної дії міді, інтенсифікованої низькоградієнтним електричним полем, для знезаражування води. З метою санітарної охорони ґрунту від хімічних забруднювачів (ЕХР) і попередження, тим самим виникнення серед населення гострих і хронічних отруєнь, під керівництвом академіка Є.Г. Гончарука була розроблена теорія, методологія і принципова схема нормування ЕХР у грунті. Розкрито механізм виникнення гострих і хронічних отруєнь серед населення на сільськогосподарських полях, що були оброблені пестицидами, і запропоновано заходи з їх профілактики тощо. Експериментальний напрямок у педагогічній діяльності та науковій тематиці кафедри стає провідним. За редакцією академіка Є.Г. Гончарука в 1995 р. видавництвом «Вища школа» для студентів вищих медичних навчальних закладів видано підручник «Загальна гігієна (пропедевтика гігієни)», який у 1997 р. удостоєно Державної премії України в галузі науки і техніки,  у 2000 р. підручник перевидано російською мовою.

 

Фото 1997 р. під час вручення Державної премії за підручник «Загальна гігієна» (в центрі другий президент України Л.Д. Кучма, президент НАН України Б.Є. Патон, поруч Є.Г. Гончарук, О.П. Яворовський, В.І. Ципріян, Ю.В. Вороненко, В.Г. Бардов. Зліва – С.І. Гаркавий, Г.О. Гончарук (дружина Є.Г. Гончарука), І.І. Нікберг, Г.І. Сидоренко

 

У 2003 р. видавництвом «Здоров’я» за редакцією Є.Г. Гончарука видано українською мовою підручник «Комунальна гігієна» /Є.Г. Гончарук, В.Г. Бардов, С.І. Гаркавий, О.П. Яворовський та ін. (у 2004 р.  підручник відзначено премією НАМН України в галузі профілактичної медицини, а в 2006 р., на запит російськомовних іноземних студентів, підручник «Комунальна гігієна» перевидано російською мовою).

 

Колектив кафедри комунальної гігієни

та екології людини (1 квітня 2004 р.)

 

 

З 21 квітня 2004 р. виконання обов’язків завідувача кафедри покладено на проф. Гаркавого Сергія Івановича, учня академіка НАН і АМН України Є.Г. Гончарука (2006 р. обраний завідувачем кафедри Вченою Радою НМУ імені О.О. Богомольця). Народився 29 березня 1947 р. в селі Виблі Куликівського району Чернігівської області). У 1971 р. закінчив з відзнакою і рекомендацією на наукову роботу Київський медичний інститут (санітарно-гігієнічний факультет). Доктор медичних наук (2003). Лауреат Державної премії в галузі науки і техніки України (1997 р.); Лауреат премії АМН України з профілактичної медицини (2004 р.). Академік Української академії наук і національної академії наук вищої освіти України (2017). Лікар вищої категорії за спеціальністю «комунальна гігієна». Працював головним Державним санітарним лікарем Ставищенського району Київської області (1971-1972), завідувачем відділення гігієни харчування Київської обласної СЕС (1973).

 Гаркавий

Сергій Іванович

Від 1973 р. в КМІ (тепер НМУ імені О.О. Богомольця): асистент (1973-1985), доцент (1985-2004), професор, в.о. зав. кафедри (2004-2006), завідувач кафедри комунальної гігієни та екології людини (з 2006 р.); комунальної гігієни та екології людини з секцією гігієни дітей і підлітків (2008-2017) – у зв’язку з приєднанням до кафедри в якості секції кафедри гігієни дітей та підлітків (наказ № 1277-л від 01.12. 2008 р.); гігієни та екології № 3 (наказ № 151 від 15.03.2017 р. на виконання рішення Вченої Ради НМУ імені О.О. Богомольця від 23 лютого 2017 р., протокол № 9) у складі ФПЛЗСУ НМУ імені О.О. Богомольця; з 01.09.2023 р. кафедри комунальної гігієни та екології людини з курсом вікової гігієни  у складі навчально-наукового інситтуту гроадського здоровґя та профілактичної меди цини у зв’язкау з реорганізацією в останній медичного факультету № 4 НМУ імені О.О. Богомольця. Автор і співавтор понад 300 друкованих праць, серед яких 11 підручників, 6 навчальних  посібників, 3 монографії, 3 книги; 9 винаходів, понад 30 нормативно-методичних документів і типових програм  навчальних дисциплін для студентів вищих медичних навчальних закладів України ІІІ-ІУ рівнів акредитації, що  затверджені МОЗ України. Має вищу кваліфікаційну категорію з комунальної гігієни. Є членом редакційних рад 3-х наукових журналів. Член спеціалізованих вчених рад: Д 26.003.01 НМУ імені О.О. Богомольця та Д 26.604.01 ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О.М. Марзеєва НАМН України». Співголова комісії з гігієнічного нормування хімічних речових у грунті Комітету з питань гігієнічного регламентування МОЗ України; член експертної комісії при головному державному санітарному лікарі України з питань встановлення та зміни розмірів санітарно-захисних зон; проблемної комісії «Гігієна навколишнього середовища» ДУ «ІГЗ ім. О.М. Марзеєва НАМН України». Член Вченої ради НМУ також ФПЛЗСУ; апробаційної ради за спеціальністю „гігієна”, факультетської циклової методичної комісії з гігієнічних дисциплін. Від 1973 р. є головою профбюро санітарно-гігієнічного, згодом медичного факультету № 4 з 1977 р. (нині навчально-наукового інституту громадського здоров’я та профілактичної медицини) та членом профкому співробітників і ради трудового колективу НМУ імені О.О. Богомольця.

 

Колектив кафедри,

2010 р

    У складі об’єднаної в 2008-2009 навчальному році кафедри  працювали 21 науково-педагогічні працівники та навчально-допоміжного персоналу: професор Берзінь В.І., учні академіка Є.Г. Гончарука професор Гаркавий С.І. (зав. кафедри), професор Коршун М.М., доценти Ткаченко І.І., Музичук Н.Т., Філатова І.М., Стасюк Л.А.,  Кучеренко О.С.,., Гаркавий С.С., старший

 

викладач Баранова М.М., асистенти Бевз Р.Т., Горбачевський Р.В., Туманова Т.О., аспіранти, згодом асистенти Бурлака А.І., Кондратюк О.С., Руда Т.В., старший лаборант Горбачевська В.А., інші співробітники.

Колектив кафедри в різні періоди забезпечував викладання навчальних дисциплін «комунальна гігієна» та «гігієна дітей та підлітків» студентам 6-го курсу 4-го медичного факультету, які навчаються за спеціальністю «медико-профілактична справа»; «гігієна та екологія» студентам 3-го та 6-го курсів медичного факультету № 3, які навчаються за спеціальністю «педіатрія», факультету підготовки лікарів для збройних сил України (ФПЛЗСУ), російськомовним іноземним студентам, які навчаються за спеціальністю «лікувальна справа». Вітчизняні та англомовні студенти фармацевтичного факультету (денної та заочної форми навчання) вивчають на кафедрі «основи екології» (І-й курс), «гігієна у фармації», «гігієна та промислова санітарія» (3 курс); «екстремальна медицина» (4 курс). Студенти медичних факультетів, які навчаються за фахом «лікувальна справа» опановують на кафедрі на 2 курсі навчальну дисципліну «домедична допомога в надзвичайних ситуаціях» (вітчизняні студенти медичного факультету № 2) та «медицина надзвичайних ситуацій» (російськомовні іноземні студенти), а на 4 курсі «цивільний захист». Нині ж науково-педагогічні працівники кафедри забезпечують викладання наступних навчальних дисциплін: «Безпека життєдіяльності; основи біоетики та біобезпеки» вітчизняним студентам 1 курсу медичних факультетів №№ 1, 3,  фармацевтичного факультету  й англомовним студентам факультету підготовки іноземних громадян; «гігієна та екологія»; «гігієна та екологія з гігієною дитячого та підліткового віку» студентам 2 та 6 курсу медичного факультету № 3,  «гігієна та екологія» студентам 2 та 6 курсу ФПЛЗСУ; «гігієна та екологія» студентам 6 курсу медичних факультетів №№ 1,2, переведениз з медичного факультету № 4;  ФПЛЗСУ «військова гігієна» вітчизняним студентам 2 курсу медичних факультетів №№ 1,2,3, ФПЛЗСУ; «Гігієна у фармації та екологія»  студентам  фармацевтичного факультету  денної та заочної форм навчання»; «Вікова гігієна» (варіативна компонента) здобувачам вищої освіти денної та заочної форм навчання за спеціальністю «Громадське здоров’я»

Викладачі кафедри плідно працюють над створенням нових навчальних програм, кваліфікаційних характеристик, інших важливих нормативно-правових документів, беруть активну участь у щорічних факультетських науково-методичних конференціях, залучають до наукової роботи студентів та молодих вчених. Наукова тематика кафедри концентрується на двох основних напрямках, започаткованих ще академіком АМН СРСР О.М. Марзєєвим і академіком АМН СРСР, НАН та АМН України Є.Г. Гончаруком. Експериментальний напрямок у педагогічній діяльності та науковій тематиці кафедри залишається провідним.

У період перебудови освіти в НМУ імені О.О. Богомольця в 2016-2017 н.р. була утворена  кафедра медицини надзвичайних ситуацій і тактичної медицини, яку очолив д.мед.наук, професор Гринзовський А.М.  – учень член-кор. НАМН України, професора Бардова В.Г.  Навчальні дисципліни «домедична допомога в надзвичайних ситуаціях» (вітчизняні студенти 2 курсу медичного факультету № 2) та «медицина надзвичайних ситуацій» (російськомовні іноземні студенти) та на 4 курсі вказаного факультету –  «цивільний захист» були передані на відповідну кафедру.  Для забезпечення навчального процесу на зазначену кафедру були переведені працювати доценти, к.мед.н. Дема О.В., асистенти, к.мед.н.  Бевз Р.Т., Туманова Т.О., асистент Стополянський О.В., Бойко Ю.М., які фактично склали основу вищезгаданої кафедри у складі ФПЛЗСУ.

Нині у складі  кафедри комунальної гігієни та екології людини з курсом вікової гігієни працюють доктори медичних наук, професори: завідувач кафедри професор Гаркавий С.І.; професор кафедри Власенко О.М., проректор НМУ науково-педагогічної та навчальної роботи; професор кафедри Козак Н.Д., декан ФПЛЗСУ;    професор Коршун М.М., доценти   Горбачевський Р.В., Кучеренко О.С., Швагер О.В.; асистенти Бабій Ю.І., Мартіянова Ю.В., Шкіндер Т.А.; доцент з погодинною оплатою праці, д.мед.н. Махнюк В.М. (з 2019-2020 н.р. припинила працювати на кафедрі), асистент, а з 2019-2020 н.р. доцент з погодинною оплатою праці, к.мед.н., Добрянська О.В. (у звязку з військовим станом перебуває за кордоном і припинила трудові відносини), в 2022-2023 н.р. доцент з погодинною оплатою праці, к.м.н., с.н.с. Станкевич Т.В., лаборант Тертицька В.М., інші співробітники.

Науково-педагогічні працівники кафедри, як і викладачі інших профільних гігієнічних кафедр, викладають студентам медичних факультетів № 3, ФПЛЗСУ, російськомовним іноземним студентам (2, 3, 6 курси), студентам 6 курсу медичного факультету № 4 – навчальну дисципліну «Гігієна та екологія», а починаючи з 2018-2019 н.р. студентам медичного факультету № 3 – навчальну дисципліну «гігієна та екологія з гігієною дитячого та підліткового віку». Англомовним студентам 1 курсу  факультету підготовки іноземних громадян, вітчизняним студентам 1 курсу медичних факультетів №№ 1, 3, 4, ФПЛЗСУ, студентам фармацевтичного факультету денної та заочної форми навчання – «безпека життєдіяльності, основи біоетики та біобезпеки»; студентам фармацевтичного факультету денної та заочної форми навчання (вітчизняним і факультету підготовки іноземних громадян – «гігієна у фармації» (наразі «Гігієна у фармації та екологія»). Починаючи з 2019-2020 н.р., вітчизняним студентам 4 курсу всіх факультетів кафедра розпочала викладати навчальну дисципліну «військова гігієна»  розділу програми «військово-орієнтовані модулі» підготовки офіцерів запасу медичної служби, що навчаються на четвертому (п’ятому) році навчання примірного навчального плану (2019 р.) підготовки фахівців другого (магістерського) рівня галузі знань 22 «Охорона здоров’я» спеціальностей: 222 «Медицина». Крім штатних викладачів зі студентами працюють на умовах погодинної оплати праці, доктор медичних наук, професор кафедри, полковник медичної служби О.М. Власенко, який є проректором з навчально-методичної роботи НМУ і доктор медичних наук, доцент кафедри, полковник медичної служби Н.К. Козак, яка очолює деканат ФПЛЗСУ.

Викладачі кафедри активно працюють над створенням нових навчальних програм, кваліфікаційних характеристик, інших важливих нормативно-правових документів; беруть активну участь у щорічних факультетських науково-методичних конференціях, залучають до наукової роботи студентів і молодих вчених. Наукова тематика кафедри концентрується на двох основних напрямках, започаткованих ще академіками О.М. Марзєєвим і Є.Г. Гончаруком:  «Санітарний благоустрій сільських населених пунктів і окремо розташованих об’єктів» та «Розробка теоретичних основ, методології і принципової схеми нормування екзогенних хімічних речовин у ґрунті». Експериментальний напрямок у педагогічній діяльності та науковій тематиці кафедри заоишається провідним. Виконуються науково-дослідні роботи, зокрема на тему: «Експериментальне вивчення поєднаної дії зовнішнього гама-опромінення і хімічних забруднювачів ґрунту (пестицидів, важких металів» (виконана та в 2007 р. захищена кандидатська дисертація асистентом кафедри Дема О.В., яка нині працює на посаді доцента кафедри медицини надзвичайних ситуацій і тактичної медицини); Аспірантом Попенко В.М. виконана та захищена в 2008 р.  кандидатська дисертація «Гігієнічна оцінка третинного очищення стічних вод у біологічних ставах з вищою водною рослинністю», який потім працював асистентом кафедри та згодом припинив свою діяльність на  зазначеній посаді за об’єктивних причин.  «Наукове обґрунтування нових підходів до розрахункового гігієнічного нормування пестицидів у ґрунті» (виконана та захищена в 2009 р. кандидатська дисертація аспірантом кафедри Кучеренко О.С., яка працює на посаді доцента кафедри, також виконана та захищена в 2013 р. кандидатська дисертація асистентом кафедри Горбачевським Р.В., який  обіймає посаду доцента кафедри, відповідального за навчальну дисипліну «Військова гігієна»); «Гігієнічне обґрунтування медико-педагогічного та санітарно-технічного забезпечення навчально-виховного процесу на базі басейнів при освітянських закладах» (виконані та захищені в 2015 р. дві кандидатські дисертації аспірантами кафедри Бурлака А.І. та Кондратюк О.С.); «Закономірності формування стану здоров`я сільського дитячого населення Чернігівської області під впливом чинників навколишнього середовища» (виконана та захищена в 2016 р. кандидатська дисертація заочним аспірантом кафедри Пономаренко Н.П.); «Наукові дослідження препаратів Кельвин Плюс В.Г. (Селебріті Плюс (ВАS 671 ОО Н)» (виконана та захищена в 2018 р. кандидатська дисертація аспіантом кафедри Рудою Т.В.). Працюють над виконанням кандидатських дисертацій аспірант кафедри (вона ж асистент) Мартіянова Ю.В., асистенти Бабій Ю.І., Шкіндер Т.А. За останні 20 років на кафедрі підготовлено 8 аспірантів, які під керівництвом професора Гаркавого С.І. та професора Коршун М.М. виконали і успішно захистили кандидатські дисертації.

За останні 60 років на кафедрі опубліковано понад 700 наукових та методичних публікацій, у тому числі понад 50 монографій, підручників та навчальних посібників, більше 20 винаходів і патентів, понад 100 затверджених офіційних нормативних документів для практичної охорони здоров’я (Держстандарти, методичні вказівки і рекомендації, інструкції, технічні вказівки, типові альбоми і проекти) затверджених МОЗ СРСР и УРСР, Держбудом СРСР і УРСР, МОЗ України.

 

Колектив кафедри комунальної гігієни  та екології людини, 2008 р.

З 2008-2009 н.р, коли до кафедри була приєднана кафедра «гігієни дітей та підлітків», кафедра до березня 2017 р. називалась кафедрою «комунальної гігієни та екології людини з секцією гігієни дітей і підлітків».

Витоки гігієни дитинства сягають у глибоке минуле людства. Пройшовши емпіричний та науково-експериментальний періоди розвитку у складі гігієни, у кінці XIX-початку XX ст. гігієна дітей та підлітків відокремлюється в окрему науку, мета якої – збереження і зміцнення здоров’я як окремої дитини, так і дитячої популяції у цілому. У відповідності з соціальним запитом – необхідністю підготовки медичних кадрів санітарної служби, яка створюється на той час в Україні, – у 1923 р. при КМІ організується кафедра лікарської педагогіки на чолі з професором О.В. Володимирським. Зміни назв кафедри на «гігієни виховання» (1925) та «шкільної гігієни» (1935) обумовлені актуальністю пріоритетних на той час завдань, що потребували нагального вирішення – гігієнічне обґрунтування умов виховання та навчання дітей різного віку, підвищення рівня здоров’я дитячого населення. З 1937 р. кафедру очолювала доцент А.Г. Попович (1901-1965). Протягом 1944-1946 pp. кафедру очолював учень Ф.Ф. Ерісмана і Г.В. Хлопіна – професор К.Е. Добровольський. Значний внесок у розвиток гігієни дітей та підлітків, як науки і предмету викладання, зробив С.С. Познанський (1894-1983) – завідувач кафедрою шкільної гігієни Київського медичного інституту у 1947-1962 pp. Завдяки його високому професіоналізму, ерудиції і цілеспрямованості у цей період започатковано формування наукової школи в Україні. Так, до його учнів належать вчені зі світовим ім’ям: І.І. Слєпушкіна, Г.І. Яковенко, В.П. Неділько, Г.М. Риженко, А.Г. Глущенко, Г.М. Єременко, Н.Г. Шуміло, Н.Д. Емішян, І.С. Артюшенко.

З 1957 р. кафедра отримує назву кафедри «гігієни дітей та підлітків». У подальшому науковий пошук кафедри здійснювався під керівництвом професора І.І.Слєпушкіної (1913-1996),  яка очолювала кафедру 18 років (1962 -1980). Під її керівництвом було підготовлено 8 кандидатів і докторів наук, опубліковано більше 150 наукових робіт, 4 підручники та навчальні посібники, довідники. Здійснювалася колосальна як наукова, так і організаційна, методична, педагогічна робота: саме у цей період кафедра стає опорною для профільних кафедр інших медичних вишів України.
Завдяки професору М.Ф. Борисенку (1936-1995), який очолював кафедру з 1981-1985 роках, напрямки наукових досліджень кафедри значно розширюються і стосуються як наукового обґрунтування умов навчання та праці учнів професійно-технічних училищ, студентів медичного і політехнічного інститутів, так і розробки медичних критеріїв професійного відбору підлітків. У цей період на кафедрі активізується підготовка наукових кадрів (сім здобувачів наукового ступеня), висвітлення наукових досліджень у фахових виданнях (близько 200 публікацій).

 

     З 1985 до 2008 р. кафедру очолював член-кореспондент НАПН України, професор В.І. Берзінь (1943-2019). За цей час відбулося не лише поглиблення і розширення тематики напрямків гігієнічних досліджень, але й впровадження сучасних методів дослідження та обробки наукової інформації. Кафедра працює над вирішенням актуальних проблем гігієни дітей і підлітків: підвищення певних можливостей організму дітей різних вікових групі, обґрунтування інноваційних педагогічних технологій, розробка гігієнічних регламентів організації навчально-виховного процесу в умовах формування освітянських закладів.  

Валерій Іванович

Берзінь

(1943-2019)

 

Проф. В.І. Берзінь продовжував наукові традиції кафедри. Він обирається член-кор. НАПН України, з 1982 p.  – членом Всесоюзної проблемної комісії «Гігієна дітей та підлітків», з 1983 p. – членом Всесоюзної проблемної комісії «Гігієна та екологія людини», з 1986 р. – головним спеціалістом МОЗ України, з 1991 p. – головою секції ГДП Правління наукового товариства гігієністів України, з 1992 p.  –  головою Проблемної комісії «Гігієна дітей та підлітків» та членом Проблемної комісії «Гігієна на колишнього середовища» МОЗ та АМН України. Він автор 440 наукових друкованих праць, в тому числі 13-х підручників, 2-х монографій, 10 навчальних посібників, 14 навчальних програм, 23 раціоналізаторських пропозицій, 4-х авторських свідоцтв на винаходи; сформував свою школу гігієністів дитинства – підготував багатьох докторів і кандидатів наук. Пройшов стажування у Росії з гігієни та екології людини, гігієни дітей і підлітків (Ленінградському санітарно-гігієнічному медичному інституті), Московському медінституті, КМАПО, з військової гігієни (Військово-медичному факультеті Саратовського медінституту, Військово-медичній академії ім. С Кірова), з психології та педагогіки (НМУ). Помер В.І. Берзінь на початку квітня 2019 р., похований на Берковецькому кладовищі м. Києва.

Разом з В.І. Берзінем на кафедрі гігієни дітей і підлітків працювали: доцент Стасюк Л.А. (1967-2022), яка тривалий час виконувала обов’язки секретаря циклової методичної комісії медичного факультету № 4, була відповідальна за виховну роботу на кафедрі та роботу кафедри як опорної; була 3 відповідальна за фармацевтичний факультет. Старший викладач Баранова М.М. виконувала обов’язки секретаря Проблемної комісії «Охорона здоров’я дітей шкільного віку і підлітків», відповідала за навчально-методичну роботу кафедри гігієни дітей і підлідків. Наразі припинила роботу на кафедрі у зв’язку з виходом на пенсію за віком.  Асистент, канд. мед. н., Бевз Р.Т. була профоргом кафедри, секретарем секції гігієни дітей підлітків міського товариства гігієністів, відповідальною за наукову роботу кафедри; з 2017 н.р. працює асистентом кафедри медицини надзвичайних ситуацій і тактичної медицини. На кафедрі працювали асистент Лебедев Д.Л.;  старший лаборант Шлаган Т.Р.; лаборант Городецька К.Г.

За останні період з 2003 до 2008 р.  науково-педагогічними співробітниками кафедри гігієни дітей і підлітків було опубліковано 86 наукових робіт; МОЗ України затверджено 760 розроблених кафедрою санітарно-гігієнічних регламентів та 8 нормативних документів.  Відповідно до  наданих повноважень кафедра була базою Проблемної комісії гігієни дітей та підлітків та виконувала роль республіканського центру з навчально-методичної роботи, координувала та рецензувала видання навчально-методичного характеру, приймала інтернів та профільних викладачів для проходження підвищення кваліфікації та атестації лікарів. Усі види діяльності кафедри здійснювалися у тісній співпраці з науково-дослідними інститутами НАМН і НАПН України, МОЗ, МОН України, НАПН України (професор В.І. Берзінь – був членом Координаційної ради та Бюро НАПН України; член 2-х спеціалізованих рад). На кафедрі вивчали гігієну та екологію людини студенти III курсу фармацевтичного факультету (V семестр), загальну гігієну (V, VI, VII семестри медичного факультету №3), гігієну дітей та підлітків (ХІ-ХП семестри медичних факультетів (№ 1-4), ФПЛЗСУ, Чернігівського філіалу медичного факультету № 4). Навчання профілізовано за спеціальностями: “фармація”, “педіатрія”, “лікувальна справа”, “медико-профілактична справа”. Викладачами кафедри систематично проводилася підготовка студентів до ліцензійних іспитів “Крок Фармація, “Крок-2”. Кафедра ГДП була опорною серед однопрофільних кафедр, спрямовувала науковий пошук на вирішення актуальних проблем в галузі гігієни дітей та підлітків. На кафедрі була виконана НДР за завданням МОЗ України з теми: «Дати гігієнічне обґрунтування реабілітаційним заходам з метою забезпечення сприятливого перебігу адаптаційних процесів при вступі до школи дітей, які постраждали від Чорнобильської аварії»; виконана НДР «Дати гігієнічну оцінку організації оздоровлення молодших школярів міста Києва»; «Дати гігієнічне обґрунтування організації навчально-виховного процесу в школі І ступеню згідно з Концепцією загальної середньої освіти». Матеріали наукових досліджень кафедри широко представлені на сторінках фахових видань. На кафедрі функціонував студентський науковий гурток, в якому працювали студентів III-IV курсу медичного факультету №3. За результатами їх роботи у 2004 році підготовлено 8 доповідей на міжнародну конференцію студентів та молодих вчених.

 

Кафедра комунальної гігієни та екології людини з секцією гігієни дітей та підлітків, 2010 р.

За час свого існування кафедра досягла значних успіхів у підготовці лікарів-гігієністів, епідеміологів, науковців з проблем профілактичної медицини, зробила вагомий внесок у розвиток гігієнічної науки в Україні та за її межами.

 

Методична нарада кафедри в кабінеті-музеї академіна Є. Г. Гончарука

 

Завідувач кафедри професор Гаркавий С. І. на лекції студентам медичного університету