ВЕТЕРАНУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ, ЛЕГЕНДАРНОМУ ЛІКАРЮ-ТЕРАПЕВТУ С.В. ВОЛОСЮКУ – 100 РОКІВ

08.05.2020

 

Нещодавно у сім’ї медичної династії Волосюків відзначили поважний столітній ювілей найстаршого представника знатної родини колишнього доцента кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб С.В. Волосюка. Життя і діяльність Сергія Васильовича – це ціла епоха. На його долю випало пережити голод, комуністичні репресії, Другу світову війну, відбудову країни, становлення української державності. Стрижневою лінією діяльності Сергія Васильовича був розвиток і становлення кардіологічної науки в Україні. Він долучився до корифеїв Київської терапевтичної школи і пройшов свій гідний трудовий шлях як лікар, науковець і педагог. Сьогодні ціла плеяда колег, численних учнів продовжують його справу.

Ми надали слово член-кореспонденту НАМН України, завідувачу кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №1 професору В.З. Нетяженку, доценту цієї ж кафедри Л.А. Дідківській, доньці ювіляра, доценту кафедри педіатрії №4 О.С. Качаловій, щоб вони розповіли про славного ювіляра.

 

Член-кореспондент НАМН України, завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини№1 професор В.З. Нетяженко

Доцент нашої кафедри С.В. Волосюк без перебільшення легендарна особистість. У мене із Сергієм Васильовичем пов’язані знакові життєві епізоди, окремі довжиною навіть у десятки років. Він навчався медицині разом із моїм вчителем професором О.Й. Грицюком. Разом вони слухали лекції всесвітньовідомих терапевтів О.А. Стражеско, М.М. Айзенберга, М.Д. Губергриця, В.М. Іванова. Їхнє становлення як лікарів відбувалося у період, коли українськими терапевтами була описана прижиттєва діагностика гострого коронотромбозу, який є  причиною інфаркту міокарда. Сергій Васильович робив перші кроки в науці на кафедрі пропедевтики внутрішніх хвороб під керівництвом її завідувача професора Ф.Я. Примака. Він досліджував актуальну на той час тему лікування гіпоксії у випадку судинних змін. Усю наступну його наукову діяльність було присвячено проблемам лікування захворювань серця та серцево-судинної системи.

Ці та багато інших питань кардіології розглядалися на наукових заходах – з’їздах, конференціях Всеукраїнського кардіологічного товариства, яке очолював професор О.Й. Грицюк, а ученим секретарем був доцент С.В. Волосюк.

Вважаю, що великою  заслугою Сергія Васильовича стала його участь у створенні Центру надання невідкладної допомоги хворим з інфарктом міокарда у Києві. У сімдесятих роках минулого сторіччя він як представник терапевтичної кафедри нашого медичного закладу стояв у витоків створення нового напрямку у медицині – спеціалізованої допомоги хворим із коматозними станами.

Пліч-о-пліч з Сергієм Васильовичем ми працювали близько 20 років. Я як завідувач кафедри завжди покладався на його високий професіоналізм. Сьогодні учні та колеги продовжують справу свого наставника і вчителя. Ми щиро вітаємо ювіляра, зичимо йому добра та здоров’я.

 

Доцент кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №1 Л.А. Дідківська

Я вдячна долі, що мала нагоду навчатися медицині, а згодом працювати з прекрасним педагогом, лікарем та науковцем С.В. Волосюком. Ще тоді, коли я була третьокурсницею медичного інституту і ми робили перші кроки в клініці, Сергій Васильович навчав нас не лише методикам збору анамнезу, мануальним навичкам обстеження органів та систем людини, а й деонтологічним особливостям спілкування із пацієнтом, виховував у майбутніх медиків співчуття до пацієнта. Ми більшу частину практичного заняття проводили біля ліжка хворого. Сергій Васильович вважав, що можна забути окремі теоретичні положення, а ось відчуття та навички спілкування з пацієнтом залишаться на все життя.

Студентам моєї групи поталанило ще й тому, що доцент С.В. Волосюк був нашим куратором, тобто офіційним вихователем і наставником, що дало нам можливість спілкуватися з ним і у позаурочний час. Сергій Васильович дбав  про те, щоб  студенти  розвивалися різнобічними особистостями, тому відвідування виставок, музеїв, театрів гармонійно поєднував із педагогічним процесом.

Згодом, після закінчення інституту, я почала працювати на кафедрі пропедевтики внутрішніх хвороб, де Сергій Васильович був завучем. Відповідальне ставлення до покладених на нього обов’язків, навчального процесу та неординарність у вирішенні непередбачуваних ситуацій зробили його взірцем для колег. Він приходив на кафедру за півгодини до початку роботи і завжди турбувався про те, щоб навчальний процес проходив чітко за розкладом, а у разі потреби проводив заміну викладача або сам вів заняття із студентами.

Доцент С.В. Волосюк – людина-новатор, яка сприяла постійному оновленню навчального процесу, а з початком комп’ютеризації Сергій Васильович, попри поважний вік, одним із перших оволодів новітніми технологіями, сам готував питання до тестів. Ми,  його учні, досі намагаємося наслідувати свого великого учителя, пам’ятаємо його настанови і прагнемо керуватися ними у повсякденній роботі.

 

Донька ювіляра, доцент кафедри педіатрії №4 О.С. Качалова

 У нашій сім’ї завжди панувала атмосфера злагоди, любові, довіри та повага до фахової діяльності кожного члена родини. Мати Марія Василівна за освітою педагог, а батько Сергій Васильович – медик. Ці дві професії доповнювали одна одну. Мама працювала у київському дитячому закладі, тому добре розумілася на дитячих хворобах. Дуже часто вони радилися. Всі питання у родині вирішувалися спільно і дружно. Моя старша сестра Наталя і я завжди відчували авторитет батька, його слово було вимогливим і вагомим. У нас не виникало питання вибору професії. Ми з дитинства мріяли бути медиками. Спочатку Наталя вступила до Київського медичного інституту, а через п’ять років я стала студенткою педіатричного факультету. На кожному етапі свого життя ми відчували свою відповідальність за родинну династію. Завжди сумлінно навчалися, а коли розпочали трудову діяльність, намагалися бути гідними представниками гуманної професії.

 

Редакція газети «Медичні кадри»