ЛЮДМИЛА АВРАХОВА: “Я ДУЖЕ ЛЮБЛЮ СВОЮ ПРОФЕСІЮ!”
Сьогодні колектив Національного медичного університету імені О.О.Богомольця щиро вітає доцента Людмилу Яківну Аврахову, завідувачку кафедри іноземних мов НМУ, яка віддала рідному Університетові 47 років по-справжньому плідної, творчої праці, з… ювілеєм. Яким? Хто хоче – підрахує сам, коли дізнається, що народилася ювілярка 19 вересня 1944 року в селі Цибулів Монастирищенського району на Черкащині, в робітничій родині. Ще у школі вчителька Лідія Павлівна Бричко, що викладала в них англійську мову, побачила в дівчинці щось таке, чого інші не бачили чи не хотіли бачити. Чомусь педагог вирішила, що Люді Потаповій (дівоче прізвище) на роду написано не просто оволодіти мовою Шекспіра, а щиро полюбити її і навчитися прищеплювати цю любов іншим.
Хоч би як там було, але після певних поневірянь Людмила закінчила у 1968 році Ніжинський педагогічний інститут імені М.В.Гоголя і отримала професію вчителя англійської мови. Трохи вчителювала, але, ставши слухачем Вищих педагогічних курсів з підготовки висококваліфікованих викладачів іноземних мов для вищих навчальних закладів при Київському державному педагогічному інституті іноземних мов і одержавши відповідний сертифікат, поповнила 1972 року лави Університету, в якому успішно працює й сьогодні.
Якось до Людмили Яківни підійшов батько однієї студентки, сам колись її студент, із дивним, як їй спочатку здалося, проханням перевести його доньку до групи, де англійську викладає особисто вона. «У нас на кафедрі чудові викладачі, справжні професіонали, можна сказати, фанатики своєї справи», – запевняла Аврахова чоловіка. «Так, я згоден, – відповів той, – але я знаю, що ви зробите так, що моя донька полюбить не тільки англійську, але й рідну, українську, мову». Цей аргумент вразив тоді Людмилу Яківну. А чому, власне? Все життя нашої героїні характеризує її як палку патріотку України, яка разом із чоловіком Григорієм, відомим літературознавцем, виховала двох синів – журналіста Тараса і лікаря Олеся, таких самих патріотів, як і вона сама…
Багато чого цікавого можна почерпнути із джерел, наймення яким «мова», якщо в них, звісно, заглибитись. А за умов університетської навчальної програми зробити це не так просто. Тому Людмила Яківна із вдячністю згадує слушну пораду першого проректора з науково-педагогічної роботи та післядипломної освіти, професора Юрія Леонідовича Кучина, висловлену свого часу: спробувати знайти форму диференційованого підходу до студентів щодо поглибленого навчання англійській мові. Якоюсь мірою це вдалося після створення «Англійського розмовного клубу» – «English speaking club». Людмила Яківна не приховує, що клуб – її «віддушина» і водночас гордість. Тут у позапрограмний час збираються студенти різних факультетів і курсів, аби досконало оволодіти мовою Шекспіра, звісно, осучасненою і озброєною медичною специфікою. Судячи з усього, наша ювілярка гідно виконує це важливе завдання.
ПРЕС-ЦЕНТР
