175-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВИДАТНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВЧЕНОГО-ЕНЦИКЛОПЕДИСТА ІВАНА ПУЛЮЯ
2 лютого 2020 року світова громадськість відзначає 175-у річницю з дня народження видатного українського фізика та електротехніка Івана Павловича Пулюя (1845-1918). Завідувач кафедри радіології та радіаційної медицини НМУ імені О.О. Богомольця, професор, відповідальний редактор підручника «Радіологія (променева діагностика та променева терапія)» Михайло Миколайович Ткаченко розповідає:
– Іван Пулюй народився в містечку Гримайлові на Тернопільщині в побожній родині греко-католиків. І першим його кроком до знань була духовна семінарія у Відні. Але нездоланне бажання вчитися, осягати вершини науки привело його до теологічного і філософського факультетів Віденського університету. А у Страсбурзькому університеті І.П. Пулюй здобув ступінь доктора філософії (спеціалізація з фізики), працював приват-доцентом Віденського університету, професором експериментальної і технічної фізики у Німецькій вищій технічній школі у Празі, був її ректором.
Як часто буває, медицині, зокрема рентгенології, Іван Павлович прислужився випадково. У 1877 році він сконструював катодну лампу – «трубку Пулюя». Зробивши її вакуумною і наповнивши розрідженим газом, вчений став пропускати через неї струм і отримав «катодні промені» – потік високошвидкісних електронів. Про своє відкриття Іван Пулюй зробив кілька публікацій, а 1889 року Лондонське фізичне товариство надрукувало монографію І.П. Пулюя про катодні промені. У ході досліджень з катодних променів, сфокусованих на фотопластинці, було одержано Х-промені. На жаль, українець не усвідомив, що відкрив щось принципово нове. Це зробив майже через 7 років Вільгельм Конрад Рентген (1845-1923).
І.П. Пулюй – одним із перших етнічних українців став світилом фундаментальної науки. Його значення для нинішніх молодих учених і студентів як приклад виходу за вузькі національні межі на широкі простори світової науки важко переоцінити. Навіть сам факт неофіційного змагання з Рентгеном за першість у відкритті Х-променів багато про що говорить. Навряд би воно стало можливим, якби Іван Пулюй замкнувся «на тихому хуторі», не знав європейських мов, не публікувався в серйозних наукових часописах, якби не дерзав і боявся експериментувати, ламати усталені догми.
Про енциклопедизм ученого, широкий діапазон його знань свідчить і той факт, що він разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким став одним із перших перекладачів Біблії українською мовою (1904).
Прес-центр
