ВІРУС ЕБОЛА: СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ
Хвороба, що визвана вірусом Ебола (раніше – геморагічна гарячка Ебола, або Ебола ) – гостре вірусне висококонтагіозне природно-осередкове захворювання, яке характеризується тяжким перебігом, високою летальністю, вираженою інтоксикацією, зневодненням, ураженням кровоносних судин багатьох органів з розвитком геморагічного синдрому.
26 березня 2014 року ВООЗ сповістила про спалах Ебола, що сталася у трьох південно-східних районах Гвінеї ( Гекеду, Масента и К і ссидугу) . Незважаючи на те, що ВООЗ попередила всі країни, що межують із Гвінеєю, про необхідність посилити епіднагляд за захворюваннями, що супроводжуються симптомами геморагічних гарячок, хвороба через декілька тижнів розповсюдилась на столицю – Конакрі, а також сусідні Сьерра-Леоне та Ліберію. Станом на 23 липня 2014 року загальна кількість випадків хвороби Ебола, що виникло в цих трьох країнах, складає 1201, у тому числі 672 летальних випадки. (3,4)
Через високу контагіозність, летальність, множинні шляхи передачі інфекції від людини до людини, ризик великих спалахів, в тому числі внутрішньолікарняних , хворобу Ебола відносять до тих інфекційних хвороб, що підпадають під регуляцію міжнародних медико-санітарних правил 2005 р. Надзвичайна різноманітність клінічних проявів у перші дні хвороби утруднює ранню її діагностику. Віруси хвороби Ебола можуть бути використані в якості біологічної зброї, оскільки вони можуть легко передаватись повітряним шляхом і потенційно викликати дуже велику кількість заражень і смертей. Коефіціент летальності при спалахах хвороби сягає 90%. (1,2)
Природним хазяїном вірусу вважають плотоядних летючих мишей родини Pteropodidae .
Збудник хвороби Ебола – РНК-вмісний вірус, належить до родини Fil о viridae . У складі вірусу є глікопротеїн, який може виявлятись у розчинній формі і спричиняти різке підвищення проникності, судинні масивні кровотечі. Вірус має п'ять різних підтипів: Заїр (EBOV), Судан (SUDV), Таі Форест ( TAFT ), Бундібуджіо (BDBV) і Рестон (RESTV). Людину вражають тільки 4 з них. Для підтипу Рестон характерний безсимптомний або легкий перебіг у людей.
Вірус Ебола передається при прямому к онтакті з кров'ю , виділеннями, органами або іншими рідинами о рган ізму інфікованої людини. Похоронні обряди , при яких присутні на похоронах люди мають прямий контакт з тілом померлого, можуть відігравати значну роль у передачі вірусу Е бола. Працівники охорони здоров'я часто інфікуються вірусом Ебола під час догляду за пацієнтами в результаті тісних контактів за відсутності відповідних заходів інфекційного контролю та належних бар'єрних методів догляду. Вірус Ебола виявляється у багатьох рідинах (крові, випорожненнях, сечі, слині, виділеннях із носоглотки, спермі), що обумовлює контактний, статевий шляхи. Хворіють переважно дорослі. Спалахи інфекції часто носять внутрішньолікарняний характер із зараженням у першу чергу медичного персоналу, який обслуговує хворих. Передача інфекції відбувається при прямому контакті з кров'ю, біологічними рідинами і тканинами заражених. Відмічені випадки вторинного і третинного поширення інфекції серед персоналу госпіталів, а також передачі інфекції через інструментарій, контамінований кров'ю. (1,2,3)
Гарячка Ебола не поширюється трансмісивно (через комах), а також через їжу і воду.
Для гарячки Ебола характерний гострий початок із симптомів вираженої інтоксикації, швидке підвищення температури до 38-39°С тривалістю 5-7 днів, сильний головний біль, біль в суглобах, м'язах. Дещо пізніше появляється сухий кашель, сухість і першіння в горлі, колючий біль в грудній клітці. На 2-3-й день хвороби появляється біль в животі, нудота, пронос, в результаті чого можливий розвиток зневоднення. У окремих випадках можуть з'являтися висипання на спочатку на лиці, потому на грудній клітці, які поширюються на інші частини тіла. З 3-6 дня хвороби приєднується геморагічний синдром, який проявляється масивними крововиливами, кровотечами із ясен, носа, появою крові у блювотних масах, випорожненнях, матковими кровотечами тощо. Смерть може наступити на 2-му тижні.
Збудник гарячки Ебола віднесений до I групи особливо небезпечних патогенов (Україна) або до IV групи ризику за сучасними міжнародними стандартами ВООЗ, робота з ним вимагає забезпечення максимального рівня захисту. (1)
Специфічне лікування не розроблене. Методи лікування спрямовані на зменшення симптомів захворювання.
Специфічна профілактика (вакцінація) захворювання не розроблена. Належна медична ізоляція хворих і запобігання контакту медичних працівників і інших людей з вірусом – найбільш ефективний спосіб профілактики передачі хвороби від людини до людини. Хворі на гарячку Ебола підлягають негайній госпіталізації в бокси відділення із збереженням суворого протиепідемічного режиму. Обслуговуючий персонал повинен працювати в максимальному захисному одязі із збереженням суворих бар’єрних методів догляду. Слід також приділяти особливу увагу належному знезараженню медичних відходів і біологічних рідин хворих. (1,2,3,4)
На теперішній час клінічні досліження засобів для лікування та профілактики хвороби Ебола в проходять в декількох напрямках: комбінація моноклональних антитіл, здатних блокуваті деякі вірусні протеїни, захісні сироватки та вакцини.
ВООЗ і її партнери – Глобальна мережа GOARN , CDC , ЮНІСЕФ, Інститут Пастера в Дакарі, та інші – продовжують працювати разом, щоб прискорити контроль цього спалаху. 01. 08.14 р. Генеральний директор ВООЗ, Маргарет Чен, у присутності президентів Гвінеї, Сьерра-Леоне та Ліберії в Конакрі заявила о старті масштабної програми з бюджетом у 100 міллійонів долларів на подолання спалаху хвороби Ебола. За самими оптимістичними прогнозами це можливо бути зробити щонайменше за півроку. (3,4)
На теперішний час (10.08.14р.) ВООЗ не рекомендує вводити будь-які обмеження на поїздки або торговлю у відношенні країн, де зафіксовані спалахи хвороби – Ліберії, Гвінеї та Сьерра-Леоне, але уряд Кенії частково закрив кордони для туристів із Гвінеї, Ліберії та Сьерра-Леоне, а уряд Ліберії перекрив більшість прикордонних пунктів, сподіваючись зупинити хворобу. (3,4)
Література.
Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.)
Нетесов С.В. Филовируси – загадка ХХ века. – Соросовский образовательний журнал. – №8. – 1999 – с. 25 – 29.
Режим доступу: www . who . int / ru
Режим доступу: www.cdc.gov
