ПОДОРОЖ ДО РІВНЕНЩИНИ – 36 ГОДИН ПОЗИТИВНИХ ЕМОЦІЙ
До Дня викладача та Всесвітнього дня лікаря профспілковий комітет НМУ імені О.О. Богомольця організував екскурсію за маршрутом Київ – Дорогобуж – Пересопниця – Дубно – Тараканів – Межиріч – Острог – Київ. За 36 годин подорожі співробітники Університету мали змогу ознайомитися з історичними об’єктами та пам’ятками культури національного значення Рівненської області, помилуватися чудовими осінніми краєвидами, отримати позитивні емоції. Відразу потрібно зазначити, що матеріальне забезпечення туристів – автобус – харчування – готель – було на найвищому рівні.
Перша зупинка у мальовничому селі – Дорогобуж, що згадується як давньоруське місто ще у 1084 році («Правда Ярославичей»). Окрасою села, його оберегом є церква Успіння Пресвятої Богородиці. Після періоду руйнації, походів золотоординських ханів та кримчаків, її було відбудовано на кошти князів Острозьких близько 1580 року на старому намоленому фундаменті. У радянські часи церкву використовували як складське приміщення й процеси руйнації, здавалося, вщент знищать святиню. Проте у 1988 році зусиллям громади та благодійників провели ремонт, упорядковали територію, придбали нові дзвони і відновили богослужіння. Через віковічні лихоліття дійшла до нас з XII століття святиня храму – Благодатна ікона Божої Матері – «Богородиця Одигітрія з Дорогобужа», яка дуже добре зберіглася. Ікона написана на полотні, яке наклеєно на дошку і є пам’яткою давнього українського малярства, а храм – символом духу і незламності української нації.
Далі нас чекала Пересопниця! Населений пункт на річці Стублі, що став відомим на цілий світ завдяки створенню тут Головної книги України – ПЕРЕСОПНИЦЬКОГО ЄВАНГЕЛІЄ! Перша літописна згадка про це удільне князівство Київської Русі та Галицько-Волинської держави датується 1149 роком. Саме тут на замовлення княгині Анастасії Заславської і була створена визначна рукописна пам’ятка, що стала національним символом України. ПЕРЕСОПНИЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ – перший відомий повний переклад Святого Письма з церковно-слов’янського на тодішню письмову староукраїнську мову досить близьку до народної. У музеї української Першокниги Пересопницького Євангеліє ми мали змогу ознайомитися з точною копією книги, а сам рукопис зберігається, як святиня, в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського. Саме на ньому складають присягу на вірність Україні наші Президенти.
Наступний етап подорожі – Дубно. Місто, згідно з Іпатьєвським літописом, відоме з 1100 року. Проте археологічні розкопки свідчать, що на місці сучасного міста існували поселення ранньої та пізньої бронзи, черняхівської та комарівської культури, а також ранньослов’янське городище. Протягом більш ніж тисячолітньої історії місто переживало періоди занепаду і піднесення. Серед багатьох пам’ятників України Дубенський замок займає особливе місце. Виник як фортеця волинян у X сторіччі, зруйнований татаро-монголами у 1240-1241 роках, відновлений у вигляді дерев’яно-земляної споруди князем Федором Острозьким. Нащадок останнього князь Костянтин Острозький з метою оборони краю розпочав будівництво нової кам’яної фортеці з урахуванням всіх інженерних досягнень того часу, тому 1492 рік і вважається офіційною датою його спорудження. Протягом свого існування замок постійно перебудовувався та укріплювався. Замок, як родовий маєток князів Островських, через шлюби переходив від однієї князівської династії до іншої. Лише у XIX ст. його викупило військове відомство. Відтоді тут також почергово розташовувалися вояки російського царя Миколи II і австрійського цісаря, військо Петлюри і Польське військо, червоноармійці, гітлерівці, радянські війська. Тепер замок є туристичним об’єктом. У палацах свого часу зберігалися цінні архіви та коштовності волинських та польських магнатів. Більша частина замку сьогодні відкрита для відвідувачів і вражає екскурсантів красою інтер’єрів та оздоблення. Нас навіть зводили у підземелля, де колись зберігалися запаси провізії для господарів та гостей замку. Переповнені гарними враженнями і з дещо скептичним настроєм їдемо до наступного об’єкту – Тараканівського форту. Але екскурсія не лише вивітрила скепсис, а й сприяла переконанню у важливості відвідин цієї споруди. Форт повинен був прикривати залізницю Здолбунів-Радивилів, і старовинний шлях Корець – Острог – Дубно – Радивилів. Складна система підземних ходів у Дубенському форті, яка досі до кінця не вивчена, веде до земляних валів, на яких були також зосереджені бойові позиції. Проте за призначенням форт використовувався лише 10 років. Фортеця втратила своє оборонне значення внаслідок як появи нових видів зброї, так і зміни стратегії і тактики ведення бойових дій. Величезна споруда руйнується, заростає лісом і нагадує людям про марність зусиль, плинність життя та змінність пріоритетів. Форт повен таємниць, містики. Місцеві жителі розповідають, що тут можна зустріти привидів. У спорудах фортеці можна було б розмістити і готель, і квест центр, зробити цей об’єкт туристичним центром краю, але…
Повні вражень співробітники на ніч розмістилися у гарному готелі. Відпочинок у двомісних номерах з усіма зручностями сприяв відновленню сил. Наступного дня після сніданку автобус вирушив до мальовничого села Межирічч, що розташоване між річками Збитенкою та Вілією. Подих перехопило від краси ансамблю будівель Троїцького монастиря – фортеці XV – XIII cтоліть. Комплекс є визначною пам’яткою архітектури. Найголовніша святиня Свято-Троїцького храму — Чудотворний образ Божої Матері “Життєподательниця”. “Межиріцька Богородиця” була родовою іконою князів Острозьких. Її привезли від Вселенського Патріарха як подарунок і благословення за вірність і охорону святого православ’я. Цей образ супроводжував князів Острозьких у походах і в родині навіть з’явилося повір’я, що усім своїм перемогам вони зобов’язані заступництву чудотворного образа. Зовні монастир оточено товстими мурами, баштами з бійницями і більше нагадує фортецю. Однак за мурами нашому погляду відкрилася старовинна Троїцька церква, побудована у першій половині ХVІ століття, та будівлі францисканського монастиря, що були зведені на століття пізніше. Свято-Троїцький Межиріцький монастир вважається одним із наймальовничіших оборонних монастирів України. І хоча подорожнім здалеку він здається казковим замком, за його стінами протікає смиренне чернече життя, яке було відновлене у 1991році.
І знову автобус, напрям – місто Острог. Перша згадка про місто Острог датується 1100 роком. В Іпатіївському літописі воно згадується при описі Острозького замку. Унікальна оборонно-житлова споруда, розташована на пагорбі над річкою Вілія. Сьогодні на території замку діє музей краєзнавства. Він є одним з найдавніших музейних закладів в Україні, який розповідає про історію Острога. Прекрасний екскурсовод ознайомив з унікальними експонатами музею, правдою і легендами краю. Масивні мури, старі дерев’яні сходи, старі меблі та інтер’єри перенесли нас у часи середньовіччя. У 1981 році у замку створили історичний заповідник. Наповнені вщент знаннями та емоціями ми не могли не відвідати ще й до Богоявленську церкву, збудовану в 1521 році, яка виконувала також і роль оборонної споруди. Як і замок, вона була зруйнована, а потім відновлена у 19 столітті. Ми мали змогу помилуватися масивним іконостасом і розписами на стінах, позолоченими банями.
Програма подорожі виконана, подорож начебто закінчена. Проте – ні! Тарас Петрович з Сергієм Івановичем зробили нам ще один подарунок. Ми заїхали до Острозької академії та до джерела Святого Миколая Чудотворця. Якщо на території Академії співробітники переважно займалися фотосесією біля цікавих паркових скульптур, то попити воду й умитися цілющою водою захотіли всі. За однією з легенд, після хрещення Володимиром Великим Русі у 988 році, християни, які поверталися з Києва, захотіли перепочити та напитися води з потічка. Коли ж підійшли ближче, побачили у воді відображення Святого Миколая. З того часу джерело носить саме його ім’я. Побувало в цьому місці багато відомих людей – Любарт і Василь-Костянтин Острозький, Богдан Хмельницький і Тарас Шевченко, Улас Самчук і Михайло Коцюбинський та інші. За дослідженнями науковців, у воді з джерела Святого Миколая міститься велика кількість срібла, через що вона є чудовим знезаражувальним засобом, сприяє загоєнню ран, тріщин, виразок шлунку, післяопераційних рубців тощо. Цікаво, що навіть у найлютіші морози джерело не замерзає. Кожен захотів привезти додому дорогоцінний сувенір – пляшечку води від Святого Миколая.
Учасники екскурсії щиро дякують організаторам екскурсії – співробітникам профспілкового комітету НМУ, його голові М.М. Лук’янець та екскурсоводу за цікаво і змістовно проведений час! Всі були в захопленні. Загальна оцінка поїздки – відмінно!
