НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ЮРИЧКА

03.04.2020

Сьогодні виповнилося б 26 років студенту медичного факультету №3 нашого університету Володимирові Юричку. Двадцятирічний студент, який закінчив лише три курси навчання за спеціальністю педіатрія, пішов добровольцем у зону АТО і віддав своє життя за волю й незалежність України.

Час невпинно летить, але пам`ять назавжди закарбувала світлі спогади про Володю. Він залишиться в наших серцях життєрадісним двадцятирічним юнаком з невеличкого міста Самбір, що на Львівщині, красивим, усміхненим, який дуже любив носити вишиванку. Володя був щирою, доброю, принциповою, рішучою людиною і справжнім борцем за справедливість. Активіст студентської революції в НМУ імені О.О. Богомольця 2014 року,  вояк 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», Лицар ордена «За мужність» ІІІ ступеня.

Вклоняємося його батькам, Володимирові Володимировичу та Лілії Богданівні, які виховали справжнього патріота України!

Сьогодні квіти від Національного медичного університету імені О.О.Богомольця до його пам’ятника на кладовищі міста Самбір поклав Роман Білинський, студент 1-го курсу.

Студенти та співробітники деканату медичного факультету №3 поклали квіти  біля пам’ятного барельєфа, встановленого на честь героя на будівлі адміністративного корпусу та в лекційній аудиторії номер 4 імені Володимира Юричка морфологічного корпусу НМУ.

Після завершення в країні карантину відбудуться щорічні заходи, присвячені пам’яті Володимира Юричка,  –  турнір з волейболу та засідання комісії з призначення стипендії імені героя двом найдостойнішим студентам Університету. Участь у цих заходах завжди беруть рідні Володимира Юричка, його друзі, викладачі,  студенти, адміністрація НМУ.

 

Низько вклоняємося! Світла пам’ять Володимиру Юричку! Герої не вмирають!

 

 «Пам’яті Героя»,

Євгенія Якименко, студентка 4 курсу, медичного факультету №3

Де цвіли, червоніючи, маки,

Червоніла колись їхня кров.

Хтось не скаже, сьогодні: “Тату! “

Син не стріне свою любов.

Там, де ревом стріляли гармати,

Де ішли у останній бій,

Там матуся хрестила солдата

І кричала: ” Вернися живий! “

Син ішов, гордо дивлячись в очі,

Зовсім юний, не взнавши життя.

Раптом постріл майнув серед ночі,

Обірвалося серця биття.

Біля хати стурбована матір,

Виглядає з порогу, молить:

” Де ти?! Милий мій, любий солдате?

Обійми хоч матусю на мить! “

Та не знає душа її добра,

Що він в полі останній стояв

І кричав: ” Я повернуся, мамо! “

Раптом холод тугий обійняв…

Він назавжди лишився жити

У серцях, у очах людей.

Не тому, що колись був убитий.

А тому, що ішов вперед

Пам’ятайте, щоб жити сьогодні,

Не рахуючи щастя днів

Полягли мільйони солдатів

Не зустрівши своїх матерів…

 

Прес-центр за матеріалами деканату медичного факультету №3