КАТЕРИНА АМОСОВА: “ХТО ТАКІ “МІЛЕНІАЛИ”, І ЯК НАВЧАТИ ТАКИХ СТУДЕНТІВ”
У викладацькому середовищі дуже люблять говорити про переваги “старої школи”.
Але вони не враховують однієї простої істини – модель, за якою навчали успішних представників нашого покоління, на теперішніх студентах “працює” погано внаслідок суттєвих відмінностей між поколіннями.
Це підтверджується низкою наукових досліджень (1, 2, 3, 4, 5, 6, 7), опираючись на результати яких, протягом тривалого часу формують навчальні практики в університетах Толедо та Вашингтону, Гарвардській медичній школі.
На жаль, Україна, принаймні у сфері медичної освіти, вкотре лишається осторонь.
Наша команда визнала стратегічною метою гармонізувати освітній процес із найкращими міжнародними практиками.
Для її досягнення потрібно не так вже й багато: прагнення змінюватися та доступ до англомовного сегменту інтернету.
Останнім часом, предметом обговорення в рамках започаткованого нами faculty developmentза міжнародними зразками, стала саме належність студентів до “покоління” та її значення для навчального процесу.
За визначенням представника Harvard Medical School (США) D. Roberts покоління утворюють групи осіб, які, внаслідок подібності віку, досвіду і середовища, мають спільні цінності, ідеї, позиції, стиль життя та виклики.
Континуум поколінь, за роком народження, утворюють:
- традиціоналісти”, або “ветерани” – 1922-1945 рр.;
- “бебі-бумери” – 1946-1964 рр.;
- “покоління Х” – 1965-1980 рр.;
- “міленіали”, або “покоління Y” – 1981-1999 рр.;
- “покоління Z” – з 2000 р.
На формування характерних для представників різних поколінь спільних рис, в т.ч. – ставлення до навчання і праці, значний вплив мають події і виклики часу, в якому вони дорослішали.
Для “ветеранів” – це Друга світова війна, а для “бумерів” – післявоєнне економічне зростання, боротьба за громадянські права, дослідження космосу.
Для “покоління Х” – стурбованість проблемами екології, глобалізації, роззброєння, розповсюдженості наркотиків та СНІДу, а також – дефіцит батьківської уваги. Саме тому це покоління називають “поколінням дітей з ключами від квартири на шнурку на шиї”.
На відміну від них, “міленіали” виросли під пильною опікою батьків і змалку стали користуватися інтернетом та різноманітними девайсами.
 |
| “Міленіали” виросли під пильною опікою батьків і змалку стали користуватися інтернетом та різноманітними девайсами. Фото Melpomene/Depositphotos |
Для “ветеранів” притаманне домінування усвідомлення своїх обов’язків, лояльність, авторитаризм, повага до очільників, прагнення гарно виконувати роботу.
“Бумери” – це амбітні індивідуалісти, ідеалісти і консерватори, яким бракує оптимізму. Подібно до попереднього покоління, їм властиві повага до авторитетів, вони схильні ставати “трудоголіками”.
“Покоління Х” прагне до якісної класичної освіти та незалежності, відзначається креативністю, негативно ставиться до жорстких вимог на роботі, а між родиною та роботою обирає родину.
Найбільшою цінністю для “міленіалів” – є контроль над власним життям, часом і роботою. Вони вважають за краще працювати в команді, є гарними комунікаторами, випромінюють упевненість в собі та природньо поєднують оптимізм з реалізмом.
В наслідок чого, ключові культурні меседжі наших теперішніх студентів і магістрів, які значною мірою формують їхній стиль щодо навчання:
- “я не можу зробити нічого поганого“;
- “я – особливий“;
- “будь собою“;
- “будь щасливим, радій життю”;
- “будь милим (nice)”;
- “вір у себе”.
Разюча різниця з життєвим кредо “бумерів“, до яких відносяться більшість нинішніх адміністрації вишів і викладачів:
- “будь там, де треба, і роби якнайкраще”;
- “поважай авторитети та старших”;
- “тримайся місця роботи і підіймайся по кар’єрних щаблях”;
- “важка робота принесе винагороду”,
- “час – гроші”.
В той же час на перший курс вишів вже заходять наступники “міленіалів” – “покоління Z“.
Дослідження його характеристик поки відсутні, але зрозуміло, що представники цього покоління, які проводять значну частину свого життя у віртуальному світі, ще більше відрізняються від своїх викладачів.
Чи будемо продовжувати навчати їх так, як наші вчителі навчали нас?
Чи може нарешті усвідомимо, що задля отримання результату ми маємо бути обізнаними з уподобаннями “міленіалів” щодо стилю навчання і почнемо їх враховувати?
Мене цікавили саме студенти-медики, але, імовірно, їхні уподобання щодо освітнього середовища не надто відрізняються від студентів-“міленіалів” інших спеціальностей.
Це – орієнтованість на практичні аспекти, інтерактив з використанням сучасних технологій, навчання методом “проб і помилок”, залучення до навчального процесу ігрових елементів.
Замість товстих підручників і довгих лекцій – коротка, ключова інформація – оскільки увага до книги та лекції швидко втрачається.
Велике значення також має комунікація при роботі в групі та тісний контакт і “гарантована симпатія” викладачів – подібно до батьківської.
Рекомендації, щодо більш ефективної роботи з “міленіалами” студентами медичних спеціальностей включають чітко сформульовані та практично орієнтовані навчальні цілі і завдання для самостійної роботи, в т.ч. самостійного пошуку інформації в інтернеті, замість читання лише одного підручника.
Аудиторне навчання, лекції включно, має використовуватися не для переказу фактів із “Google”, а для набуття компетентності їхнього застосування з метою вирішення конкретних задач.
В медицині все наше навчання зосереджено на встановлені вірного діагнозу, призначенню оптимального лікування і заходів профілактики.
Потрібно залучати сучасні дидактичні підходи, такі як, “проблемне навчання” (“problem–basedlеarning“), “навчання в команді” (“team–based lеarning“), застосовувати симуляційні заняття на фантомах і тренажерах.
Змін повинні зазнати навчальне середовище та матеріали.
Все, що можливо, має бути доступним он-лайн, щоб студенти були вільні в виборі часу для навчання, навчальний контент (підручники та інші “методичні матеріали”) мають бути чітко структурованими, “без води”, та містити велику кількість схем і таблиць.
Будемо чесними: це суттєво відрізняє англомовні підручники від переважної більшості наших.
Разючі зміни в світі зазнали лекції. Відповідно до запиту сучасних слухачів, значна частина з них мігрує з аудиторій в онлайн-курси з обмеженням часу до 45-30-15 хв на тему, а інколи й менше.
Цей пункт викликає справжній шок в українських освітян, які твердо впевнені в безцінності 90-хвилинної лекції.
Багатьом викладачам – “бумерам”, не кажучи про “ветеранів”, вкрай важко примиритись зі зміною своєї ролі в сучасному навчальному середовищі.
Викладач давно перестав бути “поширювачем інформації”, оскільки для цього є Google! (та професійні пошукові системи). Він фацилітатор, який має створювати “унікальний навчальний досвід”.
Студенти-міленіали очікують від викладача “батьківського” інтересу, поваги до своєї думки та особистості, включно з доступністю в позааудиторний час.
Бажання мати комунікацію, наприклад, електронною поштою, за допомогою месенджерів чи соціальних мереж – не слід вважати нахабством.
Систематичне надання тим, хто навчається, “зворотного зв’язку” є ключовим. При цьому важливо починати з викладання позитиву і контролювати зміст та форму критики, до якої “міленіали” надчутливі.
Критика має стосуватися виключно сфери навчання, а не особистості студента, і закінчуватися обговоренням плану виправлення прогалин.
На початку занять доцільно узгодити чіткі “правила” – такий собі “контракт”, наприклад з боку викладача критерії оцінювання, а з боку студента – певної професійної поведінки з обмеженням користування смартфоном і вибору одягу).
Демонструємо зразок професіоналізму самі!
Рутинною практикою має бути також постійний “зворотній зв’язок” від студентів у формі анонімного анкетування щодо сприйняття лекції, практичного зайняття, навчального курсу в цілому.
Ставати в “захисну позу” – непродуктивно, тому краще ініціювати цю загальноприйняту в західних університетах практику.
Починаючи з доленосної “революції на асфальті”, кращі українські студенти демонстрували суспільству реальність досягнення докорінних змін в країні.
За тягарем віку і негативного досвіду, викладацькій спільноті змінюватися важко. Але іншого шляху для відбудови сучасної конкурентоздатної освіти у нас немає.
Катерина Амосова, професор, ректор Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, спеціально для УП.Життя
