ДО 180 РІЧЧЯ НМУ ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ СЕМЕНА СЕМЕНОВИЧА ПОЗНАНСЬКОГО – ВЗІРЕЦЬ СЛУЖІННЯ ЛЮДЯМ
Недавно виповнилось 90 років від заснування в НМУ імені О.О. Богомольця, колишньому Київському медичному інституті, санітарно-гігієнічного факультету, сьогодні – медичного факультету № 4, й 85 років від створення на факультеті 3-х кафедр: комунальної гігієни, шкільної гігієни та гігієни харчування (сьогодні це кафедри гігієни та екології № 3 та № 4).
Одним із фундаторів і першим деканом цього факультету (1930-1934 й 1947-1948 рр.), завідувачем кафедри комунальної гігієни (1936-1941 рр.), кафедри шкільної гігієни (1946-1957 рр.), гігієни дітей і підлітків (1957-1962 рр.) був санітарний лікар, кандидат медичних наук доцент Семен Семенович Познанський – людина легенда, вчений-гігієніст, відомий не лише в Україні..
Народився С.С. Познанський 8 вересня (27 серпня за старим стилем) 1894 року у Варшаві, в сім’ї службовця. Талановитий юнак у 1915 році вступає на медичний факультет Варшавського університету, влітку подорожує морем до Франції, вивчає мови. Але спокійну течію життя порушує перша світова війна. Студент-медик Семен Познанський переїздить до Ростова-на-Дону, де продовжує навчання в Донському університеті, медичний факультет якого закінчує в 1920 році за спеціальністю «санітарний лікар». Дипломований молодий лікар починає професійну діяльність в Ростові на посаді окружного санітарного лікаря Донського обласного відділу охорони здоров’я та одразу демонструє аналітичні та організаційні здібності. Ґрунтовно володіючи основами медичних знань, опрацювавши дані медичних клінічних досліджень і спостережень, проаналізувавши медико-соціальну ситуацію, він робить свою першу наукову доповідь на обласному з’їзді лікарів: «Сифіліс у другому Донському окрузі та шляхи боротьби з ним».
Через рік лікар С.С. Познанський призначається на посаду санітарного лікаря вузлової дільничної станції Бобринська Південно-Західної залізниці (тепер станція імені Тараса Шевченка Одеської залізниці), що в місті Сміла Черкаської області, де працює до 1924 року. Зі Сміли переїздить до Києва, де спочатку обіймає посаду санітарного лікаря, а з 1931 року – начальника медико-санітарної служби Південно-Західної залізниці. Починаючи з 1927 року, роботу санітарного лікаря поєднує з викладацькою діяльністю на посаді асистента кафедри соціальної гігієни КМІ, яку тоді очолював професор С.С. Каган. Крім читання лекцій із питань соціальної гігієни, теорії та практики організації охорони здоров’я, разом з колегами, серед яких був і професор С.І. Радченко, завідувач кафедри в 1929-1934 роках, С.С.Познанський викладав студентам-медикам основи санітарної статистики.
Набуті знання, отриманий досвід дали змогу майбутньому вченому презентувати результати своєї діяльності, своє бачення шляхів подальшого удосконалення санітарної служби, викладені ним у доповіді «Лікарська дільниця як основна сота санітарної діяльності на залізниці», яку Семен Семенович зробив на Всеукраїнському з’їзді транспортних лікарів і виклав у статті «К вопросу об организации санитарного надзора на транспорте», надрукованій в журналі «Вопросы здравоохранения», а також у статті «Здравоохранение в Польше», що вийшла в журналі «Профілактична медицина». Зазначені події у житті С.С. Познанського відбувались на тлі прийняття державних рішень щодо вдосконалення медико-профілактичної діяльності. Декретом про санітарні органи республіки в 1922 року було законодавчо закріплено основні положення про санітарну службу, її права та обов’язки. В Народних комісаріатах охорони здоров’я Української РСР було організовано санепідвідділи.
Першим завідувачем такого відділу в Україні був відомий гігієніст В. Г. Соболєв. З 1922 року санепідвідділ очолив О.М. Марзєєв, який залучив до роботи в ньому досвідчених земських санітарних лікарів – М.Ю. Бродського, М.В. Євменьєва, О.І. Пижева, С.А. Томиліна, Л.Д. Ульянова та інших. На першому з’їзді санітарних лікарів України, що відбувся в 1922 року, О.М. Марзєєв висунув ідею організації на місцях санітарно-епідеміологічних станцій (СЕС), як основної ланки санітарно-епідеміологічної служби. На часі була ліквідація тяжких наслідків війни, розробка і впровадження рекомендацій щодо будівництва і реконструкції населених місць, вивчення і оздоровлення умов побуту та праці робітників металургійної, гірничо-добувної й інших галузей промисловості, санітарний нагляд за будівництвом і експлуатацією водопровідних і каналізаційних споруд, очисткою населених місць, якістю атмосферного повітря тощо. Велика увага приділялась підвищенню гігієнічної освіченості населення, створенню санітарного активу.
Для роботи в СЕС були потрібні кадри лікарів-гігієністів і епідеміологів, а відтак, санітарно-гігієнічні факультети в медичних вузах. Для створення такого факультету в КМІ, згідно з постановою Наркомздраву УРСР «Про затвердження рішення Ради ректорів медичних інститутів про організацію санітарно-гігієнічних та педіатричних факультетів», було утворено організаційний комітет, який очолив завідувач кафедри соціальної гігієни професор Сергій Іванович Радченко.
Професіоналізм та самовідданість талановитого санітарного лікаря, асистента С.С. Познанського, а згодом доцента кафедри соціальної гігієни, не лишилися непоміченими. Його вводять до складу зазначеного організаційного комітету, куди також увійшли академік Овксентій Васильович Корчак-Чепурківський, на той час завідувач кафедри народної охорони здоров’я Української академії наук, професори Марко Петрович Нещадименко, засновник і завідувач кафедр мікробіології (1919-1941) і епідеміології (1932-1939), Сергій Никифорович Ручковський, майбутній завідувач кафедри епідеміології (1939-1948) та інші вчені медичного інституту.
Датою утворення санітарно-гігієнічного факультету в КМІ вважається 14 травня 1930 р., коли в газеті “Червоний медик” було надруковано оголошення про перший набір студентів на санітарно-гігієнічний факультет КМІ. Першим деканом факультету було призначено доцента кафедри соціальної гігієни С.С.Познанського, який до того ж продовжує виконувати обов’язки начальника медико-санітарної служби Південно-Західної залізниці та одночасно в.о. завідувача навчальної частини КМІ.
Перші роки функціонування санітарно-гігієнічного факультету КМІ, за керівництва Семена Познанського, були періодом організаційного, навчально-методичного та наукового становлення профільних кафедр. План прийому на факультет в 1930 році становив 100 осіб, а термін навчання 4 роки. Для підготовки висококваліфікованих лікарів-гігієністів і епідеміологів розроблялись програми і навчальні плани, створювались і обладнувались навчальні кабінети та лабораторії, формувались педагогічні колективи кафедр. До викладання на факультеті залучалися практичні санітарні лікарі. Обов’язковим елементом учбового процесу ставали практичні заняття з використанням об’єктивних методів інструментально-лабораторних досліджень об’єктів довкілля. Водночас розроблялись і зміцнювались форми взаємозв’язку профільних кафедр з СЕС як навчальною базою факультету. Такий зв’язок було визнано одним з найважливіших факторів єднання науки, практики та навчального процесу в підготовці спеціалістів у галузі гігієни та епідеміології, що повністю підтвердилось у майбутньому.
Кар’єрне зростання обумовлене високим рівнем відповідальності С. С. Познанського та його ерудиції. У 1934 р. його запрошують до Москви на посаду декана санітарно-гігієнічного факультету та одночасно завідувача кафедри комунальної гігієни 1-го Московського медичного інституту. Але 1936 р. він повертається до Києва. Подальший перебіг подій показав, що цей вибір було зроблено правильно: Познанський не лише не постраждав від репресій, але й, очолюючи кафедру комунальної гігієни в КМІ (1936-1941 рр.), розгорнув плідну наукову роботу. На початку нового 1938 н. р. кафедрі комунальної гігієни було виділено два приміщення в колишньому “Анатомікумі” на вул. Леніна (зараз вул. Б. Хмельницького), 37, де тепер Музей історії медицини. Доцент С.С. Познанський, як завідувач кафедри, читав лекції для студентів, проводив наукові дослідження, особливістю яких був тісний зв’язок із запитами практичної охорони здоров’я. У цей період колектив кафедри виконав низку науково-дослідних робіт (33), які свідчать про широкий спектр інтересів вченого: питання комунальної гігієни, соціальної гігієни, гігієни дітей та підлітків висвітлюються аналітично глибоко, висновки та практичні рекомендації логічні та обґрунтовані. Вчений публікував наукові праці і з питань санітарно-хімічного захисту, з питань підготовки медичних кадрів, яких гостро потребувала санітарно-епідеміологічна служба.
Під час воєнного лихоліття С. С. Познанський працює на посаді доцента кафедри інфекційних хвороб медичного інституту у м. Ворошиловськ, потім доцента кафедри загальної гігієни в Ташкентському медичному інституті. В 1943 – 1946 роках – він доцент кафедри загальної гігієни та одночасно заступник директора з навчальної та наукової роботи Ставропольського медичного інституту. У цей період вчений продовжує наукові дослідження. Так, в Ташкенті виходить актуальна на той час наукова праця вченого «Госпіталізація заразних хворих, її санітарне забезпечення, документація і санітарний контроль». У жовтні 1946 року С.С. Познанський повертається до Києва, до КМІ, де вдруге стає деканом санітарно-гігієнічного факультету та обирається завідувачем кафедри шкільної гігієни. Саме за його ініціативи її у 1957 році було перейменовано на кафедру гігієни дітей та підлітків, яка стала опорною. Створеною на кафедрі методичною базою викладання гігієни дітей і підлітків користувались однопрофільні кафедри всіх медичних вузів колишнього СРСР. Під керівництвом вченого-педагога розвивалась тісна співпраця кафедри з фахівцями суміжних дисциплін – архітектури, дитячої ендокринології, психології, медичної генетики, педагогіки. С.С. Познанський вперше запропонував проведення практичних занять на базі дитячих установ – шкіл, дитячих садків, що стало практикою.
До заслуг Познанського як вченого слід віднести розробку теми «Формування здоров’я окремого індивідуума і дитячої популяції в цілому», що стало пріоритетним напрямком розвитку гігієнічної науки та практики. Високий рівень професіоналізму і знання гігієнічних проблем в системі охорони здоров’я дитячого населення, дало змогу вченому сформувати гігієнічну школу, наукові розробки якої стали підґрунтям для стратегічного розвитку гігієни дитинства. У цей період на кафедрі працювали видатні вчені-гігієністи в галузі гігієни дітей і підлітків, такі як доцент, згодом професор Ірина Іпполітівна Слєпушкіна, якій в 1962 році С.С. Познанський передав завідування кафедрою, а сам залишився науковим консультантом. Тоді на кафедрі працювали також доцент А.Г. Глущенко, асистенти Г.М.Єременко, І.С.Артюшенко, Н.Д.Емішян, Ю.О. Літвінова, Г.М.Яковенко, аспірант М.М.Баранова, нині старший викладач кафедри гігієни та екології № 3, та інші. С.С. Познанський довів необхідність включення до навчального процесу такого виду діяльності, як самостійна робота студента. Результати робіт, виконаних на кафедрі, заслуховувались на кафедральних та інститутських конференціях, секціях міського товариства гігієністів.
Вчений є автором понад 100 наукових праць, в тому числі 7 монографій, присвячених здоров’ю дітей і підлітків, гігієнічним основам проектування та будівництва будівель навчально-виховних закладів. У співавторстві з професорами Р.Д. Габовичем і Г.Х Шахбазяном він написав підручник «Гігієна» для вищих медичних навчальних закладів, який витримав три видання (1960, 1971 та 1983 рр.) та не втратив актуальності й сьогодні.
Помер С.С. Познанський 3 січня 1983 р. в Києві, похований на міському кладовищі «Берковці».
На початку лютого 2007 року в Києві на фасаді будівлі санітарно-гігієнічного корпусу НМУ імені О.О. Богомольця, що на проспекті Перемоги, 34, де з 1927 до 1982 року працював видатний вчений-гігієніст доцент Семен Семенович Познанський, було відкрито меморіальну дошку.
Кафедра гігієни та екології № 3
