НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

ДО 180-РІЧЧЯ НМУ ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ. НАУКОВІ ШКОЛИ ФАРМАКОЛОГІЇ: ІСТОРІЯ, ОСОБИСТОСТІ, ДОЛЕНОСНІ ПЕРЕПЛЕТІННЯ ТА ВЕКТОР РОЗВИТКУ

11.10.2021

Кафедра фармакології організована в 1942 році серед перших десяти кафедр медичного факультету під назвою «Врачебное веществословие с рецептурой (Materica medica)». Але до 1844 року вона не була самостійною, а об’єднувалася з кафедрою загальної терапії. Першим завідувачем кафедри фармакології був призначений анатом та патологоанатом професор М. І. Козлов (1842-1849).

Першим фактичним керівником самостійної кафедри «Врачебное веществословие с рецептурой» в 1849 році став професор В. В. Беккер, який розробив навчальні програми із загальної терапії, фармакології, рецептури та лікувальної дії мінеральних вод. Він читав лекції з питань загальної фармакології та окремих питань спеціальної фармакології, а в другому півріччі – викладав основи рецептури. Не зважаючи на те, що друкованих праць після нього не залишилось, відомо що він досліджував аспекти загальної фармакології, лікувальних властивостей металів, кислот, луг, мінеральних вод.

Наступним завідувачем кафедри став відомий анатом та фізіолог О. П. Вальтер (1859-1861), учень М.І. Пирогова. Крім основного курсу з анатомії, він читав фізіологію, історію медицини, хірургію, фармакологію. Наукова діяльність була пов’язана з вивченням процесів терморегуляції та теплообміну. Саме йому належить відкриття судинозвужувальної дії симпатичних нервів. За свої власні кошти професор Вальтер О.П. видавав щотижневик «Сучасна медицина».

За дорученням ради університету надалі кафедру очолив спеціаліст з медичної хімії та фізики професор О. О. Шеффер (1861-1865), який крім викладання фармакології, проводив наукові дослідження, пов’язані з дією неорганічних сполук на організм, закономірності їх всмоктування у кров і вплив скоротливість м’язів. В 1861 р. О. О. Шеффер захистив дисертацію «Про дію сірчаної кислоти на білкові речовини». Значну увагу він приділяв методиці викладання фармакології, розробив навчальну програму з фармакології, а його доцент В. М. Стадіон написав програму вивчення рецептури.

Після переводу О. О. Шеффера на кафедру медичної хімії, кафедру фармакології очолив доктор медичних наук, Карл-Георгій-Емілій Гейбель (1865-1868). Його наукові праці присвячені питанням розподілу різних речовин (свинця, йоду) в організмі, в 1865 р. він захистив докторську дисертацію «Про всмоктування йодистого калію різними органами». Він читав курс фармакології, токсикології, загальну терапію, рецептуру, учення про мінеральні води, історію фармакології.

Якісно новий етап вкладання фармакології та розвитку фармакологічної науки на кафедрі почався з призначенням завідувачем кафедри професора Володимира Івановича Дибковського, який очолював кафедру два роки (1868-1870), але зробив величезний крок у фундаментальну науку та методологію викладання фармакології, як важливої дисципліни для лікарів і фармацевтв. Під керівництвом відомого фармаколога, токсиколога та судового медика Е. В. Пеликана, в 1861 р. він захистив дисертацію «Фізіологічні дослідження отрут, специфічно діючих на серце», в якій були отримані нові дані по фармакології і токсикології лікарських засобів, що впливають на серцево-судинну систему. Професора Дибковського В. І. вважали видатним представником експериментально-фізіологічного напрямку в фармакології. Він виконував експериментальні роботи з фармакології, токсикології, біохімії ліків та заклав фундамент наукового напряму «Дослідження лікарських засобів, що впливають на серцево-судинну систему», який відтоді та до цього часу буде головним драйвером наукових досягнень кафедри фармакології. Разом зі своїми учнями Дибковський В.І. дослідив та узагальнив основні закономірності змін серцево-судинної діяльності під впливом природних отрут (гелебор, анчар, дигітамін). Відомі його дослідження з токсикології фосфору, які були представлені в роботі «До теорії гострого отруєння фосфором». Він був блискавичним лектором, впровадив у навчальний процес класифікацію лікарських засобів, що базувалася на останніх дослідженнях з фармакології та фізіології. За його авторством був виданий перший навчальний посібник з дисципліни – «Лекції з фармакології». Він був надрукований після його смерті, а передмову для  видання написали відомі вчені Університету – В. О. Бец, П. І. Перемежко і Н. А. Хржонщевський.

Після смерті В. І. Дибковського кафедру очолював професор Петро Петрович Сущинський (1871-1876), який продовжив наукові традиції, закладені В.І. Дибковським. Під його керівництвом виконувалися 8 науко-дослідних робіт, присвячених питанням фармакології та фізіології.

Після його переводу в Петербурзьку військову медичну академію в 1876 р. завідувачем кафедри фармакології знову став професор К. Г. Е. Гейбель (1876-1897), який видав курс лекцій «Примітки з фармакології», в яких вперше надав загальну характеристику дії на організм алкалоїдів, наркотичних та інших лікарських речовин. Відома його робота «Дослідження змін складу крові при хронічному отруєнні свинцем».

Значно активізувалася робота на кафедр фармакології після призначення завідувачем кафедри професора Лауденбаха Юлія Петровича (1898-1908). Вчений приділив велику розвитку матеріально-технічної бази для проведення наукових досліджень, зокрема його стараннями була відкрита фармакологічна лабораторія, яка стала центром наукової думки медичного факультету.

В ній були проведені унікальні роботи, присвячені вивченню впливу йодвмісних сполук та гормонів, а саме йодистого натрію, йодотироніну на кровотворення, продовжуються роботи щодо вивчення токсикології і фармакології природних речовин та їх впливу на серцево-судинну систему. В цей час на кафедрі були проведені дослідження механізму дії зміїної отрути і антизміїної сироватки на серце і кров’яний тиск.

Після переводу Ю. П. Лауденбаха на кафедру фізіології завідувачем кафедри фармакології був обраний професор Антін Антонович Тржецеський (1908-1920). Він склав працював на написанням практикуму з фармакології, токсикології та рецептури, за його авторством видане коротке керівництво з неорганічних лікарських речовин та мінеральних вод. Він вдосконалив освітній процес, збільшив кількість практичних занять для студентів-медиків, наполегливо працював над підвищенням їх якості. З 1920 по 1925 роки були сформовані окремі відділення: україномовне та російськомовне. Лекції для студентів українською мовою читав професор М. М. Вашетко, російською – Е. Г. Гурин. В цей період збільшився перелік дисциплін для студентів-медиків, крім фармакології, стали викладати бальнеологію, фармакотерапію, токсикологію, медичну рецептуру, для студентів – майбутніх аптекарів, розпочали викладати фармацію.

З 1925 р. починається новий етап у розвитку фармакології як науки та фундаментальної дисципліни. Значне пожвавлення роботи на кафедрі фармакології було пов’язано з обранням  завідувачем кафедри професора Грігорія Лаврентійовича Шкавери (1925-1941), який був учнем відомого вченого фармаколога, академіка М. П. Кравкова. Викладання на кафедрі включало лекційний курс з демонстрацією впливу лікарських засобів на тваринах, дослідження механізму дії лікарських засобів, а також проведення практичних занять. Головними науковими проблемами, які вирішувала кафедра під керівництвом Г. Л. Шкавери, були питання фармакології гормональних препаратів, що почали у той час отримувати з ендокринних залоз, але бракувало експериментальних даних щодо їх впливу на організм. Продовжувалися наукові роботи з головного наукового напряму кафедри фармакології – дослідження серцево-судинних лікарських засобів та вивчення механізмів дії отрут.

Активну роботу на кафедрі проводили його співробітники (П. В. Родіонов, Ф. І. Березанцев, М. З. Міндлін, Н. Н. Прокопович, А. О. Тостановська, В. І. Вітте-Дроздовска та ін.), які становили характер дії парасимпатичних речовин на судини та секрецію надниркових залоз, судини селезінки, секрецію підшлункової залози. Вони вивчили реакцію легеневих судин на введення препаратів групи гідразину, наперстянки, встановили вікову залежність реакції вінцевих судин на адреналін. Співробітник М. М. Прокопович показав, що речовина, виділена з гриба Stachybottis alternans, впливає на серце подібно глікозидам групи наперстянки. А. О. Тостановська виявила механізми виникнення блювотної дії білого стрептоциду. Результати наукових досліджень кафедри фармакології були узагальнені Г. Л. Шкаверою в монографії «Методика досліджень на ізольованих ендокринних залозах», що була видана в 1929 р. Професор Г. Л. Шкавера приділив значну увагу розвитку наукової фармакологічної лабораторії, придбав сучасне обладнання для наукових досліджень, створив на кафедрі унікальну наукову бібліотеку, що налічувала понад 2500 томів монографій, підручників та кращі періодичні видання.

Під час другої світової війни (1941-1944), Київський медичний університет був евакуйований глибоко в тил, до м. Челябінська. Кафедру фармакології у той час очолював доцент Ф. С. Гейлик. Разом з асистентом С.Г. Серебряною він вже з жовтня 1941 р. вони організували викладання фармакології. Під час війни будівля, де розміщувалася кафедра фармакології була зруйнована, тому після повернення з евакуації вона була розміщена у корпусі по вул. Пушкінська, 22 де знаходилася до 1967 р.

Нова ера, знаменний етап у розвитку фармакології в Київському медичному інституті, «зірковий час» київської школи фармакологів, настав у 1944 р., коли кафедру очолив дійсний член АМН Української РСР, професор Олександр Ілліч Черкес (1944-1971), який був відомим фармакологом і токсикологом, визнаним авторитетом у СРСР та за його межами.

Свій науковий шлях він розпочав студентом Харківського медичного інституту в лабораторії видатного патолога О. В. Репрьова, де виконав студентську роботу «Зміна крові за різних форм голодування», в якій були представлені аспекти фармакологічних і токсикологічних досліджень.

За це дослідження він отримав золоту медаль. Його докторській дисертація «Дія різних кров’яних сироваток на серця холоднокровних і теплокровних тварин» поєднувала фармакологічні та токсикологічні закономірності дії різних біологічних речовин на серце. У 1930-1941 рр. О. І. Черкес завідував кафедрою фармакології в Харківському медичному інституті та поступово створив наукову фармакологічну школу послідовників своїх ідей. Для наукової школи О. І Черкеса було характерно вміння вчителя та його учнів розвивати нові наукові напрямки і методичні підходи до перспективних нових досліджень. Між О. І. Черкесом та студентами було повне розуміння поставлених завдань – обґрунтоване поєднання отриманих фактів, визначення нових механізмів дії, закладення фундаменту нових наукових напрямів. Наукова школа О.І. Черкеса була безперервним ланцюжком, яка передавала думки від вчителя до учнів, від учнів до їх учнів. Ім’я О.І. Черкеса з поясненням його досліджень увійшло в світовий довідник «Who is who?». Саме Олександру Іллічу належали такі риси характеру, як природний талант та інтелігентність, вміння слухати співробітників, бажання допомогти в рішенні важливих проблем, вміння генерувати отриманні оригінальні ідеї, наявність наукової інтуїції при обранні тем для досліджень, які можуть перетворитися в нові напрямки фармакологічної науки. Олександр Ілліч володів неосяжною ерудицією, глибокими знаннями в різних галузях медицини, вмінням чітко розробляти та водночас просто формулювати наукові доктрини. В 1926 р. в престижному німецькому журналі Biochem. Zeitsch була опублікована його піонерська робота з біохімічної фармакології «Про дію наркотиків на хімічний склад головного мозку».

Черкес О. І. та його послідовники продовжували розвивати біохімічну фармакологію, вивчаючи процеси, які здійснюються на різних рівнях структурної організації органів та систем для всебічногo аналізу механізму дії лікарських речовин різних фармакологічних груп. В першу чергу під його керівництвом був проведений глибокий біохімічний аналіз серцево-судинних засобів- серцевих глікозидів, судинно-розширювальних препаратів та інших біологічно активних речовин, які можуть впливати на серцево-судинну систему. Ще в 30-ті роки О. І. Черкес ідентифікував біохімічні механізми впливу серцевих глікозидів на обмінні процеси міокарда. Проведені дослідження в лабораторії О. І. Черкеса дозволили встановити особливості впливу серцевих глікозидів на вміст катехоламінів в органах з значною  симпатичною інервацією (серце, наднирники), у інтактних тварин і в умовах серцевої недостатності. Завдяки експериментам визначили дію глікозидів на роботу серця і гемодинаміку при змінах функціонального стану адренореактивних структур, а також  характер дії препаратів на деякі сторони метаболізму міокарду. На користь специфічної ролі катехоламінів в реалізації кардіотонічної дії глікозидів свідчать отримані О. І. Черкесом і співробітниками дані про характеристику впливу препаратів на фоні блокади альфа- або бета-адренорецепторів. На їх основі сформована гіпотеза про роль катехоламінів в механізмі позитивної інотропної дії глікозидів (С.Б. Французова).

Академік О. І. Черкес запропонував оригінальну гіпотезу, відповідно до неї важливою стороною кардіотонічної дії глікозидів є їх вплив на трофічні процеси, здібність відновлювати різні сторони метаболізму міокарду, що був порушений за умов його недостатності – (енергетичний – Н. М. Дмитрієва, К. І. Рубчинська, білковий – Н. О. Горчакова, ліпідний – І. Ф. Полякова, електролітний – Р.Д. Самілова), і тим самим спричиняти нормалізуючий вплив на діяльність серця і показники гемодинаміки в цілому.

В 50-тих роках О. І. Черкес і надалі його співробітники зацікавилися групою ліків гангліоблокаторів, що вияляють гіпотензивний ефект. Завдяки цьому, були розроблені такі гангліоблокатори, як бензогексоній і пірілен, досліджений їх вплив на артеріальний тиск та діяльність серцево-судинної системи. Під керівництвом О. І. Черкеса встановлена роль тіолових груп ферментів в реалізації механізмів дії серцево-судинних засобів, особливо в реакції взаємодії адреналіну з рецепторами судинної системи, а також значення ферментів судинної стінки в процесі м’язового скорочення. В цей же період, разом з відомим хіміком І. Б. Симоном, Черкес О. І. розпочав проект по розробці нових антисклеротичних засобів. Дослідження в галузі біохімічної фармакології серцевих глікозидів продовжили учні наукової школи академіка О. І. Черкеса: В. Ф. Мельникова, М. І. Сластен, В. І. Сила, Е. М. Айрапетян, М. А. Ангарська, Н. М. Дмитрієва, В. А. Крементуло, М. Я. Тверська, Є. А. Аджикулов, В. Г. Дужак, К. І. Рубчинська, Н. О. Горчакова, Р.Д. Самилова, І. Ф. Полякова, А. П. Вікторов.

Значний внесок О. І. Черкеса зроблено в розвиток промислової і військової токсикології. Ним була видана монографія «Токсикологія бойових отруйних речовин», яка витримала 7 видань. Досягнення в цій галузі науки були пов’язанні з вивченням механізму дії отруєння окиснем водню, свинцем, бензолом, нітросполуками, діетилсульфідом, похідними фосфорорганічних кислот та інших. Ще в 1935 році О. І. Черкесом на підставі порівняння впливу гіпоксичних отрут розроблена класифікація токсичних гіпоксій.

Всесвітнє визнання отримали дослідження за проблемою отруєнь миш’яковистими сполуками, ртуттю, кобальтом, кадмієм, свинцем. Показано що в механізмі дії цих сполук і в патогенезі інтоксикацій цими сполуками суттєву роль має блокада сульфгідрильних груп тіолових білків. Внаслідок наукової діяльності О. І Черкеса разом з хіміком-синтетиком В. Ю. Петрунькіним, був розроблений антидот унітіол, який застосовують не тільки для лікування отруєнь важкими металами і миш’яком, а також для лікування гепатитів, захворювань ЦНС, органів дихання, кровообігу. Разом з тим, Л. Г. Голотою були проведені дослідження, що довели значення унітіолу як антидоту при передозуваннні або отруєнні серцевими глікозидами.

О.І. Черкес зробив значний внесок у розвиток клінічної фармакології, він прагнув, щоб якнайшвидше використовувати результати експериментальних досліджень в практичній медицині.

Результати та підсумки наукових досліджень та впроваджень результатів у медичну практику були узагальнені О. І. Черкесом в посібниках «Основи фармакотерапії» (1934), «Довідник з фармакотерапії» — 3 видання (1944-1952), «Фармакотерапія»(1955), «Посібник з фармакотерапії», в яких, крім фармакодинаміки, значна увага була сфокусована на побічну дію ліків.

Створена академіком Черкесом О. І. наукова школа перевищує за своєю потужністю науково-дослідний інститут та налічувала 68 докторів та кандидатів медичних наук. Його ідеї плідно розвивалися і тепер їх продовжують розвивати його учні, успішно впроваджуючи їх в практичну медицину.

З 1971 по 1972 р. кафедру фармакології очолювала учениця О. І. Черкеса професор Неоніла Михайлівна Дмитрієва. В той час серед наукових тем, що  досліджувалися, було вивчення механізмів дії лікарських засобів при різних патологічних станах організму, а головною серед них – біохімічні аспекти фармакології серцевих глікозидів.

 

З 1972 року кафедру фармакології Київського медичного інституту очолив учень академіка О. І. Черкеса, професор І. С. Чекман, наукові інтереси якого охоплювали широке коло проблем загальної і спеціальної фармакології. Він активно проводив наукові дослідження у галузі фундаментальної фармакології. Продовжуючи роботу в головному науковому напрямі кафедри – дослідженні серцево-судинних лікарських засобів, Іван Сергійович «занурився» у молекулярний рівень фармакології серцевих глікозидів, антагоністів кальцію, симпатолітиків, бета-адреноблокаторів, спазмолітиків тощо. Проведені під його керівництвом дослідження збагатили світову та українську фармакологію.

Новий напрям наукових досліджень, що був започаткований проф. Чекманом І.С. разом з проф. Горчаковою Н.О. – вивчення фармакологічних властивостей метаболітних та метаболітропних лікарських засобів, знайшов віддзеркалення у численних дисертаційних роботах науковців кафедри, у статтях та першій монографії, що була видана в Україні.

Багато експериментальних робіт було присвячено визначенню фармакодинаміки похідного бурштинової кислоти суфану з кардіотонічним, протиаритмічним ефектами (Н. О. Горчакова, В. Ю. Дяченко, О. В. Рощупкіна), Савченко Н. В. встановила захисний вплив суфану в разі гострого і хронічного отруєння алкоголем. Шумейко О. В. показала радіозахисний вплив фітопрепаратів. Клименко О. В. довела ефективність похідних тріазолу при інтоксикації натрію нітропрусидом, нагрію фторидом, доксорубіцином. Нагорна О.О. дослідила протекторні властивості нікотинаміду та ангіоліну при серцевій недостатності та ішемії. Довгань Р.С. в дослідах на спонтанногіпертензивних щурах виявив найбільш активні та найменш токсичні комбінації антигіпертензивних та метаболітних засобів. Трофімова Т.С. показала захисну дію тіотриазоліну при доксорубіциновій кардіоміопатії. Ракитська О. О. показала захисний вплив похідних бурштинової кислоти (яктону, мексикору) при доксорубіциновій кардіоміопатії та гістотоксичній гіпоксії. Асистент Резніченко О.О. дослідив протекторний вплив кверцетину та тіотриазоліну при отруєнні протитуберкульозними препаратами.

Член-кореспондент НАН та НАМН України, професор Чекман І.С. активно розвивав фізико-хімічний напрям фармакологічної науки, а саме всебічно досліджував роль комплексоутворення лікарських засобів з клітинними мембранами та біолігандами, що відіграє ключову роль в реалізації механізму їх взаємодії з рецепторами. Крім того, він став одним із фундаторів нанофармакології та квантової фармакології. У галузі квантової фармакології професором І. С. Чекманом проведені дослідження з встановлення просторової будови та електронної структури молекул різних фармакологічних груп, зв’язку між їхньою хімічною будовою та фармакологічною активністю. Разом з тим, Іван Сергійович віддавав шану народній, як прийнято тепер говорити, компліментарній медицині, зокрема фітотерапії. Серед майже 80 монографій, що були видані за його авторством, лікам з рослинного походження були присвячені п’ять. Підручник з фармакології, що зазнав 17 перевидань, був відмічений Державною премією України у 2017 р.

Потужна наукова школа професора Чекмана І.С. поєднала 25 докторів та 61 кандидата медичних і фармацевтичних наук.

В 2016 р. завідувачкою кафедри фармакології була обрана доктор медичних наук, професор Зайченко Ганна Володимирівна, яка закінчила Харківський медичний інститут та 25 років працювала у Національному фармацевтичному університеті (м. Харків). Її становлення, як науковця та викладача, проходило у освітніх установах де свого часу (1930-1941 рр.) працював академік Черкес О.І. Ось так доля вдруге поєднала харківську та київську школи фармакології.

Отже, сьогодні наукова школа Національного медичного університету імені О.О. Богомольця продовжує активно розвиватися, а наукові ідеї її засновника – академіка О. І. Черкеса за принципом ланцюгової реакції передаються його учням та учням учнів, які схиляють голови в знак вдячності та поваги до світлої пам’яті свого ВЧИТЕЛЯ.

Кафедра фармакології