ДО 180-РІЧЧЯ НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ О.О. БОГОМОЛЬЦЯ. НАРИС ПРОФЕСОРІВ О.П.ЯВОРОВСЬКОГО І В.Д. ПАРІЯ ПРО ВЧЕНОГО-ГІГІЄНІСТА А.Р. УВАРЕНКА

28.05.2021

Відомий український науковець-гігієніст, організатор та адміністратор вищої медичної освіти, завідувач кафедри гігієни та екології №2, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України, заслужений діяч науки і техніки Олександр Петрович Яворовський та завідувач кафедри менеджменту охорони здоров’я, доктор медичних наук, заслужений лікар України медичний директор клініки «Оберіг», професор Валентин Дмитрович Парій свій нарис присвятили вченому-гігієністу Анатолію Родіоновичу Уваренку.

 

“До славної плеяди вихованців Alma Mater, на наше глибоке переконання, слід віднести відомого вченого-гігієніста, організатора охорони здоров’я, науковця і педагога Анатолія Родіоновича Уваренка.А.Р. Уваренко – доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки, Державний стипендіат України. Організатор і перший директор Інституту соціальної  гігієни та управління охороною здоров’я МОЗ України, керівник Республіканського центру науково-медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи МОЗ України, професор кафедри менеджменту охорони здоров’я НМУ імені О.О. Богомольця.

Справі, якій присвятив своє професійне життя, Анатолій Родіонович віддав понад шість десятиліть. Видатних успіхів професор А.Р. Уваренко досяг завдяки природній обдарованості і наполегливій праці,які наділили його глибиною помислу, широким науковим світоглядом і енциклопедичними знаннями. Професора Уваренка відрізняли ділова і рішуча принциповість, активна громадянська позиція, що органічно поєднувались з високими людськими чеснотами. Анатолій Родіонович Уваренко народився 1 травня 1935 р. у с. Хомутець Брусилівського району Житомирської області в сім’ї колгоспників. Нелегкі дитячі і шкільні роки припали на період воєнного лихоліття та відбудови зруйнованих сіл і міст у повоєнний період. У 1942 р. він пішов до першого класу Хомутецької семирічної школи. Дуже любив навчатись, був завзятим і наполегливим учнем, любив читати, багато працював по домашньому господарству, оскільки батько був на війні. Нині загальноосвітня 1-3 ступеня Хомутецька школа, вшановуючи пам’ять про свого відомого і визнаного в державі випускника,створила спеціальний стенд – присвячений здобуткам професора Уваренка.

Після закінчення школи Анатолій Родіонович в 1949 р. поступив на перший курс Київської фельдшерсько-акушерської школи. Жити самостійно і навчатись у Києві в перші повоєнні роки 14-річному юнакові було сутужно. Повертаючись у спогадах до періоду навчання у фельдшерсько-акушерській школі, він неодноразово згадував і дякував долі за те, що потрапив на один курс і в одну академічну групу з Юрієм Миколайовичем Щербаком, батьки якого виявлялись дуже чуйними і співчутливими людьми. Вони часто запрошували товаришів Юрія Миколайовича до себе додому, частували обідом або вечерею, допомагали морально і матеріально.

Після закінчення Київської фельдшерсько-акушерської школи в 1952 р. за спеціальністю санітарного фельдшера А.Р. Уваренко був направлений на роботу в місто Камінь-Каширський Волинської області на посаду помічника лікаря-епідеміолога районної санітарно-епідеміологічної станції. На цій посаді Анатолій Родіонович працював понад два роки.

Про період роботи на Волині професор Уваренко згадує у своїй монографії,написаній спільно з одним зі співавторів цього нарису «Первинна медико-санітарна допомога на селі». Мало місце поширення туляремії серед сільського населення, дифтерія серед дітей реєструвалась так часто, як нині гострі респіраторні вірусні захворювання, постійно спостерігались спалахи висипного тифу, малярії, інших інфекційних хвороб. Уже з перших днів роботи на посаді помічника епідеміолога він безвиїзно провів 30 діб в осередку висипного тифу далеко від районного центру, очолюючи протиепідемічну бригаду медичних працівників. В умовах реальної епідемічної небезпеки йому довелося опанувати проведення профілактичних щеплень, подвірних обходів, санітарного нагляду за дитячими, харчовими, виробничими об’єктами на селі, проводити санітарно-просвітницьку роботу серед місцевого населення.

Ця і подальша протиепідемічна робота дала змогу Анатолію Родіоновичу не тільки глибоко проникнути в суть учення академіка Л.В. Громашевського про три рушійні сили і закони епідемічного процесу, з якими він ознайомився у фельдшерсько-акушерській школі, а й на практиці переконатись в дієвості засобів і способів переривання передачі збудників інфекційних хвороб від джерела інфекції до сприйнятливого організму.  З цього часу він починає формувати своє переконання і обстоювати точку зору стосовно того, що організаційні, протиепідемічні і гігієнічні втручання є не елементарними санітарними заходами, а науково обґрунтованими і ефективними медико-профілактичними технологіями.

У жовтні  1954 р. А.Р. Уваренко був призваний до лав Військово-Морського Флоту, де служив на посаді інструктора підводного навчального загону в/ч 95068 до лютого 1958 р. Тут у комплексі заходів медико-біологічного забезпечення життєдіяльності військових моряків в умовах тривалого підводного плавання він виявив інтерес і детально опанував технологію одержання питної води шляхом опріснення морської. Це сприяло глибшому опануванню неорганічною хімією і у подальшому дало змогу успішно скласти вступний іспит з хімії до Київського медичного інституту.

Після демобілізації А.Р. Уваренко знову повертається на посаду помічника епідеміолога Камінь-Каширської санепідстанції Волинської області, а з вересня 1960 року стає студентом санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Він активно поринає у вир студентського життя, з неабиякою цікавістю і наснагою вивчає нові для нього теоретичні і професійно орієнтовані медичні дисципліни. Уже на першому семестровому іспиті з неорганічної хімії одержує у професора Д.М. Стражеска оцінку «відмінно» і далі тримає цю високу планку впродовж 12 семестрів, а також на державних перевідних і випускних іспитах.

В його заліковій книжці немає жодної четвірки, а перевідний державний іспит з фізіології, іспити з історичного матеріалізму, комунальної гігієни, інфекційних хвороб та державний випускний іспит з гігієни харчування він склав на «відмінно з відзнакою». Ці високі навчальні досягнення А.Р. Уваренка підтверджені підписами Д.М. Стражеска, професорів М.С. Спірова, М.І. Зазибіна, М.Н. Зайка, Є.І. Чайки, В.С. Нестерова, Г.Й. Туровця, П.І. Баранника, І.П. Барченка, Р.Д. Габовича, Р.Ю. Кольнер, І.М. Моргунова, О.С. Сокол та інших корифеїв Київського медичного інституту.

Відмінне навчання він поєднував з громадською роботою – був обраний парторгом курсу і студентським деканом, активно займався науковими дослідженнями у науковому студентському товаристві, а з часом за відмінне навчання і активну громадську роботу в інституті йому призначають Ленінську стипендію. По закінченні медінституту прізвище Уваренка було занесене до Золотої книги пошани Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця.

Анатолій Родіонович був рекомендований Вченою радою КМУ на наукову роботу і з 1 вересня 1966 р. розпочав навчання в аспірантурі на кафедрі гігієни праці і професійних захворювань (її на той час очолював видатний вчений-гігієніст, професор, член-кореспондент АМН СРСР Г.Х. Шахбазян). Тоді в країні реєструвалась значна кількість гострих, в тому числі смертельних, і хронічних інтоксикацій пестицидами та іншими агрохімікатами у зв’язку з інтенсивністю хімізацією сільського господарства. Виникла гостра необхідність у створенні наукового напрямку з токсикології і гігієни застосування пестицидів і агрохімікатів у сільському господарстві, який би дав змогу науково обґрунтувати оздоровчі заходи. Під вирішення цієї проблеми в Київському медінституті з ініціативи Гайка Хачатуровича було створено спеціальну наукову лабораторію з додатковим штатним розкладом і віварієм в окремому приміщенні по вулиці Пушкінській, 22. Сконструйовано і встановлено експериментальні отруювальні камери з устаткуванням для відбору проб повітря, установки для дослідження умовних рефлексів і функціонального стану серцево-судинної, дихальної і ЦНС у лабораторних тварин, придбано прилади для біохімічних аналізів. Здійснювалися широкі експериментальні дослідження з вивчення токсичності і характеру впливу металічної ртуті, ртуть-, хлор- і фосфорорганічних пестицидів. У роботі брали участь викладачі кафедри І.М. Трахтенберг, В.Є. Балашов, М.Ф. Борисенко, І.В. Савицький, Г.О. Гончарук, М.М. Коршун, В.В. Черпакта інші, які стали колегами Анатолія Родіоновича.

Завдяки наполегливій праці він опанував методологію і методики гігієни праці, професійної патології і профілактичної токсикології. Підготував і у вересні 1969 р. успішно захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю №756 гігієна і професійні захворювання «Сравнительная гигиеническая и токсикологическая характеристика некоторых фенил- и этилртутных пестицидов» (наукові керівники – член-кореспондент АМН СРСР Г.Х. Шахбазян та професор І.М. Трахтенберг). У дисертаційній роботі А.Р. Уваренко вперше вказує на гігієнічну роль вторинних джерел забруднення ртуттю повтіря робочої зони за рахунок сорбції речовини матеріалами будівельних конструкцій складських приміщень. Він також встановлює, що специфічним проявом ураження ртутьорганічними пестицидами є блокування сульфгідрильних, амінних і карбоксильних груп сироватки крові та функціональних груп клітинних протеїнів, а це слугувало підставою для розробки методів ранньої діагностики, патогенетичної терапії і профілактики професійних інтоксикацій у сільському господарстві.

Після успішного завершення аспірантури на кафедрі гігієни праці і профзахворювань А.Р. Уваренко обирається на посаду асистента кафедри загальної гігієни, де на той час існувала вакансія. Кафедру очолював відомий гігієніст, блискучий лектор і педагог Р.Д. Габович. На цій кафедрі А.Р. Уваренко працює викладачем впродовж 8 років.

У 1975 році Анатолію Родіоновичу було запропоновано посаду керівника Республіканського відділу (Центру) наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи МОЗ України. Це поклало початок цікавого для нього та корисного для медичної галузі в цілому нового вектора наукової і практичної діяльності, який Анатолій Родіонович успішно продовжував і розвивав протягом наступного періоду свого професійного життя. Анатолій Родіонович починає формуватись і стверджуватись як визначний соціальний гігієніст, фахівець із соціальної медицини і організації охорони здоров’я.

З опануванням посади керівника Центру Анатолій Родіонович все глибше усвідомлює той факт, що зі зростанням інформаційних потоків і засобівїх передачі, комп’ютеризацією і запровадженням ІТ-технологій в медичну науку і практичну охорону здоров’я наукова інформація стає потужним ресурсом і реальним важелем впливу на питання підвищення якості наукових досліджень і медичних послуг. Він готує і у 1987 році успішно захищає докторську дисертацію «Проблемы оптимизации научно-информационного обеспечения медицинской науки и здравоохранения (социально-гигиенические исследования)» за спеціальністю 14.00.33 – соціальна гігієна і організація охорони здоров’я. Виконав докторську дисертацію без наукового консультування,оскільки докторів наук з цієї проблематики в Україні до нього не було. Офіційними опонентами, які високо оцінили науковий здобуток А.Р. Уваренка, виступили високоповажні і знані на той час вчені – соціал-гігієністичлен-кореспондент АМН СРСР Ю.П. Лісіцин, професор О.Г. Процек і К.Б. Сеглієніце.

У результаті проведених дисертаційних досліджень, А.Р.Уваренко довів, що оптимізація інформаційного забезпечення медичної науки і системи практичної охорони здоров’я в Україні може бути досягнута за рахунок впливу на систему таких важелів: підготовлені з проблеми кадри, матеріально технічні і фінансові ресурси, довідково-інформаційний фонд, формальні засоби наукової комунікації, установи (організації науково-медичної інформації), їх методичне забезпечення, розвиток медичної науки, інформаційна озброєність споживачів.

З проблеми оптимізації науково-інформаційного забезпечення медичної науки і практичної охорони здоров’я професор Уваренко видав низку монографій – «Научная медицинская информация в учреждениях здравохранения Украины».(К. – «Здоров’я», 1981);«Научная медицинская информация в вопросах и ответах». (К. – «Здоров’я», 1984);«Научная медицинская информация в документальных потоках». (К. – «Здоров’я», 1988);«Информационные аспекты аварии на ЧАЭС». (К. – «Издательство Чернобыль», 1998).Ці книги широко користуються попитом у науковців і практичних лікарів.

Працюючи на посадах директора інституту і керівника Центру до 2005 року, Анатолій Родіонович не тільки науково обґрунтував роль, значення і місце науко-інформаційних ресурсів у системі медичної науки і профілактичної охорони здоров’я, а й запровадив сучасні технології інформаційних процесів у діяльність практичних установ охорони здоров’я, наукових медичних бібліотек, вищих медичних навчальних закладів.

Зокрема, професор Уваренко став співавтором «Руководства к практическим занятиям по гигиене труда» (Киев «Вища школа», 1986), навчального посібника «Гігієна праці (методи досліджень та санітарно-епідеміологічний нагляд» (Вінниця, Нова книга, 2005).Доцих навчальних посібниках увійшли написані ним глави «Методика поиска, анализа и обработки научной медицинской информации по гигиене труда» і «Використання науково-інформаційних ресурсів у діяльності лікаря з гігієни праці», які допомогли багатьом поколінням студентів медико-профілактичних факультетів.

У 1988 році згідно з наказом МОЗ УРСР було створено Київській науково-дослідний інститут соціальної гігієни та управління охороною здоров’я. Головні його завдання полягали у формуванні тих напрямів діяльності органів і закладів охорони здоров’я, які давали змогу вирішувати проблеми формування здорового способу життя населення, його гігієнічного виховання, прогнозування медико-демографічних показників на основі вивчення популяційного здоров’я населення. Ці завдання, як відомо, не могли вирішуватись без проведення всезагального перепису населення, який планувався на 1990-1991 р.р. Таким чином виник Київський науково-дослідний інститут соціальної гігієни та управління охороною здоров’я. А його першим директором було призначено професора Уваренка, який пропрацював на посаді директора близько 5 років, не полишаючи роботи в Центрі.

З 2006 року Анатолій Родіонович Уваренко перейшов працювати на посаду професора кафедри соціальної гігієни і організації охорони здоров’я з підвищення кваліфікації керівних кадрів охорони здоров’я Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, яка у 2010 році була перейменована на «Кафедру менеджменту охорони здоров’я».

Працюючи на посаді професора кафедри, Анатолій Родіонович навчальну роботу з курсантами-керівниками ЗОЗ і їх  структурних підрозділів поєднує з науково-методичним забезпеченням навального процесу і науковими дослідженнями. Разом з керівником і співробітниками кафедри менеджменту охорони здоров’я досліджує різні аспекти доказової медицини, клінічної епідеміології і превентивної медицини.

У цей період з-під його пера виходять монографії: «Доказова медицина» (К. – «Здоров’я», 2009);  «Клінічна епідеміологія» – основа доказової медицини (К. – «Здоров’я», 2009); «Превентивна медицина» (Житомир. – «Полісся», 2014).

У монографії «Превентивна медицина» професор Уваренко на підставі власного досвіду наукової і практичної діяльності, а також критичного аналізу вітчизняної і світової літератури чітко розмежовує  і окреслює предмет, завдання і методи превентивної медицини, яку він вважає ширшим і змістовнішим поняттям, ніж профілактика (первинна, вторинна, третинна), яка, на його думку, є лише складовою частиною превентивної медицини.

Сімейну медицину, зокрема, як основу первинної медико-санітарної допомоги населенню, професор Уваренко трактує як комплексну медико-соціальну категорію, яка складається з превентивної медицини (валеології і первинної профілактики) та лікувально-реабілітаційної медицини включно з вторинною профілактикою (профілактичним лікуванням). Саме це нерозривно пов’язане з двома векторами в діяльності сімейного лікаря, що дає йому змогу добитися основної мети – правильного формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров’я окремої людини та її родини з урахуванням генетичних, середовищних, соціальних чинників, способу життя індивіда.

Виходячи зі співвідношення профілактичної і превентивної медицини, професор Уваренко визначає різні функції лікарів медико-профілактичного і лікувального профілів стосовно застосування профілактичних технологій: якщо лікар санепідустанови, виконуючи контрольні і експертні функції, розробляє та організовує виконання профілактичних технологій, то лікар-лікувальник займається безпосереднім застосуванням зазначених технологій у своїй повсякденній лікарській практиці.

Професор Уваренко був головним редактором «Медичного реферативного журналу України», заступником головного редактора журналу «Охорона здоров’я в Україні», членом редколегії журналу «Лікарська справа»; підготував 12 кандидатів та 8 докторів наук. Опублікував майже 300 наукових праць. Нагороджений орденом Дружби народів, медалями, а також Грамотою Верховної Ради УРСР. Багаторічний член спеціалізованої ради з гігієни, соціальної медицини, мікробіології і вірусології, Голова апробаційної ради з соціальної медицини і організації охорони здоров’я Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

Професор Уваренко мав широке коло друзів серед колег, учнів та шанувальників його високого професійного таланту. Анатолій Родіонович любив наукові дискусії (нерідко емоційно забарвлені і гострі). В них він дошукувався наукової істини і відточував майстерність публічних виступів. Друзі часто називали Анатолія Родіоновича «хомутецьким самородком». Після виходу Указу Президента від 19 лютого 1997 року, яким А.Р.Уваренку було присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України», тодішній міністр охорони здоров’я А.М. Сердюк, характеризуючи професора Уваренка, відніс Анатолія Родіоновича до провідних професійних інтелектів медичної галузі.

Помер А.Р.Уваренко 21 березня 2014 року, похований на батьківщині”.