НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

2 КВІТНЯ – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ПРОБЛЕМУ АУТИЗМУ

02.04.2020

За рішенням Генеральної Асамблеї ООН щороку 2 квітня відзначається Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму.  Цей день встановлено з метою привернення світової уваги до дітей та дорослих, які страждають від аутизму. У 1908 році швейцарський психіатр Ейген Блейхер ввів у науковий обіг термін «аутистичний» як певне пояснення уникання соціального життя.

Розповідає доцент кафедри загальної і медичної психології, кандидат психологічних наук  Віталій Євгенійович Луньов.

В.Є.Л.: Будь-який Всесвітній день – це свідчення не лише актуальності проблеми, а передусім, тривоги яку вона викликає, і яку неможливо здолати без такої символізації. Соціалізація тривоги, привертання загальної уваги до проблеми дозволяють, насамперед, відкрити бар’єри, за якими ховається стигматизована група, зокрема діти з аутизмом та їх родини та група інших. У такі Всесвітні дні, дозволяється уникати кордонів в площині «Свій-Чужий-Чуждий». Безсумнівно, активна позиція фахівців з психічного здоров’я та соціально-поведінкових наук в розповсюдженні інформації про проблему аутизму є надзвичайно важливою.

Відомо, що Синдром дитячого аутизму як клінічна одиниця, був введений Л.Каннером у 1943 році та мав такі діагностичні показники як: надмірна аутистична самотність; нездоланне нав’язливе прагнення до постійності; надмірно-механічна пам’ять; відтерміновані ехолалії, гіперчутливість до сенсорних впливів; обмеженість репертуару спонтанної активності; гарні когнітивні задатки; високоосвіченість сімей (остання теза у подальшому набула уточнень).

  • На чому базуються дослідження проблеми аутизму?

В.Є.Л.: Багато досліджень проблеми аутизму ґрунтується на уявленні про локалізацію біологічної дефіцитарності при аутизмі, її нейропсихологічних, психофізіологічних та біохімічних механізмах. Досить цікавими є дослідження клінічного парааутизму в контексті феномену розладів прихильностей, визначено численні синдроми та запропоновано комплексні програми корекції, терапії, лікування. Важливий контекст сучасних досліджень аутизму полягає в певному відмежуванні від ідеї про-патологічності (дестигматизація), та перенесення акцентів уваги на глибинно-психологічні аспекти виникнення розладів аутистичного спектру, негативної та позитивної симптоматики.

  • Останнім часом саме родина стала головним об’єктом багатьох досліджень аутизму. Що ви можете сказати з цього приводу?

В.Є.Л.: Щоб проілюструвати, що саме родина з її трансгенераційними механізмами стала ключовим об’єктом багатьох досліджень аутизму, я звернуся до досвіду своїх колег, з якими співпрацюю, зокрема і в цій проблематиці. Це дослідження доктора психологічних наук Алли Луківни Душки, яка обґрунтувала та розробила психолого-синергетичну технологію допомоги батькам дітей з психофізичними порушеннями у розвитку, що базується на ідеях синергетики: урахування кризового стану батьків як умови розкриття мотиваційно-особистісного ресурсу (точка біфуркації); багатоваріативність, альтернативність шляхів, темпів розвитку (нелінійність); розроблення методів допомоги, що ґрунтуються на унікальних характеристиках кожної родини як мікросоціальної системи і відбуваються з обов’язковим використанням діалогу з батьками і за їхньої безпосередньої участі (закон резонансного збудження, явища синхронізації та коеволюції); неперервне використання зворотного зв’язку (механізм упорядкування); накопичення інноваційних властивостей як основа сталих змін і здатності до самоорганізації (кумулятивний ефект).

Нова концептуальна модель погляду на явище аутизму запропонована академіком УАН, кандидатом психологічних та філософських наук Олегом Вікторовичем Мальцевим, згідно з якою явище «аутизм» доречно розглядати як форму відносини зі світом. Така модель ґрунтується на розумінні людини з точки зору лінії часу, де є дві крайні точки – народження і старість. Згідно досліджень автора, запропонована модель базується на теорії академіка Г.С. Попова про коефіцієнт забування, відтак аутизм, на думку вченого – це рух точки неповернення. При цьому аутист не перестає бути здатним навчатися, він може пройти ще раз точку неповернення, а вона з певної причини знову зміщується в початкове положення.

Згадаю також дослідження доктора психологічних наук Ольги Вікторівни Царькової щодо проблематики переживання почуття провини батьками дітей з обмеженими можливостями здоров’я. Дослідниця розкрила комплекс моральної травматизації батьків, який описує душевне страждання від усвідомлення інвалідності дитини та феномен вторинного травмування через впевненість у провині перед дитиною, членами родини, суспільством тощо. Моральна травматизація від провини має дві раціональні ознаки: моральні втрати, пов’язані з моральними і фізичними стражданнями, обмеженнями, втратами, та моральні страждання – негативні переживання, які проявляються у вигляді страху, сорому, приниженні, стані душевного болю, стані депресії і апатії. Тенденції та обсессивні думки щодо компенсації та компульсивна компенсаторна поведінка виступають основними ознаками моральної травматизації – травматизації від переживання провини.

  • Результати досліджень яких вітчизняних академічних та університетських установ слід згадати сьогодні, у Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму?

В.Є.Л.: В Україні є кілька провідних академічних та університетських установ, результати досліджень та клінічної практики яких доцільно враховувати та використати в заходах розповсюдження інформації про проблему аутизму, зокрема:

  • Інститут спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка Національної академії педагогічних наук України – провідна наукова установа (директор – академік НАПН України В’ячеслав Васильович Засенко);
  • Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова (Факультет спеціальної та інклюзивної освіти декан – професор Марія Купріянівна Шеремет; Інститут корекційної педагогіки та психології – директор академік НАПН України Віктор Миколайович Синьов);
  • Факультет спеціальної освіти Донбаського державного педагогічного університету (декан – професор Олена Володимирівна Мамічева).

Є цікаві платформи –  http://autism.com.ua. Серед монографічних видань заслуговує на увагу робота колективу авторів під редакцією професора Анатолія Чуприкова «Цунамидетского аутизма: медицинская и психолого-педагогическая помощь» (Ганновер, 2017).

 

Наприкінці зазначу, що наша спільна тривога навколо складних соціальних явищ, психологічних та поведінкових феноменів і проблем повинна стати приводом для організації відповідних освітніх та інформаційних програм.

Це є шляхом до зниження тривоги та підвищенню обізнаності людей по обидві сторони аутизму.

 

Прес-центр